Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 04 липня 2019 року
у справі № 503/102/18
Кримінальна юрисдикція
Щодо призначення покарання особі, яка має тяжкі захворювання
Фабула справи: вироком, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 просить пом`якшити призначене йому покарання, визначивши його у виді, не пов`язаному з позбавленням волі. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що при призначенні покарання не було враховано наявність у нього постійного місця проживання, тяжких захворювань та тієї обставини, що ним добровільно видано наркотичний засіб. Вказує, що апеляційний суд розглядаючи це провадження без захисника не врахував, що ОСОБА_1 має розумову відсталість. Посилається на те, що його не було викликано до суду апеляційної інстанції. Стверджує про безпідставність кваліфікації його дій за ознакою повторності та що добровільна здача наркотичного засобу працівникам правоохоронних органів при проведенні обшуку є підставою для застосування ч. 1 ст. 309 КК України.
Правова позиція Верховного Суду: з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_1 на обліку у лікаря психіатра не перебуває. Перебуває на обліку у лікаря-нарколога з діагнозом F 11.2.
При цьому відповідно до досудової доповіді про обвинуваченого у кримінальному провадженні ОСОБА_1 не страждає розладом психічного стану здоров`я.
До касаційної скарги не додано документів, які б підтверджували наявність у ОСОБА_1 психічних вад внаслідок яких він не здатен повною мірою реалізувати свої права.
В матеріалах провадження відсутні дані, які б підтверджували обов`язковість участі захисника у цьому провадженні відповідно до вимог ст. 52 КК України, а тому апеляційний суд мав право розглянути провадження в його відсутність.
Також в матеріалах провадження немає даних, які б підтверджували, що ОСОБА_1 подавав клопотання про забезпечення його участі в суді апеляційної інстанції, а тому цей суд не порушив вимоги кримінального процесуального закону, розглянувши провадження без участі обвинуваченого.
Висновки: та обставина, що ОСОБА_1 хворіє на певні захворювання не свідчить про можливість його виправлення без відбування покарання. Крім того, при встановленні під час відбування ОСОБА_1 покарання погіршення стану його здоров'я з визнанням, що його хвороба є тяжкою і перешкоджає відбуванню покарання, не виключається можливість застосування щодо нього звільнення від відбування покарання в порядку ст.ст. 537, 539 КПК України .
Ключові слова: повторність злочинів, звільнення від кримінальної відповідальності, порушення права на захист
