Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 19 червня 2019 року
у справі № 646/14523/15-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо юрисдикції спору про застосування ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов`язання
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), Управління Державної казначейської служби України (далі - Управління ДКСУ), у якому просила стягнути з Державна казначейська служби України (далі - ДКСУ), шляхом безспірного списання індексу інфляції за прострочення виконання основного зобов`язання у сумі 41 539,51 грн, три проценти річних від простроченої суми - 2 852,55 грн, подвійну облікову ставку Національного банку України (далі - НБУ) за весь час прострочення невиконання зобов'язання, як відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду, - 45 152,49 грн, а також стягнути солідарно з відповідачів 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що рішенням апеляційного суду стягнуто з ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку, зокрема на її на користь 93 800,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Вказане рішення апеляційного суду набрало законної сили з моменту його ухвалення, проте виконано і кошти сплачені з простроченням виконання, що є підставою для стягнення сум відповідно до ст. 625 ЦК України.
Рішенням районного суду позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Останнім рішенням апеляційного суду рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у сумі 34 809,18 грн, три проценти річних - 2 181,81 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: ДКСУ вказала на порушення правил предметної і суб`єктної юрисдикції, яке, на думку заявника, полягає в тому, що спори, що виникають під час виконання органами ДКСУ рішень у господарських чи цивільних справах, належать до юрисдикції адміністративних судів.
Оскарження дій органів ДКСУ повинно здійснюватися у порядку адміністративного судочинства.
У разі виникнення спорів щодо несвоєчасного виконання рішення суду відповідно до Закону від 01 грудня 1994 року «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР), повинно застосовуватись не положення ст. 625 ЦК України, а положення Закону від 05 червня 2012 року «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI).
Отже, передбачена ст. 625 ЦК України відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.
Правова позиція Верховного Суду: спір у цій справі виник внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем стягнутих на підставі рішення суду грошових коштів на відшкодування моральної шкоди.
За змістом положень ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.
З викладеного можна зробити висновок, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормами ЦК України, що передбачають як відповідальність за порушення грошового зобов`язання (ч. 2 ст. 625 цього Кодексу), так і підстави відповідальності за завдану моральну шкоду (ст.1167 ЦК України).
Висновки: спір про застосування ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов`язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов`язання є суб'єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб'єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.
Ключові слова: адміністративна юрисдикція, цивільна юрисдикція, стягнення пені, стягнення інфляційних втрат
Правова позиція зроблена на основі відеоогляду судової практики від адвоката Ростислава Кравця
