Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 21 серпня 2019 року
у справі № 569/4373/16-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо підстав виселення членів сім’ї власника житла у разі переходу права власності на це житло до іншої особи
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про виселення з квартири.
На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначив, що він разом з іншими членами сім`ї - ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на підставі договору міни набув право власності на вказану квартиру, при цьому знав, що в ній постійно проживають відповідачі, які відмовляються укласти з ним договір найму та перешкоджають доступу до спірного житлового приміщення. Під час розгляду справи відповідачка ОСОБА_6 померла. З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просив виселити ОСОБА_2 з квартири без надання іншого житлового приміщення, посилаючись на додаткову підставу для задоволення позову - похідне право ОСОБА_2 на спірне житло, яке припинилося з припиненням права власності на це житло у ОСОБА_7, членом сім'ї якої був відповідач.
Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено: виселено ОСОБА_2 з квартири без надання іншого житлового приміщення. Рішення суду мотивовано тим, що з припиненням права власності попереднього власника ОСОБА_7 на спірне нерухоме майно, членом сім'ї якого є відповідач, припинилося також право останнього на користування житлом. За таких обставин право власності позивача на спірну квартиру має бути захищено шляхом виселення з неї відповідача без надання іншого житла.
Апеляційним судом рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок, що відповідач втратив право користування житлом та підлягає виселенню, оскільки є членом сім'ї попереднього власника. Суд апеляційної інстанції помилково скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд не врахував, що відповідач відмовляється укладати договір найму чи звільняти житло, чинить власникам квартири перешкоди у користуванні нею, і не надав оцінки вимогам про виселення з підстав, передбачених ст. 116 ЖК УРСР та ст. 825 ЦК України.
Правова позиція Верховного Суду: Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Згідно зі ст. 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (ч.ч.1, 2 цієї статті).
Відповідно до ст. 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Згідно із ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до принципів застосування ст. 8 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, викладених у рішеннях Європейського суду з прав людини виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену п. 2 ст. 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів ст. 8 Конвенції.
У справі, що розглядається, виселення відповідача в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням порушення права останнього на житло та недобросовісності дій сторін договору міни, внаслідок яких ОСОБА_2 може втратити не лише право на користування житлом, а позбутися такого права взагалі та стати безхатченком. Крім того, виселення ОСОБА_2, який є особою з інвалідністю ІІ групи, може призвести до виникнення негативних для нього наслідків, пов`язаних з відсутністю в особи житла, а з урахуванням його стану здоров`я та доходів у вигляді пенсії по інвалідності та її розміру, навіть наймання житла буде надмірним тягарем.
Оскільки у справі, що розглядається, позивач, придбаваючи житло, знав про проживання в ньому відповідача - члена сім'ї колишнього власника цього житла, який є особою з інвалідністю ІІ групи, іншого житла не має та набув охоронюване законом право на мирне володіння майном у законний спосіб, але тим не менше не виявив розумну дбайливість про інтереси відповідача, не з'ясував, чи відмовляється відповідач від свого права користування жилим приміщенням, то апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про виселення відповідача, оскільки ні у ЦК України, ні у ЖК УРСР не передбачена можливість виселення члена сім'ї колишнього власника без надання іншого жилого приміщення (ст. 116 ЖК УРСР та ст. 405 ЦК України).
Разом з тим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що позивач не є таким, що самоправно вселився до жилого приміщення, тому підстави, передбачені у тому числі й ст. 116 ЖК УРСР, для його виселення відсутні.
Висновки: права членів сім'ї власника житла підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.
На підставі цього не є підставою для виселення членів сім'ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики Європейського суду з прав людини.
Ключові слова: житлові спори, захист права на мирне володіння майном, права членів сім’ї власника житла, порядок виселення з житла, право на повагу до приватного і сімейного життя, принцип пропорційності
Правова позиція зроблена на основі відеоогляду судової практики від адвоката Ростислава Кравця
