Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 31 січня 2019 року
у справі № 562/2260/15-Ц
Цивільна юрисдикція
Щодо наслідків скасування судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження
Фабула справи: ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, в інтересах якої діють законні представники ОСОБА_5 та ОСОБА_6, треті особи - ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позов мотивовано тим, що на підставі кредитного договору від 22 лютого 2008 року, укладеного з ВАТ «Сведбанк», назва якого була змінена на ПАТ «Сведбанк», ОСОБА_8 отримала кредит в сумі 55 000 доларів США зі сплатою 11,9 % річних з кінцевим терміном погашення в строк до 21 лютого 2018 року. В забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5 укладено іпотечний договір, за умовами якого останні передали в іпотеку трьохкімнатну квартиру. В подальшому право власності на вказану квартиру набула ОСОБА_4. 28 листопада 2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», укладено договори факторингу, за якими банк відступив та, відповідно позивач набув право вимоги за вищевказаним кредитним та іпотечним договорами. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань утворилась заборгованість, яка становить по тілу кредиту 1 036 760,07 грн, відсотках 742 187,90 грн та пені 1 507 013,28 грн.
Позивач посилався на те, що рішенням апеляційного суду було скасовано рішення суду першої інстанції, яким було визнано вищевказаний кредитний договір недійсним. Разом з тим, під час дії вказаного незаконного судового рішення суду першої інстанції з реєстру іпотек було виключено запис про обтяження іпотечного майна та це майно відчужено іпотекодавцями за договором купівлі-продажу, а в подальшому набуто за договором дарування відповідачем ОСОБА_4. У зв'язку з наведеним позивач вважає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек, тому у зв'язку з невиконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, є підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, власником якої на даний час є відповідач.
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що на момент відчуження спірної квартири, вона не перебувала під обтяженням, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна на даний час спірна квартира в іпотеці не перебуває.
Рішенням апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ухвалення судом рішення про недійсність кредитного договору, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов'язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.
Мотивація касаційної скарги: законні представники ОСОБА_4 вказують на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності законних представників ОСОБА_4, за відсутності їх представника та представника органу опіки і піклування, участь у розгляді справи з метою захисту неповнолітньої ОСОБА_4 була обов'язковою.
Вказують й на те, що у зв'язку з визнанням іпотечного договору недійсним іпотека була припинена, після скасування відповідного рішення іпотека не поновлювалась. На момент укладення купівлі-продажу та договору дарування квартира в іпотеці не перебувала. ОСОБА_8, як власник квартири мала право нею розпоряджатися, а ОСОБА_6, який придбав вказану квартиру за відплатним договором був добросовісним набувачем, яким також є і ОСОБА_4, яка отримала квартиру у дар.
Правова позиція Верховного Суду: у разі неспростування презумпції правомірності договору (ст. 204 ЦК України), усі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Ухвалення судом рішення про недійсність кредитного договору, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину.
Згідно зі ст. 12 Закону України “Про іпотеку” в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку» в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Висновки: у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, який виключено на підставі незаконного рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису. У такому разі іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.
Ключові слова: забезпечення виконання зобов’язання, акцесорне зобов’язання, недійсність договору застави, застава нерухомого майна, поновлення застави нерухомого майна, реалізація прав іпотекодержателя
