Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 25 вересня 2019 року
у справі № 755/14148/18
Цивільна юрисдикція
Щодо визначення розміру аліментів на утримання малолітньої дитини
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просила: розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_2; стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 у сумі 3 тис. грн щомісячно.
Рішенням районного суду позов ОСОБА_1 задоволено частково. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 у розмірі 2 500 грн щомісячно. Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_2 вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували те, що позивач навмисно позбавила їх спільну доньку законного місця проживання, переїхавши з нею в орендовану квартиру. Крім того, вказує, що при визначенні розміру аліментів судами не враховано його матеріальне становище.
Правова позиція Верховного Суду: судами встановлено, що ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, що підтверджується витягом з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 pоку та набула чинності для України 27 вересня 1991 p., держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Ч. 2 ст. 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Ст. 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує:
- стан здоров`я та матеріальне становище дитини;
- стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;
- наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
- наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
- доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
- інші обставини, що мають істотне значення.
За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду.
При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їх розмір.
Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
При цьому, згідно ч.2 ст.182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч.2 ст.184 СК України розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше.
Оскільки дитина сторін проживає разом з матір`ю, так як ОСОБА_2 є її батьком та на нього покладено однаковий з ОСОБА_1 обов`язок щодо утримання і матеріального забезпечення своєї дитини, при цьому добровільної згоди між батьками щодо порядку реалізації такого обов`язку не досягнуто, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини.
Висновки: посилання заявника в касаційній скарзі на те, що судами при визначенні розміру аліментів не враховано його матеріальне становище є необґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій при ухваленні рішення про стягнення аліментів, керувались інтересами дитини, яка має право на достойний рівень матеріального забезпечення.
При цьому, доказів того, що у відповідача немає можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі відповідачем не надано.
Ключові слова: порядок присудження аліментів, підтвердження зменшення статків, матеріальна допомога, виконання обов’язку по утриманню дитини, визначення розміру аліментів, право дитини на достатній рівень життя
