Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 27 червня 2019 року
у справі № 560/751/17
Адміністративна юрисдикція
Щодо пояснень очевидців як доказу на підтвердження факту вчинення адміністративного правопорушення
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до інспектора роти № 3 батальйону УПП лейтенанта поліції про скасування постанови про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу. ОСОБА_1 зазначає, що адміністративне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 122 КАС України він не вчиняв, постанова не відповідає вимогам ст. 283 КУпАП.
Суд першої інстанції постановою, яку залишено без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позовних вимог відмовив.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 посилається на те, що судами неповно з`ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені в оскаржуваних рішеннях, не відповідають обставинам справи.
Правова позиція Верховного Суду: висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Визначення доказів в справах про адміністративне правопорушення та їх перелік регламентований ст. 251 КУпАП. Обов`язок ж доказування правомірності накладення адміністративного стягнення на позивача у даній справі відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України (в редакції до 15.12.2017), покладений на відповідача - суб`єкта владних повноважень.
Проте суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про зобов`язання виключно скаржника надати докази відсутності порушення ним правил дорожнього руху, переклавши тим самим обов`язок доказування, регламентований ч. 2 ст. 71 КАС України, з відповідача на позивача.
Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій, постановляючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, порушили принцип адміністративного судочинства - змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, визначений ч. 4 ст. 11 КАС України (в редакції до 15.12.2017). Згідно з приписами даної статті, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Як вбачається з матеріалів справи, суди попередніх інстанцій не вчинили жодних дій, спрямованих на встановлення фактичних обставин справи, зокрема, і в частині витребування у відповідача доказів з власної ініціативи, не з`ясували чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (відеозаписи з нагрудних камер патрульних поліцейських тощо).
Висновки: проїзд позивачем на заборонний сигнал світлофору підтверджується поясненнями ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які були надані відповідачу при розгляді справи про адміністративне правопорушення, проте колегія суддів вважає, що вказані пояснення не є належними доказами правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки вказані особи у судовому засіданні не допитувалися та не попереджалися про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, а тому їх покази не можуть бути беззаперечним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Ключові слова: безпека дорожнього руху, засоби доказування, належність доказів, порушення безпеки на дорогах, підстави застосування адміністративного стягнення, протокол про адміністративне правопорушення
