Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 10 жовтня 2018 року
у справі № 569/6236/16-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо правових наслідків передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства
Фабула справи: ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус міського нотаріального округу, ТОВ «Агрофірма «Трипілля», ПП «Західна аграрна компанія», ОСОБА_7, про визнання договору купівлі-продажу часток статутного капіталу недійсними.
Рішенням міського суду у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення міського суду залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_2 вважає, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, не врахували того факту, що ОСОБА_3 набув майнові права як учасник ТОВ «Агрофірма «Трипілля» під час спільного проживання із позивачем. ОСОБА_3 не отримав її згоди на укладення оспорюваного договору, який не відноситься до дрібного побутового правочину, а тому зазначений договір є недійсним.
Правова позиція Верховного Суду: ст. 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Із урахуванням положень ст. 115 ЦК України, ст. 85 ГК України та ст. 12 Закону України «Про господарські товариства», за якими власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників.
Таким чином, із моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об'єкта права спільної сумісної власності подружжя.
Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч ст. 65 СК України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу.
Подальше розпорядження учасником товариства його часткою в статутному капіталі з огляду на положення ст.ст. 116, 147 ЦК України в редакції чинній на час ухвалення оскаржуваних рішень є суб'єктивним корпоративним правом такого учасника й відчуження ним на власний розсуд частки в статутному фонді не може вважатися використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого подружжя та не в інтересах сім'ї.
Висновки: у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства, це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а другий із подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям.
З огляду на це, відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання укладеного договору купівлі-продажу недійсним, оскільки частка в статутному капіталі господарського товариства не є спільною власністю подружжя, корпоративні права чоловіка належать виключно йому, тому він мав право розпоряджання ними без згоди дружини.
Ключові слова: право спільної сумісної власності, підстави для визнання договору недійсним, наявність корпоративних прав
