Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 07 серпня 2026 року
у справі № 363/1304/23[1]
Цивільна юрисдикція
Щодо обґрунтованості арешту грошових активів на різних банківських рахунках у разі непідтвердження їх транзитного походження у спорі про поділ майна подружжя
Фабула справи: у провадженні районного суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові активи, розміщені на будь-яких банківських рахунках ОСОБА_2 у будь-яких банківських установах України, у сумі 1/2 частини від наявних залишків станом на 21 лютого 2022 року, до набрання законної сили рішення у справі № 363/1304/23, а саме: грошові активи у валюті Українська гривня у розмірі 3 078 214,44 грн; грошові активи у валюті долар США у розмірі 375 024, 41, якщо грошові активи у валюті - долар США будуть відсутні у ОСОБА_2, накласти арешт в еквіваленті до української гривні відповідно до курсу Національного банку України (далі - НБУ); грошові активи у валюті євро у розмірі 323,09, якщо грошові активи у валюті - євро будуть відсутні у ОСОБА_2, накласти арешт в еквіваленті до Української гривні відповідно до курсу НБУ.
Заяву обґрунтувала тим, що грошові кошти, які розміщені на банківських рахунках ОСОБА_2, є спільною сумісною власністю подружжя та зароблені сторонами спільно.
Невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду. Обраний захід забезпечення позову не призведе до обмеження прав відповідачів чи третіх осіб та є співмірним із предметом позовних вимог.
Ухвалою районного суду у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Постановою апеляційного суду ухвалу районного суду скасовано. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на грошові активи, які належать ОСОБА_2, розміщені на будь-яких банківських рахунках, а саме: грошові активи у валюті - Українська гривня у розмірі 3 078 214,44 грн; грошові активи у валюті - долар США у розмірі 375 024,41; грошові активи у валюті - євро у розмірі 323, 09. У задоволенні решти вимог заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат, стверджує, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що накладення арешту на суми, які є наслідком внутрішніх банківських переказів (транзитних операцій), призвело до штучного подвоєння обсягу забезпечення відносно реального розміру активів заявника.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно з частиною другою статті 150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Висновки: посилання касаційної скарги про те, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що накладення арешту на суми, які є наслідком внутрішніх банківських переказів (транзитних операцій), призвело до штучного подвоєння обсягу забезпечення відносно реального розміру активів заявника, Верховний Суд відхиляє, оскільки матеріали справи не містять беззаперечних і належних первинних банківських документів (зокрема, виписок про наскрізний рух коштів), які б підтверджували факт ідентичності та транзитного походження зафіксованих сум на різних рахунках відповідача. Самі по собі твердження скаржника про внутрішнє переміщення коштів, без підтвердження їх чітким кодом та цільовим призначенням операції, є лише припущеннями та не спростовують офіційних відповідей банківських установ щодо наявності окремих залишків на кожному конкретному рахунку. За таких обставин, апеляційний суд, виходячи з наявних у справі офіційних доказів та діючи в межах заявлених позовних вимог, обґрунтовано наклав арешт на самостійні грошові активи, при цьому убезпечивши відповідача від реального подвоєння обтяження шляхом відмови у задоволенні вимог позивачки про арешт їхнього гривневого еквіваленту.
Ключові слова: умови забезпечення позову, майнові спори, підстави арешту грошових коштів, спільна сумісна власність
