Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 06 травня 2026 року
у справі № 334/6412/23
Цивільна юрисдикція
Щодо підсудності спору між подружжям про визначення розміру та стягнення грошової компенсації частки нерухомого майна, яке знаходиться на території іноземної держави
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Континент», про поділ майна подружжя, в якому просила суд:
- стягнути із ОСОБА_2 1 684 000 грн грошової компенсації 1/2 частини вартості готельних номерів;
- стягнути із ОСОБА_2 компенсацію вартості 1/2 частини коштів, внесених до статутного капіталу ТОВ «ТБ «Континент» у розмірі 2 050 000 грн.
Ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного суду, провадження у справі в частині позовних вимог за ОСОБА_1 про стягнення із ОСОБА_2 1 684 000 грн грошової компенсації вартості готельних номерів закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Роз`яснено позивачці право на звернення з цим позовом за місцем знаходження нерухомого майна.
ОЦІНКА СУДУ
У розглядуваній справі заявлено вимоги про стягнення із ОСОБА_2 на користь позивачки грошової компенсації 1/2 частини вартості готельних номерів, які знаходяться в Грузії, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_2.
Тобто, предметом судового розгляду в цій частині є не фактичний поділ нерухомого майна, яке розташоване на території Республіки Грузія і право власності на яке зареєстровано за відповідачем, а стягнення грошової компенсації вартості частки цього майна.
При цьому присудження одному з подружжя грошової компенсації вартості його частки у спільному майні, право власності на яке зареєстроване за відповідачем, не потребує державної реєстрації змін щодо об'єкта та не впливає на титул власника за правом держави місцезнаходження майна.
Фактично майно, як перебувало у володінні одного з подружжя за яким було зареєстроване право власності, продовжує перебувати в тому ж правовому статусі. Змінюється лише характер майнових відносин між сторонами, а саме - частка одного з подружжя трансформується у грошовий еквівалент, що підлягає виплаті іншим з подружжя.
За таких умов відсутнє втручання у сферу речових прав на нерухомість як об'єкта, розташованого на території іноземної держави. Відповідно, відсутні і ті ризики, для запобігання яким встановлено правило виключної підсудності, зокрема ризик зміни правового режиму майна, необхідність внесення змін до державних реєстрів тощо.
ВИСНОВКИ: у випадку, коли спір між подружжям фактично зводиться до визначення розміру та стягнення грошової компенсації, а не до вирішення питання про право власності на нерухоме майно та/або інших речових прав щодо такого майна, відсутні об'єктивні підстави для обов'язкового розгляду такого спору судом держави місцезнаходження цього майна.
Визначальним в цьому випадку є не формальне існування у спорі об'єкта нерухомого майна, а характер правовідносин, які підлягають судовому розгляду, зміст заявлених позовних вимог, предмет та підстави позову.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: правовий режим нерухомого майна, майнові спори подружжя, правила підсудності спорів
