Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 05 червня 2019 року
у справі № 643/18788/15-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо норм права, які застосовуються при вирішенні спорів про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення колишнього власника з житла, яке було предметом іпотеки
Фабула справи: ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики міської ради, про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку.
ОСОБА_2 зазначив, що він є власником квартири на підставі свідоцтва про право власності, яке видано на підставі акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки в результаті проведення електронних торгів, переможцем яких є позивач. На час проведення електронних торгів спірна квартира належала ОСОБА_1. Відповідачі зареєстровані та проживають у спірній квартирі, добровільно звільнити її не бажають, тому позивач позбавлений можливості потрапити у власне житло. З урахуванням викладеного позивач просив суд: усунути перешкоди в користуванні квартирою шляхом виселення відповідачів з вказаної квартири без надання іншого житлового приміщення та зняти їх з реєстраційного обліку.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено частково - усунуто ОСОБА_2 перешкоди у користуванні спірною квартирою шляхом виселення відповідачів із вказаної квартири, в іншій частині позов залишено без задоволення.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначив, що відповідно до ч.2 ст.109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяються з житлових приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, окрім випадку, коли житло придбано за рахунок кредиту. Однак спірна квартира відповідачів придбана за особисті, а не кредитні кошти, що встановлено судовими рішенням у іншій справі. Виселення відповідачів зі спірної квартири позбавляє їх гарантованого Конституцією України права на житло.
Правова позиція Верховного Суду: за змістом ст.47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Ч.1 ст.40 Закону України “Про іпотеку” (далі - Закон № 898-IV) передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст.109 ЖК УРСР.
За загальним правилом, визначеним ч.2 ст.109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення.
Прикінцевими положеннями Закону № 898-IV, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, внесено зміни до ЖК УРСР, зокрема, текст ст.109 викладено у новій редакції, та в ч.2 цієї статті як виключення спростовано вищезазначене загальне правило для громадян, яких виселяють при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
За змістом ч.2 ст. 40 Закону № 898-IV, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Тобто дане положення установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Щодо порушення прав власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
Відповідно до ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі ст.319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Ч.1 ст.1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20 березня 1952 року визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В ч.2 цієї статті зазначено, що попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Таким чином, правомочності власника не є абсолютними, законом можуть встановлюватися певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення балансу інтересів у суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб'єктами права.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що ст.109 ЖК УРСР викладено саме в такій редакції з урахуванням економічної та соціальної ситуації в державі з метою захисту суспільних інтересів, зокрема незахищених верст населення, які в силу об'єктивних обставин мають ризики втратити право користування житлом.
Разом з тим, відповідно до практики ЄСПЛ вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й обмеження мирного володіння майном, держава повинна дбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться.
Як встановлено судами, ОСОБА_9 придбав квартиру на електронних торгах при здійсненній державним виконавцем стягнення на предмет іпотеки в межах виконавчого провадження.
Станом на 24 вересня 2015 року електронні торги повинні були проводитися з дотриманням вимог Закону «Про виконавче провадження», Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5, та Тимчасового порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 656/5 (далі - Тимчасовий порядок).
Відповідно до пп.3 п.2 розд.ІІ Тимчасового порядку державний виконавець у строк не пізніше п'яти робочих днів після закінчення 10-денного строку подачі заперечень сторін виконавчого провадження проти визначення вартості (оцінки) майна у разі відсутності таких заперечень готує і направляє до відповідного структурного підрозділу головного територіального управління юстиції у місті Києві та областях, що забезпечує реалізацію повноважень з питань державної виконавчої служби (далі - регіональний орган державної виконавчої служби), документи для проведення реалізації майна, зокрема копії документів, що характеризують майно.
У пп.2 п.6 розд.ІІІ Тимчасового порядку визначено, що зміст інформаційного повідомлення про електронні торги повинен містити інформацію про майно: реєстраційний номер лота; вид майна; найменування майна; відомості про майно, що виставляється на електронних торгах, його склад, характеристики, опис; місцезнаходження майна; фотографічне зображення майна; відомості про обтяження майна; розмір гарантійного внеску; стартову ціну продажу; крок електронних торгів; порядок ознайомлення з майном.
Таким чином, державний виконавець зобов`язаний був надавати інформацію про обтяження майна, яке реалізується на електронних торгах.
Зокрема, зазначити, що в ній зареєстрований та проживає власник, який передав майно в іпотеку, разом з членами його сім'ї, а покупець такого майна, в свою чергу, мав оцінити ризики та обмеження пов`язані з його придбанням.
Висновки: неповне інформування учасників електронних торгів про обтяження майна, яке реалізується, є підставою для відшкодування збитків, що свідчить про наявність альтернативних способів захисту прав нового власника.
Отже, обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі ст.109 ЖК УРСР та ст.40 Закону “Про іпотеку”, є передбачуваними.
З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню норми ст.40 Закону “Про іпотеку” та ст. 109 ЖК УРСР.
Ключові слова: житлові спори, захист права на мирне володіння майном, права членів сім’ї власника житла, порядок виселення з житла, виселення членів сім’ї, перехід права власності
