Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 11 квітня 2018 року
у справі № 910/12294/16
Господарська юрисдикція
Щодо юрисдикції спорів про оскарження наказів уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виявлених нікчемних правочинів
Фабула справи: ТОВ «ФК «Централ Капітал» звернулось з позовом до ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» (далі - Банк) про: визнання недійсним одностороннього правочину Банку, оформленого наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Банку (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду відповідно) про визнання нікчемними договорів (далі - наказ №60); визнання недійсним наказу, в частині визнання нікчемними договорів; визнання відсутнім права Банку вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності договорів, які визнані нікчемними.
Господарський суд, залишеним без змін постановами апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України, позов задовольнив повністю. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність у договорах ознак нікчемності, передбачених п. 2, 3, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і вказали на необхідність розгляду спору в порядку господарського судочинства, оскільки уповноважена особа Фонду не виступає у цих правовідносинах як самостійний суб'єкт, а діє від імені Банку. Суди також визначили, що на спори, які виникають на стадії функціонування тимчасової адміністрації або ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Мотивація касаційної скарги: ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» зазначає, що спірні правовідносини є публічно-правовими, а тому цей спір має вирішуватися судами за правилами КАС України в редакції Закону України від 06 липня 2005 року № 2747-IV з наступними змінами та доповненнями (далі - КАС України). Вищий господарський суд України дійшов помилкового висновку про те, що справа щодо оскарження законності наказу № 60, підписаного уповноваженою особою Фонду, про визнання договорів Банку нікчемними підвідомча господарським судам. Такий висновок зумовив неоднакове застосування судами касаційних інстанцій норм процесуального права (ст. 12 та п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України і ч. 2 ст. 17 КАС України).
Правова позиція Верховного Суду: спір пов'язаний з процедурою визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацією в порядку Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а не Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII).
Згідно з абз. 3, 9 ч. 1 ст. 1 Закону №2343-XII під банкрутством розуміється визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені в порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Справа про банкрутство розглядається господарським судом та порушується за заявою боржника або кредитора. Спеціальні вимоги до такої заяви передбачено цим Законом. Ознаки неплатоспроможності боржника у справі про банкрутство встановлюються судом, до якого подану відповідну заяву. При цьому під неплатоспроможністю розуміється неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.
Водночас, визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку (в тому числі ліквідація) в порядку Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відрізняється від процедури визнання банку неплатоспроможним (банкрутом) та застосування ліквідаційної процедури в порядку Закону № 2343-XII.
Так, за змістом Закону України «Про банки та банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III) визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку здійснюється в позасудовому порядку, на відміну від визнання банку неплатоспроможним у межах справи про банкрутство. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних приймає Національний банк України в порядку, передбаченому цим Законом. Заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснює Фонд в один із способів, визначених ст. 39 цього ж Закону.
Висновки: спори, які пов'язані з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку (в тому числі шляхом ліквідації), не тотожні спорам у справах про банкрутство. Крім того, не слід ототожнювати зі справами про банкрутство справи щодо оскарження рішень Фонду, прийнятих у межах процедур виведення неплатоспроможного банку з ринку, зокрема наказів щодо виявлених нікчемних правочинів. З урахуванням наведеного, цей спір підвідомчий господарським судам не відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 12 ГПК України (справи про банкрутство), а має розглядатися в порядку господарського судочинства згідно з п. 1 ч. 1 цієї ж статті з огляду на суб'єктний склад та зміст правовідносин, а також враховуючи те, що він пов'язаний з укладенням господарського договору.
Ключові слова: суб'єкт владних повноважень, акт індивідуальної дії, ліквідація банку
