Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 31 жовтня 2018 року
у справі № 541/459/17
Цивільна юрисдикція
Щодо юрисдикції спорів про стягнення винагороди за цивільно-правовим договором між ліквідованим підприємством та фізичною особою
Фабула справи: ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до підприємства про стягнення заборгованості із виплати винагороди за цивільно-правовим договором. Позовні вимоги мотивовано тим, що між ним та відповідачем було укладено договір про залучення споживачів послуг підприємства. Відповідно до пунктів 1.1, 2.2 вказаного договору ОСОБА_3 зобов'язувався виконати роботи із залучення споживачів послуг підприємства з об'ємом не менше як 2 тис. тонн, а підприємство, зі свого боку, мало сплачувати йому винагороду в розмірі 50 грн з кожної залученої тонни зерна. Згодом утворилася заборгованість з виплати винагороди.
Ухвалою міськрайонного суду відмовлено у відкритті провадження у цій справі. Рішення мотивовано тим, що вказана справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, зазначену ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що винагорода, яку просить стягнути позивач за цивільно-правовим договором, не є заробітною платою, доводи позивача в цій частині на увагу не заслуговують, спір підвідомчий господарському суду.
Мотивація касаційної скарги: суди попередніх інстанції дійшли помилкового висновку про те, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки не врахували, що справи про банкрутство боржника, які порушені господарським судом до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення юрисдикції справ про стягнення з боржника заробітної плати. Оскільки справа про банкрутство підприємства була порушена 5 липня 2005 року, то її слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
Правова позиція Верховного Суду: визначення цивільно-правового договору передбачено ст. 626 ЦК України, відповідно до якої – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За цивільно-правовим договором відносини регламентуються не трудовим законодавством, а виключно цивільним.
Аналіз вищезазначених норм закону, а також ч. 1 ст. 837 ЦК України дозволяє дійти висновку, що головна відмінність договорів полягає у предметі.
З огляду на викладене винагорода, яку просить стягнути позивач за цивільно-правовим договором, не є заробітною платою.
Вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи у спорах фізичної особи з майновими вимогами до боржника, в тому числі і за позовом про стягнення заробітної плати з роботодавця, суди повинні враховувати положення пункту 1-1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», вимоги ст. 15 ЦПК України, ст. 12 ГПК України та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника.
Враховуючи вказані обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення юрисдикції цих спорів, їх слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
Висновки: спір про стягнення винагороди за цивільно-правовим договором підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
