Єдиний державний реєстр судових рішень
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 квітня 2022 р.м. ОдесаСправа № 420/2297/22
Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Одеса;
Дата складання повного тексту ухвали
суду 1 інстанції:07.02.2022 року;
Суддя І інстанції: Скупінська О.В.
П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді Єщенка О.В.
суддів Крусяна А.В.
Яковлєва О.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із позовом, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Вищого антикорупційного суду у формі відмови надати за заявами від 16.11.2021 року та 22.12.2021 року копії технічного запису судового засідання та копії журналу судового засідання від 08.11.2021 року у справі №991/6913/21 провадження №1-кс/991/7018/21 та копій пояснень, заперечень, клопотань чи заяв прокурора, поданих в якості заперечень проти заявленого відводу прокурору у справі №991/6913/21 провадження №1-кс/991/7018/21;
зобов`язати Вищий антикорупційний суд надати за заявами від 16.11.2021 року та 22.12.2021 року копії технічного запису судового засідання та копії журналу судового засідання від 08.11.2021 року у справі №991/6913/21 провадження №1-кс/991/7018/21 та копій пояснень, заперечень, клопотань чи заяв прокурора, поданих в якості заперечень проти заявленого відводу прокурору у справі №991/6913/21 провадження №1-кс/991/7018/21;
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищого антикорупційного суду моральну шкоду, заподіяну через описану у позові незаконну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а саме Вищого антикорупційного суду у розмірі 10800 грн.;
встановити судовий контроль за виконанням судового рішення в цій адміністративній справі та зобов`язати Вищий антикорупційний суд у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про його виконання;
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищого антикорупційного суду усі судові витрати, понесені у цій справі, зокрема у зв`язку зі сплатою судового збору.
В обґрунтування позову зазначено, що 16.11.2021 року позивач, як підозрюваний у кримінальному провадженні №52017000000000361, керуючись приписами ч.ч. 4, 5 ст. 107 та ч.ч. 1, 2 ст. 108 КПК України, звернувся до Вищого антикорупційного суду із заявою про видачу копії технічного запису судового засідання, копії журналу судового засідання, проведеного 08.11.2021 року, та копій письмових пояснень, заперечень, клопотань чи заяв прокурора, поданих в якості заперечень проти заявленого позивачем відводу, по справі №991/6913/21 (провадження №1-кс/991/7018/21). Вказана заява була обґрунтована реалізацією прав, гарантованих нормами Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конституції України, кримінального процесуального законодавства, та оформлена у встановленому порядку. Подана заява по суті вимог задоволена не була та у відповідь судом роз`яснено, що ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення здійснюється в порядку, передбаченому ст. 221 КПК України, а процесуальне право ознайомитись з журналом судового засідання та технічним записом судового засідання виникає в учасників судового провадження на етапі розгляду справи по суті.
Посилаючись на те, що залишення без задоволення поданої заяви відбулось поза межами та не у відповідності до норм кримінального процесуального закону, 22.12.2021 року захисник позивача повторно звернувся до суду із вимогами щодо видачі раніше запитуваних копій технічного запису судового засідання та матеріалів кримінального провадження. Проте, вказане звернення, з посиланням на порядок розгляду заяв з поставлених питань, залишено судом без задоволення.
Позивач вказує, що відмова суду у наданні запитуваних процесуальних матеріалів не відповідає загальним засадам кримінального провадження, передбаченим п.п. 1, 13, 16, 20 ч. 1 ст. 7 КПК України, таким як верховенство права, забезпечення права на захист, безпосередність дослідження показань, речей і документів, гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами, та порушує права позивача, передбачені п. 14 ч. 3 ст. 42, ч. 1 ст. 20, ч. 1 ст. 27 КПК України.
Обґрунтовуючи підсудність даного позову безпосередньо адміністративному суду, позивач зазначає, що під час розгляду заяв Вищий антикорупційний суд діяв саме як суб`єкт владних повноважень відповідно до положень організаційного-розпорядчого акту наказу за №28 2020 р., схваленого на підставі норм законодавства, які визначають саме адміністративні, а не процесуальні повноваження як Голови суду так і його заступника. У тому числі, залишаючи вимоги у заяві позивача та його захисника без задоволення, суд не ухвалював жодного судового рішення, передбаченого кримінальним процесуальним законодавством, будь-які дії, передбачені цим процесуальним законом і в яких міститься кримінально-процесуальна регламентація, не вчиняв.
Разом з цим, посилаючись на негативне позначення дій відповідача на честі, гідності, морального і душевного стану позивача, вбачаються безумовні підстави для відшкодування моральної шкоди, що за наведеним у позові розрахунком, складає у сумі 10800 грн.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2022 року відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.
Відповідно до ч. 6 ст. 170 КАС України судом першої інстанції роз`яснено позивачу, що розгляд даної справи щодо кримінального провадження №52017000000000361 віднесено до юрисдикції Вищого антикорупційного суду, в порядку, передбаченому КПК України.
Проаналізувавши положення ч. 1 ст. 2, п.п. 2, 7 ч. 1 ст. 4, п. 1ч. 1 ст. 19 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що публічно-владні управлінські функції охоплюють здійснення суб`єктами публічного права будь-яких владних повноважень у рамках діяльності держави чи місцевого самоврядування, крім законодавчих, віднесених до компетенції Конституційного Суду України, пов`язаних зі здійсненням правосуддя, врегульованих кримінальним процесуальним законом, й інших винятків, передбачених законом. Відповідні правові функції необхідно розуміти як діяльність усіх суб`єктів владних повноважень щодо виконання завдань, покладених на них Конституцією чи законами України. При цьому обов`язковою ознакою публічно-правового спору є його зв`язок з реалізацією органом державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень вирішувати питання про права та обов`язки особи, котра звертається за судовим захистом.
Посилаючись на приписи ст. 124 Конституції України, п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України і те, що судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні є особливою формою правозастосування, становить виключну компетенцію слідчого судді як носія судової влади і здійснюється в установленому кримінальним процесуальним законом порядку за правилами судового розгляду, суд першої інстанції, з огляду на зміст запитів позивача, визначив, що характер спірних правовідносин пов`язаний зі здійсненням судом не управлінської, а судової функції, яка має іншу правову природу і спеціальний порядок регулювання, а саме в межах відповідного кримінального провадження, що не відноситься до адміністративного судочинства.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить судове рішення скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки обставинам справи і помилково не враховано:
надання позивачу запитуваних документів виключно на підставі адміністративного рішення (доручення та резолюції) з боку адміністративних посадових (службових) осіб Вищого антикорупційного суду (заступника Голови суду та керівника апарату суду), які діяли виключно в межах адміністративних, організаційних повноважень;
порушення ненаданням позивачу запитуваних документів його конституційних та громадянських прав на отримання інформації про себе та на звернення до міжнародних органів;
відсутність участі слідчих суддів в будь-якій формі у винесенні управлінського рішення суду про відмову у наданні запитуваних копій, що виключає можливість протиправних дій або бездіяльності слідчих суддів щодо позивача, та виключає можливість її оскарження;
практичну неможливість оскарження порушень прав позивача з боку суду до самого Вищого антикорупційного суду та взагалі у кримінально-процесуальному порядку;
звернення із заявами відбулось з метою захисту прав та інтересів позивача у відповідній судовій справі.
Акцентуючи увагу на тому, що оспорювана бездіяльність безпосередньо пов`язана із адміністративно-організаційними функціями посадових осіб суду, врегульованих Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Законом України «Про Вищий антикорупційний суд» та нормативних актів щодо організаційної діяльності суду і не пов`язана із прийняттям рішень процесуального характеру, апелянт вказує на відсутність у нього можливості реалізувати своє право на захист в порядку кримінального судочинства, у тому числі безпосередньо в межах відповідної кримінальної справи.
Оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, від учасників надійшли заяви про розгляд справи без їх участі, з огляду на достатність доказів для вирішення справи за наявними матеріалами, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За визначеннями, наведеними у п.п. 1, 2, 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;
суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За правилами ч. 2 вказаної статті адміністративного процесуального законодавства юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Розмежування компетенції між судами різних юрисдикцій є запорукою стабільності правової системи як необхідної умови втілення гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина.
Критеріями такого розмежування, тобто передбаченими законом умовами, за якими певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, суб`єктний склад і характер спірних правовідносин у їх сукупності або пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, встановлених законом. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу та самі по собі не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6, 13 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод.
Регламентована у статті 13 Конвенції гарантія встановлює загальний фундаментальний принцип, відповідно до якого кожна людина і громадянин, які вважають порушеним своє право, визначене Конвенцією, повинні мати реальну можливість у межах національних правових процедур домогтися ретельної перевірки відповідних доводів компетентними органами, в разі їх підтвердження - констатації протиправності відповідних рішень, дій або бездіяльності представників держави, анулювання юридичних наслідків вищезазначених рішень або дій, припинення свавільного обмеження прав, за наявності підстав - також відшкодування шкоди і притягнення винних до відповідальності.
Зокрема, у кримінальному провадженні твердження про порушення конвенційних прав людини під час одержання доказів можуть бути заявлені під час судового розгляду справи по суті і підлягають ретельній перевірці судом. Констатація факту свавільного втручання у права людини, гарантовані Конвенцією, є безумовною підставою для визнання судом недопустимими доказів, одержаних таким шляхом.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на всій території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
За своєю правовою природою кримінальне провадження становить єдиний комплекс вчинюваних в установленому КПК порядку дій, у межах якого органи досудового розслідування і суд здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Зокрема, таке провадження включає встановлені законом процедури одержання доказів, гарантії законності цих процедур, а також право особи в установлений КПК спосіб оспорювати правомірність відповідних процесуальних дій та/або рішень у контексті реалізації свого права на захист.
Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, що належить до загальних засад кримінального провадження, згідно з ч. 1 ст. 24 Кримінального процесуального кодексу України кожному гарантується в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Водночас, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття провадження, судом першої інстанції вірно встановлено, що спірною у цій справі є правомірність бездіяльності суду щодо реалізації позивачем права на одержання матеріалів процесуального характеру в межах відповідної кримінальної справи за його окремими заявами.
Виходячи з суті спірних правовідносин, слід враховувати, що регламентація прав, передбачених у ст.ст. 42, 45, 107 КПК України, означає їх реалізацію в межах кримінального провадження, якщо таке право згідно цього Кодексу надано відповідній особі.
Таким чином, судом першої правильно визначено, що спірні правовідносини пов`язані із здійсненням відповідачем не управлінської, а судової (процесуальної) функції, що має спеціальний порядок регулювання, передбачений кримінальним процесуальним законом.
Враховуючи викладене, оскільки даний спір не є публічно-правовим та підлягає перевірці у порядку кримінального судочинства, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження за цим позовом відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.
Оскільки висновки суду ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права та відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до ст. 316 КАС України підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2022 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий-суддя: О.В. Єщенко
Судді: А.В. Крусян
О.В. Яковлєв
