ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Гудими Д. А., Крет Г. Р.
Справа № 910/14224/20
Провадження № 12-20гс22
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Зміст позовної заяви
1. 21 вересня 2020 року Акціонерне товариство «Нікопольський завод феросплавів» (далі - позивач, АТ «Нікопольський завод феросплавів») звернулося із позовом до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - відповідач, АТ «КБ «Приватбанк»). Просило визнати припиненими зобов`язання позивача перед відповідачем за кредитним договором від 2 лютого 2009 року № 4Н09129Д (далі - кредитний договір), який уклали сторони, у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином. Обґрунтувало позов так:
1.1. Позивач із засобів масової інформації дізнався, що відповідач подав у США позов до суду штату Делавер (the Delaware Court Of Chancery) до деяких фізичних та юридичних осіб (далі - позов до суду штату Делавер). У тій справі АТ «Нікопольський завод феросплавів» не був стороною справи. Звертаючись до суду штату Делавер, АТ «КБ «Приватбанк» зазначило:
1.1.1. Підставою позову стала серія грубих шахрайських схем для придбання там активів через відмивання та незаконне присвоєння коштів, які АТ «КБ «Приватбанк» видало як корпоративні позики.
1.1.2. 28 вересня 2009 року АТ «Нікопольський завод феросплавів», яке перебувало у власності або контролювалося, або було афілійованим із кінцевими бенефіціарними власниками ( ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ), отримало від АТ «КБ «Приватбанк» 30 мільйонів доларів США кредиту. Згідно з кредитною документацією АТ «Нікопольський завод феросплавів» мало використати ці кошти для «фінансування поточної діяльності», проте зробило інакше.
1.1.3. АТ «Нікопольський завод феросплавів» відмивало кошти, які отримало за кредитним договором: протягом трохи більше години зробили це через три рахунки для відмивання коштів, включно з рахунками відповідачів - ОСОБА_3 , якому належить компанія «Чемстар Продактс», і ОСОБА_4 , якому належить компанія «Дівот Ентерпрайзис». Через шість хвилин після надходження коштів на рахунок «Ревенскрофт Холдінгз» кінцеві бенефіціарні власники та їхні спільники присвоїли щонайменше 12,5 млн доларів США цих кредитних коштів шляхом перерахування їх від «Ревенскрофт Холдінгз» на американський рахунок « Оптіма Інтернешинал ».
1.2. 6 серпня 2020 року Міністерство юстиції США на офіційному вебсайті опублікувало два позови, які США подали до Окружного суду США Південного округу Флориди. У них йшла мова про кредитні правовідносини АТ «КБ «Приватбанк» із АТ «Нікопольський завод феросплавів», зокрема про те, що кредитор вказав на порушення (невиконання) боржником умов та положень кредитного договору.
1.3. Поняття «поточна діяльність» охоплює абсолютно всі аспекти діяльності юридичної особи. Тому позивач не обмежений у праві, зокрема, перерахувати кошти на рахунки будь-яких юридичних осіб. Крім того, він належно та своєчасно виконав зобов`язання за кредитним договором. Копії банківських виписок це підтверджують.
1.4. Відповідач не ініціював судових чи позасудових претензій або справ через невиконання чи неналежне виконання позивачем будь-яких зобов`язань за кредитним договором. Але фактично заперечує повернення позивачем отриманих коштів за кредитним договором, тобто не визнає припинення зобов`язання внаслідок його належного виконання.
1.5. Суд може захистити позивача за вимогою про «визнання права на припинення зобов`язання» (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 червня 2018 року у справі № 911/169/16, від 19 червня 2018 року у справі № 916/993/17, від 3 квітня 2019 року у справі № 913/317/18).
(2) Зміст рішення суду першої інстанції
2. 22 січня 2021 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив. Мотивував так:
2.1. Позивач використав кредитні кошти у порядку, умовах і з метою, передбаченими кредитним договором. Крім того, повернув відповідачеві кредит, всі проценти, винагороди й інші виплати за цим договором. Повернення відбулося за рахунок доходу позивача від господарської діяльності та коштів поручителя, а не за рахунок коштів, отриманих за іншими кредитними договорами.
2.2. Невизнання цивільного права полягає у пасивному запереченні його наявності, що безпосередньо не завдає шкоди цьому праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб`єктивного права. Право на звернення до суду можна реалізувати, зокрема, коли одна особа вважає, що її право не визнає інша.
2.3. Якщо кредитор не визнає передбачене статтею 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право боржника на припинення зобов`язання, таке право захищає суд за позовом боржника на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України.
(3) Зміст постанови суду апеляційної інстанції
3. 14 квітня 2021 року Північний апеляційний господарський суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 22 січня 2021 року. Аргументував так:
3.1. Відповідач має здійснювати фінансовий моніторинг сумнівних операцій з ознаками мети відмивання коштів, отриманих злочинним шляхом. Проте не довів, що він виявив і зупинив такі операції позивачем, і що якихось осіб, зобов`язаних здійснювати фінансовий моніторинг операцій у відповідача, притягнули до відповідальності за порушення законодавства про протидію та запобігання легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом.
3.2. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що судовий захист має бути повним і відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
3.3. Позивач обґрунтував виникнення у нього права на припинення зобов`язань за кредитним договором не «самим фактом укладення» такого договору чи повернення кредиту та сплати відсотків за цим договором, а «саме фактом невизнання» відповідачем припинення договірних зобов`язань, які позивач належно виконав. Тобто без тих порушень законодавства України, про які відповідач написав у позові до суду штату Делавер. У тому позові він «не визнає належного виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором», що «призводить до порушення інтересу позивача та може призвести до реального порушення права шляхом встановлення факту виконання зобов`язання за кредитним договором злочинним шляхом».
3.4. Відповідач не визнає належне виконання позивачем відповідно до вимог статей 202 і 203 Господарського кодексу України зобов`язання з повернення кредиту та сплати всіх процентів, винагород, інших виплат. Тому суд має визнати припиненими всі зобов`язання позивача за кредитним договором.
3.5. Правовідносини цієї справи та справи № 522/1528/15-ц не є подібними, бо в останній Велика Палата Верховного Суду встановила наявність судового рішення про стягнення кредитної заборгованості, що унеможливлювало задоволення позову у справі про визнання поруки припиненою. Тоді як у справі № 910/14224/20 у сторін немає спору про стягнення заборгованості за кредитним договором.
(4) Зміст касаційної скарги відповідача
4. 9 червня 2021 року відповідач подав касаційну скаргу. Просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволення позову. Мотивував касаційну скаргу так:
4.1. «Права на припинення зобов`язань» не існує. Стаття 599 ЦК України таке право не гарантує. Навіть якщо припустити його існування, позивач не довів, що відповідач це право порушує або не визнає.
4.2. Як вимога про визнання припиненими всіх зобов`язань позивача перед відповідачем, так і вимога про визнання права на припинення зобов`язань не є належними способами захисту.
4.3. Зміна або припинення правовідносин у зобов`язанні за договором може відбуватися виключно шляхом розірвання цього договору.
4.4. Наявність чи відсутність окремого спору про стягнення заборгованості не впливає на необхідність враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц. За змістом цих висновків для задоволення позову про визнання права позивач має довести порушення, оспорювання чи невизнання його права або інтересу, а, захищаючи інтерес у юридичній визначеності в договірних відносинах, - також те, що у відповідача є право вимоги (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату особі, яку він вважає боржником), а у позивача - відповідний обов`язок.
4.5. Відповідач не надсилав претензій, не виставляв рахунків на оплату і у будь-який інший спосіб не вимагав від позивача сплати коштів за кредитним договором. Крім того, АТ «КБ «Приватбанк» у позові до суду штату Делавер не заявив до позивача жодних вимог, зокрема про стягнення заборгованості за кредитним договором. АТ «Нікопольський завод феросплавів» у тому процесі не є відповідачем і не має іншого процесуального статусу.
4.6. Позивач міг захищати свої інтереси у судовому процесі в штаті Делавер, а не ініціювати новий судовий процес в Україні. Справжньою метою останнього є дії в інтересах відповідачів у справі за позовом АТ «КБ «Приватбанк» до суду штату Делавер.
4.7. Посилання судів першої й апеляційної інстанцій на позов до суду штату Делавер, а саме на те, що кредитні кошти, які позивач отримав 28 вересня 2009 року, він не використав для фінансування поточної діяльності, а найімовірніше відмив у США, не означає, що позивач не повернув банку кошти за цим договором. У позові до суду штату Делавер АТ «КБ «Приватбанк» не заперечувало таке повернення.
4.8. Суди попередніх інстанцій не встановили, що у тексті позову до суду штату Делавер йде мова саме про ті кошти, які позивач отримав за кредитним договором.
4.9. Підставою для притягнення до відповідальності за відмивання коштів є вчинення дій із такого відмивання, а не доводи позову до іншого суду. Порушувати права чи інтерес позивача мають дії відповідача, а не висновки іншого суду щодо виконання зобов`язання за кредитним договором «злочинним шляхом».
4.10. Аби виснувати, що позивач перерахував відповідачеві кошти на виконання кредитного договору не за рахунок інших запозичень, отриманих за іншими кредитними договорами, суди першої й апеляційної інстанцій мали би дослідити декілька рівнів грошових потоків. Це іноді включає три і більше рівні циклічного перекредитування. Проте суди навіть не намагалися належно дослідити це питання. Обмежились поверхневим аналізом і необґрунтовано зазначили джерела походження коштів для погашення кредитної заборгованості.
4.11. Спір має очевидно штучний характер. Звернення позивача до суду не спрямоване на захист його права, а є спробою встановлення обставин, які не входять до предмета доказування, для використання надалі на шкоду АТ «КБ «Приватбанк», зокрема у судових процесах в іноземних юрисдикціях. Така поведінка позивача є зловживанням процесуальними правами.
(5) Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
5. 19 жовтня 2022 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, згідно з якою рішення судів попередніх інстанцій залишила без змін. Обґрунтувала постанову так:
5.1. Передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з новою підставою не буде повторною у розумінні частини шостої статті 303 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
5.2. У цій справі позивач звернувся до суду не за захистом свого права на припинення зобов`язання, як помилково вважав відповідач, а за захистом законного інтересу у правовій визначеності щодо прав і обов`язків у відносинах з відповідачем за кредитним договором.
5.3. Особливість спорів про захист інтересу у правовій визначеності щодо виконання договірних зобов`язань полягає у тому, що позивач просить суд підтвердити (визнати) існуючий стан прав і обов`язків у договірних відносинах із іншою стороною для правової визначеності сторін договору, однакового розуміння ними прав та обов`язків за цим договором.
5.4. Способами захисту інтересу особи у правовій визначеності щодо виконання договірних зобов`язань можуть бути: 1) визнання права позивача; 2) визнання відсутнім (припиненим) обов`язку позивача; 3) визнання відсутнім (припиненим) права вимоги відповідача.
5.5. Неефективними є такі способи захисту права чи законного інтересу, як визнання права вимоги виконання зобов`язання від відповідача або визнання наявності договірного обов`язку відповідача. Такі способи не зумовлюють виконання боржником зобов`язання, у тому числі у примусовому порядку, й отримання кредитором належного на виконання зобов`язання. У разі використання зазначених способів у позивача виникне потреба повторного звернення до суду.
ІІ. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
6. З постановою Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося. По-перше, така постанова підриває засади справедливого судового розгляду, бо справу повторно передали на розгляд Великої Палати Верховного Суду всупереч прямій забороні процесуального закону (див. ухвалу від 15 вересня 2022 року). Таке передання було повторним, оскільки стосувалося наявності нібито виключної правової проблеми. З того приводу Велика Палата Верховного Суду вже висловилася в ухвалі від 2 лютого 2022 року. Тому суд не був встановленим законом для розгляду касаційної скарги. По-друге, ніякого спору щодо юридичної визначеності у договірних відносинах позивача та відповідача немає. А використання позовного провадження у національних судах для встановлення фактів, що можуть бути важливими в іноземній юрисдикції, не відповідає завданням господарського судочинства. По-третє, вимога визнати припиненими зобов`язання позивача перед відповідачем за кредитним договором не могла бути способом захисту інтересу позивача в юридичній визначеності у договірних відносинах із відповідачем.
(1) Порушення норм процесуального права
(1.1) Щодо неможливості повторної передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
7. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що справа, передана на її розгляд з певної підстави і повернута за відсутністю цієї підстави, не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати Верховного Суду з цієї самої підстави. Але колегія суддів Касаційного господарського суду нібито має право передати справу у разі наявності або виникнення іншої підстави.
8. Із наведеним твердженням Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося. Переконані, що треба було вдруге повернути справу на розгляд Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для продовження розгляду. Повторне передання Великій Палаті Верховного Суду тієї самої справи прямо забороняє ГПК України. Аналогічну думку судді Гриців М. І. та Гудима Д. А. висловили в окремій думці на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року про прийняти справи для продовження розгляду (номер у реєстрі 106915636), а судді Ткач І. В. і Пільков К. М. - в іншій окремій думці на цю ж ухвалу (номер у реєстрі 106637723).
9. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати (речення друге частини шостої статті 303 ГПК України).
10. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції України). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
11. 19 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вперше передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду через нібито наявність виключної правової проблеми. Але 2 лютого 2022 року Велика Палата Верховного Суду цю справу повернула відповідній колегії суддів, вважаючи, що такої проблеми немає. Після цього з огляду на визначену у реченні другому частини шостої статті 303 ГПК України заборону у Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вже не було можливості 12 липня 2022 року знову передати справу на розгляд Великій Палаті Верховного Суду.
12. Прийняття 15 вересня 2022 року справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду є порушенням гарантій справедливого судового розгляду, бо Велика Палата Верховного Суду не є судом, встановленим законом, для вирішення справи.
13. Крім того, в ухвалі від 15 вересня 2022 року, приймаючи справу для продовження розгляду, Велика Палата Верховного Суду обґрунтувала виключну правову проблему відсутністю єдиної судової практики у визначенні належних способів захисту прав та інтересів у спорах щодо правової визначеності під час виконання договірних зобов`язань. Але вона вже вирішила цю правову проблему раніше. У постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц визначила ті випадки, коли боржник може застосувати превентивний спосіб захисту, маючи законний інтерес у забезпеченні юридичної визначеності у договірних відносинах із кредитором. Надалі відповідну практику Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово застосовувала в інших справах (див. постанови від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 21-22), 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункти 9.11, 9.19-9.21, 9.29), 3 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20 (пункт 8.54), 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 34-35)). Навіть з огляду на вказане розгляд справи № 910/14224/20 у Великій Палаті Верховного Суду був недоцільним.
(1.2) Щодо неможливості використання національної судової системи для встановлення фактів, які можуть мати значення для вирішення справи в іноземному суді
14. У позовній заяві позивач зазначив про три позови, які зумовили потребу у зверненні до суду в Україні: позов до суду штату Делавер і два позови до Окружного суду США Південного округу Флориди. Переконані, що позовне провадження у національній судовій системі не призначене для встановлення фактів, що можуть бути важливими в іноземній юрисдикції та для звуження можливості розсуду іноземного суду.
15. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України).
16. За відсутності у сторін справи реального спору в Україні позовне провадження у національному суді не може бути юридичним засобом вирішення спору за участі тих самих чи інших (можливо, пов`язаних) осіб в іноземному суді. Суди України неповноважні діяти з метою «створення» у позовному провадженні преюдиціальних фактів для інших справ, ініційованих як в Україні, так і в іноземному суді. Це не відповідає, зокрема, завданню судочинства та призначенню такого провадження, а також може шкодити міжнародно-правовому співробітництву.
17. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер (пункт 3 частини другої статті 43 ГПК України).
18. Певні ознаки вказують на те, що спір, який розглянули національні суди, мав штучний характер. Відповідач не заперечував, що позивач повернув кошти за кредитним договором. Але зазначав, що ці кошти позивач відмив, використавши на користь третіх осіб за межами України. Відповідач не порушував, не оспорював ні право, ні будь-який інтерес позивача. Тому не було підстав стверджувати, що у сторін справи в Україні є конфлікт щодо визнання припиненими зобов`язань позивача перед відповідачем за кредитним договором. За матеріалами справи складається стійке враження, що позивач в Україні не мав захищеного законом інтересу, за захистом якого він звернувся до суду.
19. З огляду на вказане, на наш погляд, висновки судів у справі № 910/14224/20 не могли захистити інтерес позивача в юридичній визначеності у договірних відносинах із відповідачем, а також не повинні зумовлювати юридичні наслідки для вирішення у США тих спорів, про які згадував позивач.
(2) Неправильне застосування норм матеріального права
(2.1) Щодо неналежного способу захисту
20. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
21. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 27)).
22. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 28)). Так само підставою для відмови у позові є відсутність у позивача того права чи інтересу, про який він стверджує.
23. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц сформулювала, зокрема, такі висновки:
23.1. Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності (пункт 56). Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках (пункт 57):
1) кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;
2) особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).
23.2. Спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, можна застосовувати лише у разі недоступності позивачу можливості захисту його права (пункт 58). Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника є спрямованим на усунення правової невизначеності. Відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. Тому такий спосіб захисту є виключно превентивним (пункт 59).
23.3. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту (пункт 60).
23.4. Якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання (пункт 61). Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не можна задовольнити (пункт 62).
23.5. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не можна задовольнити, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора (пункт 63).
23.6. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите (пункт 64). У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту (пункт 65).
24. Наведені висновки були застосовними під час розгляду справи № 910/14224/20, тоді як Велика Палата Верховного Суду відійшла без жодних на те підстав від її послідовної практики щодо застосування вимоги про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку у боржника.
25. Відповідач не мав можливості звернути стягнення на майно позивача або інакше одержати виконання поза волею останнього в позасудовому порядку. Позивач не вважав себе боржником відповідача, а той не вчиняв жодних дій, спрямованих на стягнення з позивача коштів для виконання зобов`язання за кредитним договором (не ініціював судового розгляду, не надсилав надсилає претензії, не виставляв рахунки на оплату тощо). Тому позивач не мав права просити суд про захист інтересу в юридичній визначеності щодо прав і обов`язків за кредитним договором.
26. Велика Палата не відповіла на доводи, які навів відповідач у касаційній скарзі, не пояснила, як інформація, яку той поширив в іноземних судах, впливає на юридичну визначеність у відносинах позивача із відповідачем за кредитним договором, не взяла до уваги доводи відповідача про те, що кредитні кошти пішли на інші цілі, ніж ті, які сторони погодили у кредитному договорі. Фактично аргументацію постанови можна звести до твердження, що позивач мав право на правову визначеність у договірних відносинах із відповідачем. Останній правильно стверджував про те, що, аби виснувати, що позивач перерахував відповідачеві кошти на виконання кредитного договору не за рахунок інших кредитних коштів, суди першої й апеляційної інстанцій мали дослідити декілька рівнів грошових потоків, але цього не зробили. Тому вважаємо, що висновки щодо суті відносин сторін кредитного договору, використання кредитних коштів і джерел для погашення кредитної заборгованості є необґрунтованими.
ІІІ. ВИСНОВКИ
27. На нашу думку, Велика Палата Верховного Суду, приймаючи постанову, не врахувала: (а) відсутність у неї повноважень прийняти для продовження розгляду справу, яку раніше вона вже повернула колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду; (б) відсутність законного інтересу позивача щодо захисту якого він звернувся до суду в Україні; (в) невідповідність наміру позивача завданню господарського судочинства; (г) власну послідовну практику щодо застосування вимоги про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку у боржника.
28. Вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду мала скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і відмовити у задоволенні позову, а у разі встановлення зловживання позивачем процесуальними правами (очевидна штучність характеру спору) - залишити позовну заяву без розгляду.
Судді: Гудима Д. А. Крет Г. Р.
