Єдиний державний реєстр судових рішень
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа № 635/2049/22 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/263/23 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Колабораційна діяльність
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 24 січня 2023 року, про звернення суми застави в дохід держави та застосування запобіжного заходу вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст. 111-1 КК України у кримінальному провадженні № 12022221340000255 від 28.09.2022,-
В С Т А Н О В И Л А :
Цією ухвалою звернуто в дохід держави та зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України заставу в розмірі 107360 грн., внесену за ОСОБА_7 згідно ухвали Харківського районного суду Харківської області від 04 січня 2023 року у кримінальному провадженні 12022221340000255 від 28.09.2022за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 111-1 КК України.
Також, цією ухвалою застосовано відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 6- днів до 24 березня 2023 року включно.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просив ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати стосовно ОСОБА_7 більш м`який запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог захисник зазначив, що докази у справі щодо ухилення від покладених на нього обов`язків сфабриковані та не відповідають дійсності. Вказує, що слідчі не виконували своїх обов`язків щодо забезпечення його електронним браслетом та доставити до місця, визначеного судом, а з дозволу слідчих проживав за іншою адресою. Вказує, що обвинувачений не міг здати свій паспорт, оскільки він його загубив. Пояснює, що навіть перебуваючи на стаціонарному лікування ОСОБА_7 прибував в судове засідання в суд першої інстанції.
В судове засідання в суд апеляційної інстанції захисник не звився, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином. Причин неявки суду не повідомив.
Крім того, 22.02.2023 року до канцелярії Харківського апеляційного суду надійшла заява прокурор ОСОБА_8 , в якій він просив розглянути апеляційну скаргу захисника без його участі та заперечував щодо задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 .
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали слідчого судді за відсутністю сторін, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
На підставі ч.4 ст.107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення розгляду без участі сторін та без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши доповідь головуючого судді, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження, дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливість обвинуваченого переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, незаконно впливати на свідків та потерпілих, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, на підтвердження яких свідчить: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винним у вчиненні інкримінованого правопорушення, його вік та стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків в місці проживання, а також зважаючи на його репутацію та майновий стан.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілих у цьому кримінальному провадженні або вчинити інше кримінальне правопорушення, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні умисного, тяжкого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, відповідно до ст. 12 КК України, санкція останнього передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років позбавлення волі.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Суд першої інстанції врахував відомості про особу обвинуваченого, а саме те що він громадянин України, одружений, раніше не судимий, є ПП « ОСОБА_7 », зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 .
Проте, відповідно до вимог ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями109-114-2,258-258-5,260,261,437-442Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених устатті 177цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначенийпунктом 5частини першої цієї статті тримання під вартою. Отже це є імперативна норма, визначена законодавцем.
Тобто, відповідно до матеріалів провадження ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченому ч.5 ст. 111-1 КК України, а тому враховуючи вимоги ч.6 ст. 176 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що стосовно ОСОБА_7 законно та обґрунтовано було застосовано запобіжний захід у вигляді саме тримання під вартою.
За таких обставин, колегія суддів погоджується зі слушністю висновків суду першої інстанції щодо існування раніше встановлених ризиків, а саме того, що ОСОБА_7 може переховуватись від суду; незаконного впливати на потерпілого і свідків; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 не зменшилися та не перестали існувати на момент апеляційного розгляду.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочину, який інкримінується обвинуваченому, а саме добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади , створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, тобто колабораційна діяльність, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Враховуючи вищенаведені відомості, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовував в суді першої інстанції необхідність застосування такого запобіжного заходу, як тримання обвинуваченого під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об`єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження, які прокурор вважає доведеними, направивши обвинувальний акт до суду першої інстанції, якому за наслідками судового розгляду, суд надасть відповідну процесуальну оцінку, ухваливши виправдувальний чи обвинувальний вирок.
Колегія суддів ставиться критично до тверджень обвинуваченого щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування, оскільки відомості, що є наявними в матеріалах судового провадження свідчать про протилежне, а їх наявність об`єктивно спростовує апеляційні доводи про недоведеність ризиків щодо переховування від суду, можливість незаконного впливу на потерпілих і свідків, а також перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинення іншого кримінального правопорушення.
З огляду на фактичні обставини цього провадження, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, менш суворих або альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов`язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
Поряд з цим слід зауважити, що в своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 зазначив, що ОСОБА_7 не заперечує щодо перерахування суми застави в дохід держави, а тому суд апеляційної інстанції не переглядав оскаржувану ухвалу в цій частині.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги обвинуваченого.
Керуючись ст.ст.177, 178, 404, 405, п.1 ч.1 ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргузахисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського районногосуду Харківськоїобласті від24січня 2023року- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді
