Єдиний державний реєстр судових рішень
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
____________________________________________________________________
Окрема думка
Ухвалою колегії суддів Харківського апеляційного суду від 11.06.2025 апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 - залишено без задоволення, вирок Харківського районного суду Харківської області від 09.12.2024 - залишено без змін.
Не погоджуючись із підставами та мотивами прийняття такого рішення, вважаю за необхідне висловити окрему думку, виходячи з наступного.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 , оскаржуючи вирок суду першої інстанції вказує на те, що:
- судом першої інстанції у мотивувальній частині вироку поверхнево викладені показання свідків та зазначено лише ті показання, які стосуються сторони обвинувачення, не наведено і не проаналізовано показання свідків, наведені на його захист;
- не встановлено достатніх доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення;
- не надано оцінки наявності в діях ОСОБА_1 мотиву та мети вчинення ним інкримінованого злочину;
- суд першої інстанції в обґрунтування прийнятого рішення послався на показання шістьох свідків обвинувачення, які під час окупації працювали на підприємстві, яким керували російські військові;
- не надано оцінки суперечливим показанням свідків обвинувачення та захисту, які вказували на призначення ОСОБА_1 «старшим», а не «старостою»;
- не прийнято до уваги, що ОСОБА_1 з початку війни допомагав мешканцям села, а саме заряджав мобільні телефони, акумулятори, ліхтарі, допомагав з заготівлею дров та похованням померлих, його допомога не була пов`язана з призначенням його на посаду «старшого»;
- в оскаржуваному вироку відсутні висновки, які саме організаційно - розпорядчі або адміністративно - господарські функції виконував обвинувачений та якими обов`язками був уповноважений;
- не підтверджено факт добровільного зайняття ОСОБА_1 посади, оскільки всі свідки зазначали про те, що ОСОБА_1 двічі затримувався російськими військовими та перебував на «ямі», де затриманих катують та чинять на них моральний тиск;
- належним чином не надано оцінки обставин проведення зборів, на яких ОСОБА_1 був призначений російським військовим з позивним « ОСОБА_3 » «старшим», оскільки вони були проведені в оточенні російських солдатів озброєних автоматами;
- не враховано та проігноровано обстановку в селі Борисівка під час його окупації, на яку вказували допитані свідки, а саме те, що під час окупації не можливо було заперечувати військовим рф, через загрозу наслідків для життя.
З огляду на апеляційні доводи захисника, позицію прокурора під час апеляційного перегляду оскаржуваного вироку, про доцільність призначення нового розгляду у суді першої інстанції, вважаю, що в даному кримінальному провадженні наведені у вироку фактичні дані, в своїй сукупності повинні давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу злочину, що у свою чергу дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою, у зв`язку з чим конкретність викладених фактичних обставин у кримінальному провадженні, не повинно викликати сумнівів.
За частиною 5 статті 111-1 КК України, передбачена відповідальність за добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
З мотивувальної частини вироку вбачається, що суд першої інстанції в достатній мірі не дослідив, та не надав відповідної оцінки факту саме добровільного зайняття ОСОБА_1 посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, оскільки всі допитані під час судового розгляду свідки вказували на те, що ОСОБА_1 двічі затримувався російськими військовими, та перебував у «ямі», де вчинявся психологічний вплив та застосовувались тортури.
Судом першої інстанції не встановлено, до складу яких державних органів і структур рф, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних рф, та /або самопроголошених (незаконних) органів, які узурпували виконання владних повноважень та які виконували чи виконують властиві органам державної влади або місцевого самоврядування функцій на тимчасово окупованій території України, а саме села Борисівки Харківського районного Харківської області було призначено ОСОБА_1 , яку посаду він обіймав в цих органах, та виконання яких обов`язків було на нього покладено.
Матеріали судового провадження та мотивувальна частина оскаржуваного вироку не містять буд-яких посилань на документи, з яких би вбачалося, на якій підставі ОСОБА_1 було призначено на посаду, та в якому органі ( заява обвинуваченого про призначення його на відповідну посаду, наказ або розпорядження про призначення ОСОБА_1 та інше).
Крім цього, зазначені в мотивувальній частині вироку показання свідків, які були допитані під час судового розгляду судом першої інстанції, викладені неповно, та неконкретно, їх показання містять суперечності, які не були усунені судом та їм не надано відповідної оцінки, щодо показань свідків про обставини проведення зборів мешканців села Борисівка, та ким саме під час проведення зборів, військовий рф визначив ОСОБА_1 : «старостою» чи «старшим», та які обов`язки на нього були покладені, і в чому полягала активна участь ОСОБА_1 в організації та проведенні цих зборів, та у якій формі ОСОБА_1 оголосив про початок виконання своїх повноважень.
На мою думку, суд першої інстанції, в недотримання положень статей 94, 374 КПК України не надав належної оцінки вищевказаним обставинам, які викладені у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення. Не проаналізував показання свідків щодо тих обставин, які відповідно до приписів статті 40 КК України у взаємозв`язку із тим, про які йдеться у статті 39 КК України виключають протиправність діяння, належно не відобразив змістовну складову показань свідків у контексті надання оцінки підставам застосування положень статті 40 КК України, враховуючи, що допитані свідки підтвердили факт присутності на зборах мешканців села Борисівки військових рф зі зброєю, розміщення яких по відношенню до мешканців, під час проведення зборів, викликало у останніх відчуття психологічного впливу та побоювання за своє життя, у тому числі, і у обвинуваченого.
Вважаю, що суд першої інстанції не звернув увагу на можливість наявності порушень положень Четвертої Женевської Конвенції 1949 року, яка регулює питання захисту цивільного населення на окупованих територіях, та передбачає загальний захист цивільного населення, яке перебуває під владою окупаційної держави, встановлює вимоги гуманного поводження з цивільним населенням та забороняє будь-які акти насильства, залякування, образи, катування, тілесні покарання.
Завданням суду першої інстанції, відповідно до сталої практики Верховного Суду, є оцінка доказів, на підставі якої суд вирішує питання про те, чи мало місце діяння у вчиненні якого обвинувачуються особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений, та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення (пункти 1-3 частини 1 статті 368 КПК України).
Апеляційне провадження є важливою гарантією досягнення мети і виконання завдань кримінального провадження. Перевіряючи законність судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, суд апеляційної інстанції тим самим забезпечує охорону прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована відповідна правова процедура.
Апеляційний перегляд забезпечує реалізацію права кожного на справедливий суд; перевірку законності й обґрунтованості оскаржених рішень суду першої інстанції; виправлення помилок у застосуванні норм матеріального чи процесуального права; недопущення виконання незаконних і необґрунтованих судових рішень.
У зв`язку із наведеним, вважаю, що вищевказані обставини свідчать про наявність істотних порушень КПК України, які перешкодили суду першої інстанції ухвалити законне і обґрунтоване рішення, оскільки ці порушення одночасно свідчать про неналежне дотримання вимог статті 370 КПК України, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, що обумовлює необхідність скасування оскаржуваного вироку та призначення нового розгляду у суді першої інстанції, що відповідає нормам частини 1 статті 412; пункту 6 частини 1 статті 407; пункту 3 частини 1 статті 409 КПК України.
Суддя ОСОБА_4
