Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа №752/5287/23 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/1129/2024 Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
08 січня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 з доповненнями на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року,-
за участю
прокурора ОСОБА_10
представника потерпілого (в режимі ВКЗ) ОСОБА_11
обвинувачених (в режимі ВЗК) ОСОБА_6 , ОСОБА_8 ,
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 ,
в с т а н о в и л а:
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 21.11.2023 клопотання прокурора задоволено та продовжено строк тримання обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_8 під вартою на шістдесят днів, до 19 січня 2024 року включно.
Визначено строк дії ухвали - до 19.01.2024.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_8 суд першої інстанції, врахував, що оцінка обґрунтованості підозри в даному випадку здійснюється не в контексті доведення чи не доведення винуватості обвинувачених. За визначенням Європейського суду з прав людини «обгрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йде мова у ст. 5 параграфу 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин». Вимога обґрунтованої підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
На даний час, судом не закінчено з`ясування фактичних обставин кримінального провадження та перевірку їх доказами, не допитано потерпілих, свідків та самих обвинувачених.
Окрім того, суд першої інстанції врахував характер інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень, дані про особу обвинувачених, а також зважаючи на розмір покарання, що їм загрожує, дійшов висновку, що на даний час не зменшились та продовжують існувати ризики, які були підставою для застосування та продовження відносно обвинувачених запобіжних заходів у виді тримання під вартою. Крім того, суд вказав, що актуальними на даний час залишаються і висновки, викладені в ухвалі Київського апеляційного суду від 07.09.2023 року, якою було скасовано ухвалу суду першої інстанції з підстав недостатності застосування відносно обвинувачених більш м`яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою. На думку суду, у випадку звільнення з-під варти обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , можуть переховуватися від суду, впливати на потерпілих, свідків у кримінальному провадженні. Наведені у запереченнях захисників дані про особу обвинувачених, їх соціальних зв`язків, відношення до вчиненого, в даному випадку, на думку суду, не зменшує існування зазначених ризиків та не може бути підставою для зміни запобіжних заходів.
Застосування щодо всіх обвинувачених більш м`яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, на даній стадії судового провадження буде недостатнім для запобігання ризикам, не забезпечить дієвості кримінального провадження та виконання обвинуваченими процесуальних обов`язків. Продовження тримання під вартою, в даному випадку, виправдано наявністю справжніх інтересів суспільства, що не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.
В силу приписів п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України підстав для визначення обвинуваченим розміру застави суд не вбачає.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та невмотивованість ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 21.11.2023 просить її скасувати, застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту за адресою - АДРЕСА_1 за виключенням необхідності отримання медичної допомоги, та необхідності прямувати до зони укриття від надзвичайних ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру під час оголошення відповідної тривоги з покладенням обов?язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України або на інший запобіжний захід не пов?язаний з триманням під вартою, зокрема, застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 214 720 грн., що станом на 01.01.2023 року становить 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб з покладенням відповідних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що наведені органом досудового розслідування обґрунтування існування ризиків, передбачених положеннями статті 177 КПК України носять загальний характер та не обґрунтовані належним чином.
Щодо можливості впливу обвинуваченого на свідків, а відтак і перешкоджання досудовому розслідуванню з боку обвинуваченого, апелянт зазначає, що покази свідків вже зібрані та зафіксовані органом досудового розслідування навряд чи становитиме значний ризик для такого кримінального провадження. Тим більше, доказів на наявність таких ризиків прокурором не було надано ні в судовому засіданні, не було долучено їх і до клопотання про продовження строку тримання під вартою, про що суд в своїй ухвалі не зазначив, хоча в судовому засіданні на це наголошувала сторона захисту.
Також апелянт вказує, що будь-які твердження щодо можливості обвинуваченого ОСОБА_6 перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, є виключно лише твердженням прокурора та суду, та не є підтвердженим будь-якими доказами, які б вказували на можливість обвинуваченому діяти таким чином, прямо всупереч своїй попередній поведінці, що аналогічно з можливістю вчиняти інший злочин, таке твердження прокурора є абсурдним та нелогічним.
Крім того, апелянт зазначає, що в тексті обвинувального акту та в клопотанні про продовження по відношенню до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було зазначено про те, що смерть потерпілого ОСОБА_13 настала в результаті наскрізного вогнепального поранення внутрішніх органів з карабінку марки «Цвіркун С», калібру 9*21 мм, який не належав ОСОБА_6 та не був ним застосований по відношенню до потерпілого в даному кримінальному провадженні. Зазначене давало суду достатньо підстав для застосування такого виду запобіжного заходу як домашній арешт, оскільки застосування такого виду запобіжного заходу як домашній арешт дозволяє органам Національної поліції здійснювати контроль за поведінкою підозрюваного, що виключає можливість здійснення таким підозрюваним не те що нових злочинів, а й фактично нівелює можливість підозрюваному перешкоджати органу досудового розслідування у виконанні покладених на нього завдань під час досудового розслідування.
Також апелянт вказує, що суспільна небезпечність кримінально караного діяння, в якому обвинувачується ОСОБА_6 дозволяла суду застосувати такий вид запобіжного заходу як домашній арешт, як на це вказують положення частини 2 статті 181 КПК України, відповідно до яких домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Тобто, єдиним рівноцінним запобіжним заходом, який могло бути застосовано по відношенню до ОСОБА_6 , як до обвинуваченого у вчиненні злочину передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, передбаченим законом та таким, що забезпечував права обвинуваченого на повагу та гідність, та окрім того, в повній мірі забезпечував би здійснення розгляду провадження належним чином, був би цілодобовий домашній арешт, застосований в порядку, передбаченому положеннями статті 181 КПК України.
Апелянт зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд не перевірив всіх обставин, виходячи з яких статус ОСОБА_6 , як обвинуваченого у кримінальному провадженні № 12022100010002491 від 21.10.2022, дозволяв би застосування до нього запобіжного заходу, якими саме доказами підтверджуються ризики, передбачені положеннями статті 177 КПК України та вагомість таких доказів з урахуванням викладеного вище, як це передбачено положеннями пункту 1 частини 1 статті 178 КПК України.
Крім того, апелянт вказує, що визначення запобіжного заходу у вигляді нічного домашнього арешту до обвинуваченого ОСОБА_6 буде справедливим з огляду на те, що така можливість прямо передбачена положеннями КПК України, а по-друге, застосування безальтернативного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не в повній мірі відповідає ані тяжкості наслідків злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , ані поведінці самого обвинуваченого під час здійснення досудового розслідування СВ Голосіївського УП ГУНП у місті Києві та й під час судового розгляду справи.
Також апелянт зазначає, що судом не були враховані доводи під час розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 , зокрема звернення уваги суду на те, що Європейський суд з прав людини, зокрема, у справі "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року п. 80 рішення, неодноразово наголошував, що при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов`язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Крім того, апелянт вказує, що в частині наявності ризиків, передбачених положеннями статті 177 КПК України доводи прокурора, викладені в клопотанні носять загальний характер та в цілому зводяться до того, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, тобто єдиним обґрунтуванням застосування виключного запобіжного заходу є тяжкість потенційного покарання особи, за вчинене кримінальне правопорушення, що не тільки протирічить усталеній практиці Європейського суду з прав людини відповідно до якої лише сама по собі тяжкість покарання за вчинений злочин не може бути підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, але й загальним принципам кримінального судочинства таким як розумність та співмірність. Сама лише тяжкість інкримінованого злочину не може бути підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про що неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини.
Також апелянт зазначає, що безпосередньо сам ОСОБА_6 співпрацював з органом досудового розслідування в межах кримінального провадження №12122100010002491 від 21.10.2022 року, зокрема, брав участь в усіх слідчих діях та надав щирі та об`єктивні пояснення під час свого допиту щодо обставин подій, які мали місце 21.10.2022 року. Зазначена вище взаємодія ОСОБА_6 із органом досудового розслідування може свідчити лише про відсутність будь-яких об`єктивних доказів того, що приблизно після більше ніж року триваючого досудового та судового розслідування, перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, невідомо з яких причин змінить своє ставлення до виконання покладених на нього обов`язків, а відтак, самостійно сприятиме виникненню ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України, яких на даний момент не існує.
Крім того, апелянт вказує, що при вирішенні питання про продовження по відношенню до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судом не було враховано, що ОСОБА_6 раніше не судимий, відповідно до характеристик є неконфліктною особою, має місце роботи та стійкі соціальні зв`язки та характеризується як врівноважена та порядна людина, поведінка якої не дозволяє стверджувати про схильність порушувати громадський порядок. Окрім того, важливим фактором відношення ОСОБА_6 до скоєного є те, що останній, усвідомлюючи відповідальність та визнаючи частково завдані збитки потерпілій стороні, щиро готовий компенсувати завдану шкоду, про що свідчить квитанції про відправлення поштового переказу потерпілій стороні на суму 3000 грн. від 03.07.2023 року, 3500 грн. від 08.08.2023 року, 3000 грн. від 22.08.2023 року та 3000 грн. від 02.10.2023 року на ім`я ОСОБА_14 .
Також апелянт зазначає, що ОСОБА_6 , вів соціально активний спосіб життя, займався спортом, громадський порядок не порушував, алкоголем та наркотичними речовинами не зловживав, і під час досудового розслідування і зараз, активно сприяв розкриттю злочину, пішов на зустріч слідству, допомагав і допомагає у встановленню істини у справі. ОСОБА_6 став на шлях виправлення та не збирається повторювати своїх помилок.
Апелянт вказує, що зважаючи на матеріальний стан підозрюваного, встановлені ризики та обставини кримінального провадження, вважає, що визначення судом застави у розмірі 214 720 грн., що станом на 01.01.2023 року становить 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з одного боку буде утримувати ОСОБА_6 від намірів та спроб порушити покладені на нього обов?язки, а з іншого, не перетворить обраний йому запобіжний захід на безальтернативне ув`язнення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу з доповненнями, в яких, посилаючись на невмотивованість, необґрунтованість, невідповідність фактичним обставинам матеріалам кримінального провадження, просить скасувати ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 21.11.2023 та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора у кримінальному провадженні №120221000100024791 про продовження застосування відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосувати відносно ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, із забороною залишати місце його проживання за адресою: АДРЕСА_2 , у нічний час з 23 год. 00 хв. до 07 год. 00 хв. ранку наступного дня.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що враховуючи стадію судового провадження, дослідження усіх письмових доказів (документів) вони не позбавлені можливості апелювати щодо не обґрунтованості та надуманості пред`явленого обвинувачення ОСОБА_8 з точки зору належності, вагомості та достовірності доказів, що дає підставити поставити під сумнів висунуте обвинувачення ОСОБА_8 в частині визначеної правової кваліфікації діяння ОСОБА_8 , обґрунтовуючи свої доводи як дослідженими судом доказами, так і самим же змістом обвинувального акту та клопотанням прокурора про продовження застосування запобіжного заходу, спростовуючи хибні мотиви ухвали суду про існування ризиків неналежної процесуальної поведінки. Обвинувальний акт (його зміст) сам спростовує висновки суду в частині обґрунтованості обвинувачення і виправдання ряду заявлених прокурором ризиків, через його абсурдність та хибність.
Крім того, апелянт зазначає, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_8 містить невірну кваліфікацію його правового діяння в частині вчинення ним хуліганських дій групою осіб, як кваліфікуючої ознаки визначеної ч. 2 ст. 296 КК України, тобто складений в порушення правової процедури та істотним порушенням прав на захист обвинуваченого. У даному обвинувальному акті кваліфікація діяння ОСОБА_8 має бути лише за ч. 1 ст. 296 КК України - за відсутності групи осіб, попередньої змови та використання ним зброї. Апелянт зазначає, що вище викладене безумовно і суттєво впливає на ступінь ймовірності існування вказаних судом ризиків, як похідних від тяжкості інкримінованого правопорушення, суспільно небезпечних наслідків спричинених ним, і відповідно, тяжкості чи не тяжкості покарання та зводить нанівець висновки суду про їх існування.
Також апелянт вказує, що висновки суду першої інстанції про неможливість на даному етапі здійснити оцінку правильності кваліфікації діяння ОСОБА_8 , без оцінки доказів у судовому засіданні, є хибними, оскільки суд дослідив усі письмові докази по справі, зокрема, протоколи огляду з камер відеоспостереження будинку, біля якого відбувалася подія, та всі відеозаписи з 4 камер відеоспостереження, відеозаписи слідчих експериментів з 3 свідками, що є 80% дослідження усіх доказів у провадженні. Відтак, суд не тільки має таку можливість оцінки кваліфікації діяння, а ще й обов`язок здійснювати оцінку заявлених прокурором ризиків через оптику обставин встановлених під час дослідження доказів, особливо з огляду на їх, навпаки, спростовування висунутого ОСОБА_8 обвинувачення. А це в свою чергу свідчить про неспроможність та нікчемність вказаного прокурором припущення про їх існування з прив`язкою до тяжкості діяння та обґрунтованості висунутого обвинувачення.
Крім того, апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції про оцінку обґрунтованості підозри в контексті наявності обставин та відомостей, які переконали стороннього спостерігача про причетність особи до злочину є нісенітницею в чистому вигляді, та є прийнятним критерієм оцінювання під час стадії досудового розслідування, а не на стадії розгляду обвинувального акту, де як раз докази зв`язності обвинуваченого зі злочином повинні бути достатніми, вагомими, допустимими, належними і достовірними.
Також апелянт вказує, що оскаржуване рішення містить ще й очевидні суперечності висновків суду на предмет обґрунтованості підозри, як виправдання доцільності продовження варти. Зокрема, висновок суду про наявність «обґрунтованої підозри» у вчиненні ОСОБА_8 кримінального правопорушення в частині правової кваліфікації, попри те, що кінцева підозра не містить групи осіб, не містить попередньої змови, не містить відомостей про використання ним зброї, що явно суперечить іншому висновку суду про не можливість надати оцінку кваліфікації діяння ОСОБА_8 , як складової обґрунтованого обвинувачення, без дослідження безпосередньо доказів сторони обвинувачення, свідків, потерпілих. Подвійні стандарти формування різних висновків по одним і тим же питанням, виглядає як упередженістю суду.
Крім того, апелянт зазначає, що ОСОБА_8 раніше не судимий, крім даної справи на сьогодні не притягається до кримінальної чи адміністративної відповідальності. Має постійне місце проживання, займається волонтерством та благодійною допомогою в умовах воєнного стану. Перебуває у офіційному шлюбі, від якого має малолітню дитину. Окрім того, у зв`язку з тим, що дружина ОСОБА_8 наразі не працює, у зв`язку із вихованням дитини та не має постійного джерела доходів, так як єдиним годувальником в сім`я був ОСОБА_8 і у зв`язку із безпідставним арештом майна дружини, набутого у шлюбі, їх сім`я переживає значні фінансові трудної, та потребує матеріальної допомоги.
Також апелянт вказує, що на утриманні обвинуваченого перебуває неповнолітня дитина від попереднього шлюбу, ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка навчається в вищому навчальному закладі, тому відповідно до ст. 199 Сімейного кодексу України через те, що неповнолітній син ОСОБА_8 продовжує навчання і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги, ОСОБА_8 продовжує утримувати його до досягнення двадцяти трьох років за наявності фінансової спроможності. Апелянт вказує, що з вищенаведеного видно, фактори, які характеризують особу та статут ОСОБА_8 в суспільстві значно переважають виключно декларативне твердження, про побоювання обвинуваченим покарання за інкримінований злочин, втечі та переховування, що робить наведені прокурором ризики, зокрема і переховування від правосуддя маловірогідними в цій частині, особливо в розрізі виправдання позбавлення особи свободи.
Крім того, апелянт зазначає, що судом декларативно, в котре виведено висновок існування ризиків передбачених пп. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були покладені ним в основу оскаржуваної ухвали про продовження строків застосування запобіжного заходу тримання під вартою, значимість яких для кримінального провадження є безпідставно перебільшена і, на теперішній час нівельована встановленими обставинами, зокрема, обвинувачений невиправдано перебуває під вартою більше 12 місяців, що не відповідає ні завданню кримінального провадження, визначеного ст. 2 КПК України, ні меті застосування заходу забезпечення в розрізі розумності строків його застосування.
Також апелянт вказує, що посилання в ухвалі суду на рішення Київського апеляційного суду від 07.09.2023, винесеного на прохання органів прокуратури, носить не тільки не відповідний, а й незаконний характер фактичним обставинам даного провадження. Відсилання суду, в частині зміни власного ґрунтовного розуміння підстав для тримання ОСОБА_8 під вартою, на недійсне, неактуальне рішення апеляційної інстанції, яке не має преюдиційного значення для останнього, свідчить про відсутність в оскаржуваному судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторони «кримінального спору». Себто на обличчя акт самоусунення суду від викладу мотивації та обґрунтування свого висновку, а відтак і незаконність рішення про продовження тримання особи під вартою, в знак перевищення своїх повноважень, що має, крім того, ознаки дисциплінарного проступку.
Крім того, апелянт зазначає, що висновок суду про існування ризику переховування ОСОБА_8 не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, задокументована дієва та бездоганна поведінка обвинуваченого під час перебування не під вартою. Зокрема, передача ним на зберігання паспорту для виїзду за кордон до суду (при відмов ДМС його прийняти), як власна ініціатива, носіння електронного засобу контролю, без жодних зауважень з боку контролюючих та правоохоронних органів, прибуття у всі судові засідання, за відсутності його належного виклику. Перебування в залі засідання, під час апеляційного розгляду апеляційної скарги прокурора 07.09.2023 до свого фактичного затримання, при всіх наявних ознаках упередженості суддів, на фоні їх огульного порушення процесу та прав обвинувачених, свавільної поведінки, безцеремонної націленості на закриття ОСОБА_8 любим методам та способам. Маючи можливість безперешкодно залишити приміщення суду протягом всього дня судового розгляду (тривав до 21.00 год. з значними нелімітованими перервами), та розуміючи чим закінчиться дане засідання, залишився до останку в ньому, будучи готовим до негативних для себе наслідків, в т.ч. взяття під варту. Цим демонструючи суду відсутність страху ув?язнення і покарання, як надуманий представником потерпілої ОСОБА_16 мотив до переховування. Таким чином, враховуючи тривалий строк перебування ОСОБА_8 , в даному провадженні під вартою, обставини, які характеризують особу та статус останнього, його позитивну та зразкову процесуальну поведінку, можна стверджувати, що на сьогодні даний ризик, помилково прописаний судом, відпав повністю.
Щодо відсутності ризику впливу на свідків та потерпілих, апелянт зазначає, що не конкретизовано анкетні дані тих учасників, на яких ймовірно буде вчинятися протиправний вплив, цінність володіння ними інформації для судового розгляду, спосіб впливу, мету, як хоча б теоретичне виправдання існування даної гіпотези, що є продуктом хворобливої уяви прокурора. Заяв, повідомлень про вчинення ознак кримінального правопорушення щодо свідків чи потерпілих з боку обвинуваченого за майже 12 місяців не подано до суду. Заходи безпеки до жодного свідка чи потерпілої не застосовувалися, бо з подібними заявами останні не зверталися, що говорить про надуманість даного ризику.
Разом з тим, захисник зазначає, що самому ОСОБА_8 надходили публічні прямі погрози розправи та самосуд на ним (четвертування, вбивства, розправи по своєму, з тертя з обличчя землі тощо), про що останній негайно повідомив суд, надіславши відповідне обґрунтоване клопотання про застосування заходів безпеки до нього, в якому йому чомусь було відмовлено, навіть без його виклику до суду. Факт звернення колегії суддів Голосіївського районного суду м. Києва з приводу реальних погроз на їх адресу саме з боку прихильників потерпілої особи ОСОБА_16 та її представника, контактної особи з радикальних крилом ПП «Свобода» та однодумців ОСОБА_17 , свідчить про зворотне, а саме існування загрози тиску на ОСОБА_8 з боку потерпілої, прихильників. На підтвердження чого наведений даний приклад. Усі допитані під час досудового розслідування свідки не підтвердили використання ОСОБА_8 будь-якого виду зброї чи спецзаходів для нанесення тілесних ушкоджень, у даному особистісному конфлікті по відношенню до ОСОБА_17 , чи ж наявності в його словах, діях, жестах ознак керування чи координування діями інших осіб, в частині застосування ними зброї. Бо в противному випадку це було б відображено в фактичних обставинах обвинувального акту. Тож, свідки у даному провадженні, навпаки дають показання на користь версії ОСОБА_8 , що свідчить про нікчемність твердження прокурора про буцімто гіпотетичний влив на них з метою примушування зміни ними своїх показань. При тому як показання 3 свідків суд вже сприйняв безпосередньо з відеозаписів слідчих експериментів за їх участю. Таким чином, ризик впливу на потерпілих та свідків не кажучи про свою доведеність, є повністю видуманим - бурною уявою суду, є псевдо виправдання причин не звільнення судом особи при очевидних фактах для цього.
Апелянт зазначає, що висновок суду щодо виправданості продовження запобіжного заходу ОСОБА_8 - тримання під вартою, за неможливості застосування альтернативних, обумовлений наявністю справжніх інтересів суспільства, що нівелює принцип презумпцію невинуватості, та повагу до особистої свободи, містить істотні суперечності. Зокрема, суд не навів в оскаржуваній ухвалі мотиви в чому полягає, на його розуміння, цей суспільний інтерес у даній звичайній побутовій справі. Висновок суду не містить жодних аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного судового розгляду стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв, особливо через призму своєї не складності, буденності не винятковості та не особливості (відсутність виняткового значення). Відтак, усі без виключення висновки суду у даному рішенні щодо санкціонування продовження втручання держави в права людини щодо її особистої свободи є цілком хибні, надумані, які є невідповідними обставинам встановленими судом в ході судового розгляду та підтвердженими наявними доказами, радше ілюзією правосуддя. А текст рішення за своїм смисловим наповненням не відповідає ані букві, ані духові закону, що є не релевантним базовим принципам кримінального провадження та істинному завданню кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинувачених та їх захисників, які просили задовольнити апеляційні скарги, з підстав наведених у них, думку прокурора та представника потерпілого, які просили відмовити в задоволенні апеляційних скарг захисників, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду, вивчивши надані судом першої інстанції матеріали провадження, проаналізувавши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно із ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, в провадженні Голосіївського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022100010002491 від 21 жовтня 2022 року, за обвинуваченням ОСОБА_18 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
Прокурором заявлено клопотання про продовження щодо обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 21.11.2023 клопотання прокурора задоволено та продовжено строк тримання обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_8 під вартою на шістдесят днів, до 19 січня 2024 року включно.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції при розгляді питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_8 зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано та враховано всі обставини за яких таке продовження можливе.
Так, всупереч доводам апеляційних скарг захисників, судом першої інстанції, були заслухані пояснення прокурора, потерпілої та її представника, обвинувачених та їх захисників для з`ясування обставин, що мають значення при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
При розгляді питання про продовження строку тримання обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_8 під вартою, суд першої інстанції належним чином дослідив всі обставини, які мають значення при вирішенні даного питання та правильно встановив, що продовжують існувати обґрунтовані ризики, передбачені п. 1, 3 ч.1 ст. 177 КПК України, які на даний час виключають можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м`який.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисників про відсутність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, то на переконання колегії суддів вони є безпідставними з огляду на наступне.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Як правильно встановив суд першої інстанції, характер висунутого ОСОБА_6 та ОСОБА_8 обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину проти громадського порядку та моральності, його наслідки, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання їх винними у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого вони обвинувачуються, а також враховуючи всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинувачених, їх соціальні зв`язки, дають достатні підстави вважати, що обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , з метою уникнення кримінальної відповідальності, можуть переховуватися від суду, при цьому, не дивлячись на те, що такий ризик, з урахуванням поведінки обвинувачених під час дії альтернативного запобіжного заходу у виді застави, хоч і зменшився, проте, на переконання колегії суддівпродовжує існувати і виправдовує подальше їх тримання під вартою.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Посилання захисника ОСОБА_9 на те, що поведінка її підзахисного під час дії запобіжного заходу у виді застави була бездоганною, зокрема, те, що обвинувачений ОСОБА_8 передав на зберігання паспорт для виїзду за кордон до суду (при відмові ДМС його прийняти), як власна ініціатива, носив електронний засіб контролю, без жодних зауважень з боку контролюючих та правоохоронних органів, прибував у всі судові засідання, а також перебував весь день у залі засідання, під час апеляційного розгляду апеляційної скарги прокурора 07.09.2023, де було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, що на думку захисника вказує на відсутність ризику переховування від суду, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки така поведінка обвинуваченого під час дії альтернативного запобіжного заходу у виді застави, хоч і свідчить на користь зменшення ризику втечі, однак з урахуванням обставин вчинення злочину, в якому ОСОБА_8 обвинувачується, його наслідків та поведінки обвинуваченого після злочину, а також з урахуванням тяжкості покарання, що загрожує у разі визнання його винним, даних про особу обвинуваченого, який є уродженцем Дніпропетровської області та зареєстрований у м. Дніпропетровськ, тобто в межах іншої адміністративно-територіальної одиниці, де в останнього, згідно долучених захисником до апеляційної скарги документів, залишилось майно та численні зв`язки, на даному етапі провадження підтверджує продовження існування ризику переховування від суду.
Що ж до посилань захисника на те, що обвинувачений ОСОБА_8 є єдиним годувальником в сім`ї, так як дружина займається вихованням їхньої дитини 2015 року народження, а також на утриманні обвинуваченого перебуває неповнолітня дитина 2004 року народження від попереднього шлюбу, яка зареєстрована у Дніпропетровській області та наразі навчається у НТУ «Дніпровська політехніка», то колегія суддів зауважує, що згідно із встановленими органом досудового розслідування відомостями, наведеними в обвинувальному акті обвинувачений ОСОБА_8 не має офіційного місця роботи, тобто у останнього відсутнє офіційне і стабільне джерело доходу, що ставить під обґрунтований сумнів доводи сторони захисту про можливість обвинуваченого утримувати сім`ю та дітей. При цьому, колегія суддів зауважує, що стороною захисту було додано на підтвердження доводів викладених в апеляційній скарзі, додатки щодо особи обвинуваченого ОСОБА_8 , серед яких дані щодо наявності у обвинуваченого офіційного місця роботи, а також його фінансового утримання, у тому числі сина - 2004 року народження від попереднього шлюбу, відсутні.
Що стосується доводів захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 про те, що дані щодо особи його підзахисного, який характеризується, як неконфліктна, врівноважена та порядна людина, раніше не судимий, має місце роботи та стійкі соціальні зв`язки, а також його поведінка під час досудового розслідування, співпраця зі слідством та часткове відшкодування збитків потерпілій стороні свідчить про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, а також дає достатні підстави вважати, що інший запобіжний захід у виді домашнього арешту забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого, то колегія суддів вважає їх неспроможними, оскільки при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого судом враховуються не лише дані щодо особи обвинуваченого, а й всі обставини у їх сукупності, які в даному випадку, з урахуванням обсягу обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину проти громадського порядку та моральності, його наслідків, поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 після злочину, який йому інкриміновано, у своїй сукупності, дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може вчинити дії передбачені п.1. 3 ч.1 ст. 177 КПК України, що на даному етапі провадження виправдовує подальше його тримання під вартою. При цьому, посилання захисника на співпрацю обвинуваченого ОСОБА_6 з органами досудового розслідування, шляхом участі в усіх слідчих діях та на надані обвинуваченим показань щодо обставин справи, які, захисник вважає, щирими та об`єктивними, а також на показання свідків, колегія суддів до уваги не бере, оскільки, наразі, обґрунтованість висунутого ОСОБА_6 обвинувачення перевіряється судом першої інстанції на підставі обвинувального акту, шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів, яким за результатами судового розгляду суд надасть оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті, шляхом ухвалення остаточного рішення у кримінальному провадженні, тоді як під час розгляду питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого обставини кримінального правопорушення не досліджуються та оцінка доказам не надається.
Крім того, зважаючи на стадію кримінального провадження та особливості апеляційного перегляду судового рішення даної категорії справ, колегія суддів позбавлена можливості дати оцінку доводам захисника ОСОБА_9 в частині правильності кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_8 . Не вправі давати таку оцінку на стадії судового розгляду і суд першої інстанції, оскільки оцінка доказам може бути надана у нарадчій кімнаті під час прийняття рішення за наслідками розгляду кримінального провадження по суті, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
Що стосується ризику, передбаченого п. 3 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме можливості обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_6 впливати на потерпілих та свідків у даному кримінальному провадженні, то на переконання колегії суддів, з урахуванням конкретних обставин кримінального правопорушення, які інкриміновані обвинуваченим, на даному етапі провадження, яке наразі триває, докази сторони обвинувачення досліджуються, існують достатні підстави вважати, що обвинувачені можуть впливати на потерпілих і свідків у даному кримінальному провадженні, з метою зміни ними показів.
Посилання захисників на те, що свідки у справі вже були допитані під час досудового розслідування, і їх показання на думку сторони захисту свідчать лише на користь їх підзахисних, окрім того ні свідками, ні потерпілою повідомлень про вчинення ознак кримінального правопорушення щодо них з боку обвинувачених протягом 12 місяців до суду подано не було, до того ж судом не конкретизовано анкетні дані учасників, на яких ймовірно може вчинятися протиправний влив, цінність володіння ними інформації, спосіб впливу, мету, як на підставу що свідчить про відсутність ризику впливу, колегія суддів вважає непереконливими, оскільки дане кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду і докази у повному обсязі ще не досліджені, в тому числі і не допитані всі свідки показання яких, суд сприймає безпосередньо, а тому враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, існує велика ймовірність того, що обвинувачені, усвідомлюючи тяжкість покарання, що їм загрожує, можуть незаконно впливати на свідків.
Щодо ризику впливу на потерпілих, то на думку колегії суддів, такий ризик був наявний, адже, станом на день постановлення оскаржуваної ухвали, потерпілі допитані не були.
Що ж до посилань захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_12 в суді апеляційної інстанції на те, що потерпілі вже допитані судом першої інстанції і заявили, про те, що ніякого тиску на них обвинувачені не здійснювали, то колегія суддів зазначає, що згідно журналу судового засідання Голосіївського районного суду м. Києва від 12.12.2023 р. вбачається, що дійсно при допиті потерпілих, останні вказали про те, що випадків вчинення на них обвинуваченими тиску не було. Разом з тим, потерпіла ОСОБА_19 вказала, що місце її проживання вона не змінювала, адже, це її власність, а ця адреса, згідно матеріалів провадження, відома обвинуваченим. В свою чергу, потерпіла ОСОБА_14 суду вказала, що вона боїться обвинувачених, та боїться за своє життя, зважаючи на те, що ОСОБА_20 побоялись навіть їх охоронці, саме у зв`язку з цим не підійшли на місце вчинення кримінального правопорушення, адже, як один сказав потерпілій: «Лягли б рядом зі ОСОБА_21 ». Наведені пояснення в сукупності з усіма врахованими судом першої інстанції обставинами, жодним чином не свідчать про зменшення встановленого в ході судового розгляду провадження ризику, передбаченого п.3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об`єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_6 під вартою, оскільки прокурором доведено продовження існування ризиків, передбачених п. 1, 3 ч.1 ст. 177 КПК України, які в сукупності з даними про їх особу підтверджують на даному етапі провадження потребу в подальшому триманні під вартою. Зважаючи на наведене, підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченими процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає. Таким чином, доводи апеляційної скарги захисників про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 про те, що суд першої інстанції на стадії судового розгляду кримінального провадження при вирішенні питання про продовження обвинуваченим строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою не міг послатись на обґрунтованість підозри, то такі доводи, на думку колегії суддів, є непереконливими, враховуючи наступне.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що рішення про продовження кожному з обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою вирішено на стадії судового розгляду.
Згідно з положеннями ч. 1, 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду, суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу, має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що на даній стадії судового провадження суд першої інстанції, як і суд апеляційної інстанції, позбавлений процесуальної можливості надати оцінку як обґрунтованості висунутого обвинувачення, так і належності, допустимості зібраних у кримінальному провадженні доказів.
Тому, встановивши наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд, дослідивши матеріали кримінального провадження, про що зазначено в ухвалі, вказав про наявність обґрунтованої підозри, при цьому, не в контексті доведення чи не доведення винуватості обвинувачених, а лише, виключно за визначенням Європейського Суду з прав людини про те, що «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йде мова у ст. 5 параграфу 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин».
Щодо доводів захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 про те, що посилання суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі на рішення Київського апеляційного суду від 07.09.2023 свідчить про незаконність рішення про продовження тримання особи під вартою, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при розгляді даного питання досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення. При цьому, колегія суддів погоджується з доводами захисника ОСОБА_9 про те, що обставини, встановлені в ухвалі Київського апеляційного суду від 07.09.2023 не мають для суду преюдиційного характеру, однак посилання суду першої інстанції на дану ухвалу не є істотним порушенням вимог закону, так як суд першої інстанції належним чином обґрунтував в оскаржуваній ухвалі доцільність продовження строку тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , у зв`язку з необхідністю уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України та наявністю в матеріалах кримінального провадження обставин, які виправдовують подальше їх тримання в умовах ізоляції від суспільства. При цьому, з огляду на те, що кримінальне правопорушення, в якому обвинувачуються ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , вчинене із застосуванням насильства, суд першої інстанції правильно прийняв рішення не визначати кожному з обвинувачених розмір застави в порядку, передбаченому п.1 ч.4 ст. 183 КПК України.
Посилання в апеляційній скарзі на тривалість перебування обвинувачених під вартою не може бути безумовною підставою для зміни їм запобіжного заходу, оскільки вказана обставина, відповідно до вимог ст. 178 КПК України не враховується при обранні запобіжного заходу та вирішенні питання доцільності тримання під вартою особи, щодо якої існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Відтак, будь - яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегія суддів, не вбачає.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою, а не інший запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою, як про це просять захисники, має забезпечити виконання обвинуваченими процесуальних обов`язків у даному кримінальному провадженні.
Керуючись ст.ст.376, 404, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
п о с т а н о в и л а :
Апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 з доповненнями залишити без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року, якою клопотання прокурора задоволено та продовжено строк тримання обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_8 під вартою на шістдесят днів, до 19 січня 2024 року включно - без змін.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________ _____________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_22
