Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 752/5287/23
провадження № 51-6093км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_7,
засуджених ОСОБА_8, ОСОБА_9,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022100010002491, за обвинуваченням:
ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК);
ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та жителя АДРЕСА_2,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК;
ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м. Дніпра і жителя АДРЕСА_3,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Голосіївський районний суд м. Києва вироком від 12 листопада 2024 року визнав винуватими і засудив:
ОСОБА_10 за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років;
ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки кожного;
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК у строк покарання зарахував строк попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі: ОСОБА_10 з 21 жовтня 2022 року до 11 листопада 2024 року включно; ОСОБА_8 з 21 жовтня 2022 року до 17 серпня 2023 року включно та з 07 вересня 2023 року до 11 листопада 2024 року включно; ОСОБА_9 з 21 жовтня 2022 року до 15 серпня 2023 року включно та з 07 вересня 2023 року до 11 листопада 2024 року включно.
Задовольнив частково цивільний позов представника потерпілої ОСОБА_11, стягнув із: ОСОБА_10 на користь потерпілої ОСОБА_11 1 500 000 грн відшкодування моральної шкоди та на користь ОСОБА_12 шкоду заподіяну смертю потерпілого у виді щомісячних платежів 1 408,75 грн, починаючи з 21 жовтня 2022 року до досягнення ОСОБА_12 повноліття; ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь потерпілої ОСОБА_11 з кожного по 250 000 грн відшкодування моральної шкоди; ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь ОСОБА_11 по 16 900 грн з кожного документально підтверджені процесуальні витрати на залучення експерта.
Вирішив суд і питання, які стосуються запобіжного заходу, початку строку відбування покарання, арешту майна, процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду визнано винуватими та засуджено: ОСОБА_10 за умисне вбивство ОСОБА_13 з хуліганських мотивів, а ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, вчинене групою осіб.
Так, 21 жовтня 2022 року, приблизно о 15:00 ОСОБА_10 разом з ОСОБА_8 та ОСОБА_9, перебуваючи біля під'їзду № 1 у дворі будинку на АДРЕСА_4 у ході конфлікту зі ОСОБА_13, що виник через зауваження потерпілого з приводу автомобіля «Lexus» (державний номерний знак НОМЕР_1), який стояв на проїжджій частині та перешкоджав руху інших транспортних засобів, діючи умисно, протиправно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_13, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, що виразилось у зневажливому ставленні до громадського порядку та існуючих у суспільстві загальновизнаних правил поведінки і моральності, байдужим ставленням до суспільних відносин, які забезпечують спокійний відпочинок громадян і дотримання правил поведінки, групою осіб розпочали завдавати удари кулаками по голові та тулубу потерпілого, від яких він впав і нападники відійшли від нього.
ОСОБА_13 піднявся, дістав мобільний телефон та почав фіксувати протиправні дії засуджених на камеру. Побачивши це, вони знову підбігли до потерпілого та почали завдавати потерпілому удари, а також забрали і розбили його мобільний телефон та спричинили ОСОБА_13 тілесні ушкодження у вигляді: садна в лобній ділянці справа та на передній ділянці правого коліна; синця на нижній повіці лівого ока та на тильній поверхні правої кисті, забійної рани в лобній ділянці зліва, що належать до легких тілесних ушкоджень. Захищаючись від їх протиправних дій, ОСОБА_13 дістав пістолет та направив його вгору.
Коли потерпілий ОСОБА_13 з пістолетом у руці рухався в напрямку автомобіля «Lexus», ОСОБА_8, перебуваючи за передньою правою частиною вказаного автомобіля, дістав пістолет «Форт 12РМ» для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами травматичної (несмертельної) дії, та, діючи умисно, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства здійснив з нього два постріли в напрямку ОСОБА_13
У цей час ОСОБА_10, перебуваючи біля задньої частини автомобіля «Lexus» зліва, побачивши, що ОСОБА_13 направляє зброю у їх бік, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, нехтуючи загальнолюдськими правилами співжиття та нормами моралі, дістав з салону автомобіля карабін марки «Tsvircoon S», калібру 9х21 мм, № НОМЕР_2, споряджений бойовими патронами, та діючи умисно, з метою вбивства з хуліганських мотивів, здійснив з нього постріл у тулуб ОСОБА_13, чим заподіяв потерпілому тілесні ушкодження у вигляді наскрізного зажиттєвого кульового вогнепального поранення живота з проникненням у порожнину живота, з ушкодженням внутрішніх органів з м'якими тканинами, з крововтратою та шоком, у результаті чого настала смерть ОСОБА_13 на місці події.
Київський апеляційний суд ухвалою від 18 березня 2026 року змінив, у порядку передбаченому ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та виключив із формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним застосування ОСОБА_8 пістолету «Форт 12РМ» під час вчинення хуліганських дій.
Звільнив з-під варти ОСОБА_8 та ОСОБА_9, у зв'язку з відбуттям покарання за вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 12 листопада 2024 року.
У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень і особам засуджених через м'якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
За твердженням прокурора, апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги сторони обвинувачення щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_9 та ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 296 КК.
На переконання прокурора, діяння ОСОБА_9 та ОСОБА_8 необхідно кваліфікувати за ч. 4 ст. 296 КК, оскільки їх хуліганські дії мали спільний характер, у ході яких було застосовано вогнепальну зброю.
Зазначає, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводи про згоду ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на застосування ОСОБА_10 вогнепальної зброї та їх сприяння такому застосуванню, унаслідок чого не застосував закон, який, на думку прокурора, підлягав застосуванню.
Крім того, прокурор вважає, що апеляційний суд не навів належних мотивів на спростування доводів його апеляційної скарги щодо м'якості призначеного ОСОБА_10 покарання. Зокрема, не надав належної оцінки тяжкості та конкретним обставинам вчиненого злочину, даним про його особу та позиції потерпілої щодо необхідності призначення більш суворого покарання. У зв'язку з цим вважає призначене ОСОБА_10 покарання явно несправедливим через м'якість.
У письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисники ОСОБА_14 і ОСОБА_15, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просять залишити касаційну скаргу без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5, надавши пояснення, підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення.
Захисники ОСОБА_6 і ОСОБА_15 просили відмовити в задоволенні касаційної скарги прокурора та залишити рішення апеляційного суду без змін.
Засуджені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтримали своїх захисників й просили відмовити у задоволенні касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора, Суд дійшов висновку, що ця скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Стосовно доводів прокурора про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_9 та ОСОБА_8
У касаційній скарзі прокурор зазначає, що апеляційний суд, погоджуючись з висновком місцевого суду, за яким діяння ОСОБА_9 та ОСОБА_8 кваліфіковані за ч. 2 ст. 296 КК, не врахував, що їх хуліганські дії вчинено спільно, а також поведінку засуджених, яка свідчила про їх згоду на застосування ОСОБА_10 вогнепальної зброї, безпідставно не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме ч. 4 ст. 296 КК.
Верховний Суд вважає ці доводи безпідставними з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчиненого групою осіб із застосуванням вогнепальної зброї (ч. 4 ст. 296 КК).
Зі змісту обвинувального акта встановлено, що ОСОБА_10 разом з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у ході конфлікту зі ОСОБА_13, групою осіб спричинили потерпілому легкі тілесні ушкодження. Також зазначено, що ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 достовірно знали про наявність у салоні автомобіля «Lexus» вогнепальної зброї - карабіна марки «Цвіркун С», який надалі застосував ОСОБА_10, здійснивши з нього постріл у потерпілого з метою його вбивства. Водночас обставин безпосереднього застосування ОСОБА_8 та ОСОБА_9 цього карабіна, їхньої домовленості з ОСОБА_10 про його застосування, надання ними згоди на таке застосування чи сприяння йому в обвинувальному акті не наведено.
Місцевий суд, дослідивши докази та надавши їм оцінку в межах висунутого обвинувачення, дійшов висновку про відсутність підстав для кваліфікації дій ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 296 КК.
На обґрунтування свого висновку суд зазначив, що обізнаність ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про наявність у салоні автомобіля карабіна, який надалі застосував ОСОБА_10 для вбивства потерпілого, не свідчить про застосування ними вогнепальної зброї під час хуліганських дій.
Водночас установлений під час судового розгляду факт здійснення ОСОБА_8 пострілів із пістолета «Форт 12РМ», призначеного для відстрілу патронів травматичної дії, не був відображений в обвинувальному акті та не ставився йому у провину.
Акцентував на тому, що сторона обвинувачення під час судового розгляду своїм правом на зміну обвинувачення у цій частині не скористалася.
З огляду на це, керуючись положеннями ст. 337 КПК, суд перекваліфікував дії ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з ч. 4 на ч. 2 ст. 296 КК як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, вчинене групою осіб.
Не погоджуючись із цим рішенням суду, зокрема прокурор подав апеляційну скаргу, в якій стверджував про неправильне застосування судом закону про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особам засуджених, просив вирок суду скасувати та ухвалити новий.
На обґрунтування своєї позиції прокурор посилався на показання свідків про те, що ОСОБА_8 під час події здійснив два постріли з пістолета «Форт 12РМ» у напрямку потерпілого, а також на те, що всі засуджені знали про наявність зброї в автомобілі. На думку прокурора, характер і послідовність спільних дій ОСОБА_10, ОСОБА_8 й ОСОБА_9, а саме їх спільне побиття потерпілого, застосування надалі зброї та залишення місця події свідчили про наявність спільного умислу на вчинення хуліганства із застосуванням зброї та давали підстави для кваліфікації дій ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 296 КК.
Переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність доводів прокурора та констатував, що орган досудового розслідування ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не інкримінував ані безпосереднє застосування вогнепальної зброї, ані наявність домовленості щодо її застосування ОСОБА_10 Та обставина, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 знали про наявність карабіна в автомобілі, за відсутності в обвинуваченні відомостей про згоду на його застосування чи сприяння цьому, не утворює кваліфікуючої ознаки, передбаченої ч. 4 ст. 296 КК.
Водночас апеляційний суд виключив із формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, посилання на застосування ОСОБА_8 під час вчинення злочину пістолета «Форт 12РМ», оскільки таку обставину орган досудового розслідування йому не інкримінував.
Колегія суддів касаційного суду погоджується з цими висновками апеляційного суду та зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, та в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
У постанові від 26 жовтня 2023 року у справі № 608/1733/20 Верховний Суд звернув увагу на те, що викладені в обвинувальному акті фактичні обставини кримінального правопорушення та його правова кваліфікація визначають межі судового розгляду. Обставини, які підлягають доказуванню відповідно до ст. 91 КПК, мають бути викладені в обвинувальному акті чітко та конкретно і у сукупності повинні давати уявлення про кожний елемент складу кримінального правопорушення. Під час судового розгляду суд зіставляє фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою та встановлює, чи відповідають наведені в обвинувальному акті й підтверджені під час судового розгляду фактичні обставини складу конкретного кримінального правопорушення.
Цей підхід підлягає застосуванню і в цьому кримінальному провадженні.
Кваліфікація дій особи за ч. 4 ст. 296 КК не може ґрунтуватися лише на зазначенні в обвинувальному акті відповідної правової кваліфікації. Фактична частина обвинувачення повинна містити обставини, які утворюють відповідну кваліфікуючу ознаку.
Подібний підхід відображено у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 755/20668/19. Розглядаючи цю справу, колегія суддів звернула увагу саме на зміст формулювання обвинувачення та перевіряла, чи були в ньому наведені фактичні обставини, які давали підстави для кваліфікації дій особи за ч. 4 ст. 296 КК. Тобто визначальним було не саме посилання сторони обвинувачення на цю норму, а наявність у описі обвинувачення відповідної кваліфікуючої ознаки.
Отже, вирішальним у цій справі є не те, чи можуть окремі встановлені під час судового розгляду обставини в їх майбутній інтерпретації свідчити про можливу згоду ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на застосування ОСОБА_10 зброї, а те, чи була така фактична обставина складовою висунутого їм обвинувачення.
Як убачається з обвинувального акта, такої обставини ОСОБА_8 та ОСОБА_9 орган досудового розслідування не інкримінував.
Обізнаність про знаходження зброї в автомобілі не є тотожним згоді на її застосування під час вчинення хуліганських дій. Так само спільна участь у попередньому побитті потерпілого не означає автоматичного поширення умислу кожного з учасників на застосування надалі іншим співучасником вогнепальної зброї.
Тому для кваліфікації дій особи за ч. 4 ст. 296 КК, яка безпосередньо відповідну зброю не застосовувала, необхідно встановити фактичні обставини, що свідчать про охоплення такого застосування її умислом, зокрема надання згоди на це застосування або інше сприяння цьому. У розглядуваному кримінальному провадженні такі обставини у формулюванні обвинувачення щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відсутні.
Посилання прокурора на поведінку засуджених після вчинення злочину, а саме залишення ними місця події, збирання гільз та інші дії після пострілу цього висновку не змінюють. Навіть якщо такі обставини могли бути використані стороною обвинувачення як доказ на підтвердження певної форми спільного умислу, доказування не може підміняти належне формулювання самого обвинувачення. Докази підтверджують або спростовують фактичні обставини обвинувачення, однак не можуть доповнювати його новою істотною обставиною, яку особі не інкримінували.
На цих підставах колегія суддів відхиляє ці доводи обвинувачення.
Стосовно доводів прокурора про невідповідність призначеного судом покарання ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_9
Прокурор у касаційній скарзі вказує, що неправильне застосування апеляційним судом закону про кримінальну відповідальність та безпідставна кваліфікація дій ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 296 КК призвели до призначення їм м'якого покарання. Крім того, прокурор стверджує, що цей суд належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення щодо м'якості, призначеного ОСОБА_10 покарання та не навів достатніх мотивів для їх відхилення.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
З урахуванням указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого ними кримінального правопорушення, обставини його вчинення, ставлення засуджених до вчиненого, дані про особу кожного з них, а також відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують їх покарання.
Щодо ОСОБА_10 суд урахував те, що він учинив особливо тяжкий злочин, обставини та умови спричинення смерті потерпілого під час вчинення хуліганських дій, а також те, що він раніше не судимий, на обліках у нарколога та психіатра не перебуває.
Стосовно ОСОБА_8 суд узяв до уваги вчинення ним нетяжкого злочину, наявність у нього зброї під час хуліганських дій, те, що він раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем роботи, скарг за місцем проживання на нього не надходило, на обліках у нарколога та психіатра не перебуває, а також те, що він частково визнав розмір шкоди, заподіяної внаслідок кримінального правопорушення.
Щодо ОСОБА_9 суд зважив на те, що вчинений ним злочин належить до категорії нетяжких, на відсутність у нього зброї під час хуліганських дій, а також урахував, що відповідно до ст. 89 КК він не має судимості, має на утриманні малолітню дитину, а скарг на нього за місцем проживання не надходило.
За результатами такої індивідуалізації суд дійшов висновку, що виправлення кожного із засуджених неможливе без ізоляції від суспільства, а покарання у виді позбавлення волі є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження вчинення ними нових кримінальних правопорушень.
За наслідком апеляційного перегляду, суд визнав такі висновки місцевого суду законними і обґрунтованими, навівши достатні мотиви свого рішення.
Верховний Суд вважає, що такий підхід узгоджується з положеннями статей 50, 65 КК.
Посилання прокурора на те, що апеляційний суд недостатньою мірою врахував відсутність у ОСОБА_10 постійного місця роботи, сім'ї та осіб на утриманні, а також факт його попереднього притягнення до адміністративної відповідальності, не свідчать про явну несправедливість призначеного йому покарання через м'якість. Наведені відомості були предметом оцінки судів і самі по собі не зумовлюють необхідності призначення покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Так само апеляційний суд обґрунтовано не надав важливого значення тій обставині, що потерпілий під час події був одягнений у військову форму, оскільки встановлені судами обставини не свідчать, що дії засуджених були спрямовані проти нього саме у зв'язку зі статусом військовослужбовця або виконанням ним службових обов'язків.
Таким чином, Верховний Суд вважає, що призначене ОСОБА_10, ОСОБА_16 та ОСОБА_9 покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, а тому немає підстав для визнання його явно несправедливим через м'якість або призначеним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала апеляційного суду стосовно ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є належно вмотивованою й обґрунтованою і за змістом відповідає приписам статей 370, 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, яким він керувався, постановляючи рішення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування або зміни судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.
Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року стосовно ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - без зміни.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
