Єдиний державний реєстр судових рішень
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 11-кп/803/807/24 Справа № 183/8535/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника ОСОБА_5 , та прокурора Ізюмської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_6 на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2023 року у кримінальному провадженні № 12022221070001360, щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженця м.Харків,громадянина України,не одруженого,маючого вищуосвіту,працюючого уБалаклійському будинкукультури напосаді електрика,зареєстрованого заадресою: АДРЕСА_1 ,раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 111-1 КК України, -
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_8
в режимі відеоконференції:
прокурора ОСОБА_9
захисника ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_7
В С Т А Н О В И Л А:
За вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватиму вчиненнікримінального правопорушенняпередбаченого ч.6ст.111-1КК Українита призначенопокарання увиді позбавленнямволі строкомодинадцять роківз позбавленнямправа обійматибудь-якіпосади ворганах державноївлади,державного управління,місцевого самоврядуваннячи органах,що надаютьпублічні послугистроком одинадцятьроків,з конфіскацієювсього належногойому майна.
Цим вироком ОСОБА_7 визнаний винним за наступних обставин.
24 лютого 2022 року о 05:00 год. за наказом президента Російської Федерації Путіна В. Російська Федерація незаконно вторглась на територію України та здійснила збройний напад, застосовуючи Збройні Сили Російської федерації та Федеральну службу військ національної гвардії Російської федерації.
Так, одним із першочергових етапів реалізації злочинного умислу щодо збройного нападу на державу Україна передбачалося здійснення вторгнення найбільш підготовлених та мобільних підрозділів ЗС РФ, у тому числі спеціального призначення, на територію держави Україна для організації силових захоплень та взяття під контроль будівель і споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади України з метою перешкоджання їх нормальній роботі та здійснення силового впливу на їх діяльність; блокування та взяття під контроль військових частин Збройних Сил України (далі ЗС України), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі ДПС України), підрозділів ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі НГ України) для перешкоджання їх законній діяльності щодо відсічі збройної агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості; перекриття та блокування авіаційного, транспортного та морського сполучення по території держави Україна з метою недопущення пересування військових підрозділів ЗС України та представників правоохоронних органів для протидії збройній агресії ЗС РФ; пошкодження військових об`єктів ЗС України, які мають важливе оборонне значення та об`єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення.
24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який в подальшому було неодноразово продовжено.
Так, після незаконного вторгнення на територію України збройних сил Російської Федерації, тобто після 24.02.2022, у громадянина України ОСОБА_7 , виник кримінальний протиправний умисел, направлений на організацію та проведення заходів політичного характеру, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації та збройних формувань, активну участь у таких заходах.
З цією метою, ОСОБА_7 , перебуваючи на території м. Балаклія Ізюмського району Харківської області, в період часу з 23.06.2022 по 08.09.2022, більш точну дату в ході досудового розслідування встановити не виявилось можливим, діючи умисно та усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, реалізуючи свій кримінальний протиправний умисел, добровільно надав згоду представникам окупаційної адміністрації РФ на його призначення на посаду спеціаліста по екології та природним ресурсам тимчасової цивільної адміністрації АДРЕСА_2 , відповідно до трудового договору № 16-к від 23.06.2022 укладеного між представником роботодавця в особі голови тимчасової цивільної адміністрації м. Балаклія Харківської області ОСОБА_10 , що діяв на підставі наказу голови Ізюмської тимчасової цивільної адміністрації № 002-К від 03.05.2022 та ОСОБА_7 .
Реалізуючи свій злочинний умисел спрямований на співпрацю з державою-агресором, ОСОБА_7 , окрім обов`язків передбаченим трудовим договором № 16-К, здійснював інформаційну діяльність із окупаційною адміністрацією, спрямовану на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації та збройних формувань, крім того приймав активну участь у таких заходах.
Крім того, ОСОБА_7 здійснював облаштування та підключення гучномовців на території тимчасово окупованого міста Балаклія Ізюмського району Харківської області, через які транслювалась російська пропаганда та радіо «ЖИЗНЬ» на хвилі 92.2 FM, створена представниками держави-агресора для розповсюдження ідеології РФ, як держави агресора.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковані судом за ч. 6 ст. 111-1 КК України, як колабораційна діяльність, а саме: організація та проведення заходів політичного характеру, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації та збройних формувань, активна участь у таких заходах.
В апеляції:
- захисник, з врахуванням наданих ним доповнень, просить вирок суду скасувати та закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що в порушення вимог ч. 1 ст. 336 КПК України, судом не було з`ясовано і сторону захисту не інформовано, на підставі яких обставин, передбачених законом, свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 були допитані у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, яке знаходиться поза межами розміщення суду.
Вказує, що судом не було оголошено наявність клопотань від зазначених вище громадян з проханням допитати їх в якості свідків в режимі ВКЗ, а суд, в свою чергу, не доручив своєю ухвалою суду, на території юрисдикції якого перебуває така особа, здійснити дії, а саме: судовий розпорядник або секретар судового засідання цього суду зобов`язаний надати такій особі пам`ятку про її процесуальні права, перевірити її документи, що посвідчують особу, та перебувати поряд з нею до закінчення судового засідання.
Зазначає, що допит вказаних свідків відбувався в умовах тотального впливу на них з боку невідомих осіб, які диктували їм покази. Вказує, що допущений правоохоронцями вплив на свідків обвинувачення під час їхнього допиту, призвів до того, що вони дали необ`єктивні покази в інтересах сторони обвинувачення.
Також захисник вказує, що свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які працювали у відділі зв`язку при окупаційній владі, оговорили ОСОБА_7 , щоб уникнути власної відповідальності за колабораційну діяльність.
Захисник також посилається на те, що свідки одностайно заявили, що ОСОБА_7 під час окупації не приймав участі з заходах політичного характеру.
Крім цього, захисник наголошує, що викладені у вироку показання свідків не відповідають показам, які вони надавали суду під час судового розгляду кримінального провадження.
Вказує, що покази свідків щодо наявності гучномовців об`єктивно не підтверджені матеріалами досудового розслідування, оскільки під час огляду місця події зазначені гучномовці не зафіксовані, не зафіксована також електронна апаратура, мікрофони, підсилювачі, тюнери, до яких могли бути підключені зазначені вище гучномовці.
Окрім цього, захисник вказує, що ОСОБА_7 під примусом окупаційних військ, які погрожували йому та його дитині розправою, був вимушений прийти до так званої цивільної адміністрації, бо сприйняв погрози окупантів, як реальні.
Вказує, що трудовий договір № 16-к від 23 червня 2022 року між головою тимчасової цивільної адміністрації м. Балаклії та ОСОБА_7 про прийняття його на посаду спеціаліста по екології та природним ресурсам, останній не підписував і не отримував другий його екземпляр, а його підписи були підроблені.
За наведеного, захисник зазначає, що добровільність згоди на співпрацю з окупантами не було доведено належними і допустимими доказами і спростовується показами свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_25 та ОСОБА_21 , які суд не прийняв до уваги, а також фактом того, що ОСОБА_7 під погрозами розправи був вимушений працювати електриком в окупаційній адміністрації, а також не доведено ознаки заходів політичного характеру і здійснення інформаційної діяльності ОСОБА_7 .
Також захисник зазначає, що кримінально-правові ознаки вчиненого суспільно небезпечного діяння, які суд першої інстанції навів у вироку, не узгоджуються з ознаками складу злочину, передбаченого ч. 6 ст. 111-1 КК України з урахуванням приміток № 2, № 3 до ст. 111-1 КК України, що свідчить про неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.
В апеляції:
- прокурор, не оспорюючи встановлених фактичних обставин кримінального правопорушення та доведеності провини обвинуваченого у скоєному, просить вироку суду скасувати в частині призначення покарання та ухвалити в цій частині новий вироку, яким ОСОБА_7 визнати винним та призначити покарання за ч. 6 ст. 111-1 КК України у вигляді 12 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати будь-які посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги строком на 11 років з конфіскацією всього належного йому майна.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України, виконуючи особливу роль особи, яка вчинила колабораційну діяльність, крім того, вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні не визнав. У зв`язку з чим, призначення законного та достатнього покарання за ч. 6 ст. 111-1 КК України є актуальним питанням в період воєнного стану країни. Таким чином, вважає що призначене ОСОБА_7 за вироком суду покарання, з урахуванням особливостей вчиненого кримінального правопорушення та наслідків його вчинення, з урахуванням особи обвинуваченого, за своїм розміром є явно несправедливим через м`якість.
Заслухавши обвинуваченого та його захисника, які підтримали доводи і вимоги апеляційної скарги сторони захисту, проти задоволення апеляційної скарги прокурора заперечували, думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора, та заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно дост.404КПК Українисуд апеляційноїінстанції переглядаєсудові рішеннясуду першоїінстанції вмежах апеляційноїскарги.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим. Законним є рішення, постановлене компетентним судом згідно норм матеріального права із дотриманням вимог кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За приписами ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Досліджені судом першої інстанції та покладені в основу вироку докази є належними та допустимими, оцінені судом в їх сукупності з точки зору їх достатності і взаємозв`язку, які беззаперечно підтверджують вину ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 111-1 КК України, а саме організації та проведенні заходів політичного характеру, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації та збройних формувань, активній участі у таких заходах.
Так, за показами свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які були допитані судом першої інстанції, вони працювали разом з ОСОБА_7 в Балаклійській адміністрації окупаційної влади у відділу зв`язку. ОСОБА_7 , як начальник відділу зв`язку, надав накази про телефонізацію будівлі адміністрації, а також давав вказівки виносити колонки на вулицю, з колонок велася трансляція російського радіо. ОСОБА_7 також приймав участь у підключенні колонок та вмикав ретрансляцію російського радіо « ІНФОРМАЦІЯ_4 », яке транслювало пісні і правила здавання в полон російським військовим.
Стосовно доводів апеляції захисника щодо неправдивості показів зазначених свідків, з посиланням на те, що ці свідки теж працювали у відділі зв`язку при окупаційній владі, а тому оговорили ОСОБА_7 , щоб уникнути власної відповідальності за колабораційну діяльність, то вони є безпідставними і необґрунтованими, оскільки їхні покази в цілому узгоджуються як між собою так і з показами інших свідків, зокрема свідків ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_29 , які також підтверджували, факт того, що ОСОБА_7 працював в окупаційній адміністрації, зокрема керував радіостудієюта чіпляв гучномовці на стовпи біля окупаційної адміністрації, з яких транслювалося російське радіо « ІНФОРМАЦІЯ_4 », де звучали радянські пісні та заклики про співпраці з окупаційною владою.
Також, судом першої інстанції було допитано свідка ОСОБА_23 , який під час окупації фотографував на посвідчення працівників окупаційної адміністрації, серед яких пам`ятає і ОСОБА_7 . Даний свідок повідомив, що ОСОБА_7 працював в адміністрації у відділі зв`язку, про що було зазначено у його службовому посвідченні.
Ствердження захисника про порушення порядку допиту вказаних вище усіх свідків з зазначенням того, що при їх допиті, судом першої інстанції не було оголошено клопотань від цих осіб про їх допит в якості свідків в режимі відеоконференції, та суд, не доручав своєю ухвалою допитати їх з приміщення іншого суду, а також вказує, що ці свідки були допитані поза межами суду у відділку поліції, де на них здійснювався тиск, то вони також є безпідставними і необґрунтованими, з огляду на таке.
Так, встановлено, що дані свідки є свідками сторони обвинувачення і були допитані згідно клопотання прокурора від 07.12.2022 року (том 1, арк. 17), який має право звертатися до суду про їх допит, у даному випадку не є необхідним відбирати у даних осіб окремо письмові заяви про надання ними показів, як на це вказує захисник в апеляції.
Щодо зауваження захисника стосовно того, що суд не доручав своєю ухвалою допитати свідків з приміщення іншого суду, то у даному випадку приймається до уваги, що усі свідки на момент їхнього допиту судом першої інстанції проживали в м. Балаклія Ізюмського району Харківської області.
Балаклійський районний суд Харківської області, який знаходиться в межах проживання даних свідків, тимчасово не здійснював правосуддя, у зв`язку з діями окупаційних військ рф, а тому, з огляду на наведені обставини, а також з врахуванням дії воєнного стану на всій території держави, з метою не нараження здоров`я осіб свідків на небезпеку, допит таких свідків сторона обвинувачення забезпечила з приміщення відділу поліції цього регіону. А тому, само по собі відсутність з цього приводу письмової ухвали суду, як і заяв від свідків про проведення їх допиту в режимі відеоконференції, як на це вказує захисник в апеляції, не є таким, що свідчить про істотне порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України. Допит свідків в режимі відеоконференції з іншого приміщення, в повній мірі відповідає завданням кримінального провадження та його обставинам і узгоджується з нормами закону, які регулюють даний порядок судового засідання.
При цьому, приймається до уваги також те, що сторона захисту, під час обговорення питання про допит свідків в режимі відеоконференції з іншого приміщення з використанням власних технічних засобів, не заперечувала проти такого порядку проведення допиту.
Окрім того, не встановлено, що обвинувачений чи його захисник були будь-яким чином обмежені в допиті цих свідків чи в здійсненні будь-яких інших їх прав чи інтересів.
Також, судом першої інстанції в режимі відеоконференції з приміщенням Качаніської ВК № 54, було допитано свідка ОСОБА_24 , яка вперіод окупації працювала в окупаційній адміністрації м. Балаклії у відділі кадрів, та яка повідомила, що ОСОБА_7 укладав трудовий договір з окупаційною адміністрацією, але яка в нього посада була в договорі вона не пам`ятає.
Допитані свідки в режимі відеоконференції були приведені до присяги, попереджені про кримінальну відповідальність, що підтверджується наявними в матеріалах справи розписками та пам`ятками з підписами свідків, що повністю відповідає приписам ст. ст. 336, 352 КК України, які регламентують порядок допиту свідків, у тому числі в режимі відеоконференції.
Не заслуговують на увагу доводи захисника в тій частині, що допит вказаних свідків відбувався в умовах тотального впливу на них з боку правоохоронців, які диктували їм покази, оскільки покази цих свідків є послідовними, логічними, узгоджуються між собою, не містять розбіжностей та відповідають фактичним обставинам справи. Усі свідки, які безпосередньо працювали разом з ОСОБА_7 , надали ідентичні покази.
Підстав вважати покази цих свідків неправдивими чи такими, що обумовили ОСОБА_7 , як на це вказує сторона захисту в апеляції, не вбачається і обставин, які б свідчили про надання показів цими свідками під тиском під час судового засідання в режимі відеоконференції, не виявлено.
Не є прийнятними також посилання захисника стосовно того, що викладені у вироку покази свідків не відповідають показам, які вони надавали під час судового розгляду кримінального провадження, оскільки зміст аудіозаписів з допитами даних свідків в повній мірі відповідає їхнім поясненням викладеним у вироку. Фактична незгода захисника з викладенням показів свідків у більш лаконічній формі у вироку, не свідчить про їх фальсифікацію та спотворення, оскільки викладений у вироку зміст пояснень свідків в повній мірі розкриває усі ключові обставини справи, які стосуються даного кримінального провадження.
Крім того, покази усіх свідків повністю узгоджуються і відповідають покладеним в основу вироку дослідженим судом першої інстанції письмовим доказам у цьому кримінальному провадженні в їх сукупності, взаємозв`язку і достатності.
Так, зокрема, згідно протоколу огляду приміщення Балаклійської міської ради Ізюмського району Харківської області, було вилучено трудові договори № 16-к від 23 червня 2022 року, укладених російською мовою, між головою Тимчасової цивільної Адміністрації м. Балаклії Харківської області ОСОБА_10 та ОСОБА_7 з прийняттям його на посаду спеціаліста по екології та природнім ресурсам.
При цьому, не є слушними доводи захисника стосовно того, що покази свідків щодо наявності гучномовців, не підтверджені матеріалами справи, з посиланням на те, що під час огляду не була зафіксована електронна апаратура, оскільки даний огляду проводився в період з 14 по 17 вересня 2022 року, тобто вже після деокупації м. Балаклії, в той час, як свідки повідомляли про обставини, які були їм відомі під час перебування міста під окупацією.
Про існування електронної апаратури, мікрофонів, підсилювачів, тюнерів, до яких могли бути підключені зазначені вище гучномовці, заявляли без виключення усі свідки, а тому відсутні підстави ставити під сумнів існування вказаної апаратури на території тимчасово окупованого міста Балаклія.
Також враховується, що відповідно до протоколу обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , покладеного також в основу вироку, встановлено, що в ході проведення обшуку було вилучено посвідчення на ім`я ОСОБА_7 , видане окупаційною адміністрацією міста Балаклії.
Ствердження захисника в апеляції, що вилучене посвідчення не є таким, і що трудовий договір № 16-к від 23 червня 2022 року, укладений між головою тимчасової цивільної адміністрації м. Балаклії та ОСОБА_7 , останній не підписував, а його підписи були підроблені, не є слушними з огляду на наведений вище обсяг доказів, які як в сукупності, так і кожен окремо вказують не те, що ОСОБА_7 працював на посаді спеціаліста по екології та природним ресурсам тимчасової цивільної адміністрації м. Балаклія.
Даний факт одностайно підтверджували свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які повідомили, що після звільнення попереднього начальника, всі члени колективу на зборах проголосували за ОСОБА_7 , як за нового начальника. Також, як наведено вище за показами свідка ОСОБА_23 , він під час окупації фотографував на посвідчення працівників окупаційної адміністрації, серед яких пам`ятає і ОСОБА_7 . Також свідок повідомив, що ОСОБА_7 працював в адміністрації у відділі зв`язку, про що було зазначено у його службовому посвідченні.
Є неприйнятними ствердження в апеляції захисника про неповноту судового розгляду з посиланням на відмову стороні захисту у проведенні почеркознавчої експертизи з метою вирішення питання чи підписував ОСОБА_7 зазначений вище трудовий договір з головою Тимчасової цивільної Адміністрації м. Балаклії Харківської області ОСОБА_10 , оскільки з огляду на наведені докази, покладених в основу вироку, в своїй сукупності і взаємозв`язку беззаперечно підтверджують факт співпраці обвинуваченого ОСОБА_7 з державою-агресором та його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації. А а тому сама по собі дана обставина не є визначальною у сукупності досліджених судом першої інстанції доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення щодо доведеності вини обвинуваченого в скоєнні ним інкримінованого йому злочину.
Не є також достатньо переконливими доводи апеляційної скарги захисника, що ОСОБА_7 під примусом окупаційних військ, які погрожували йому та його родині розправою, був вимушений прийти до так званої цивільної адміністрації, бо сприйняв погрози окупантів, як реальні.
Так, за показами допитаного судом першої інстанції свідка ОСОБА_11 , останній повідомив, що ОСОБА_7 йому казав, що його агітували, щоб запрацював у будинку культури під окупаційною владою.
За показами як цього свідка, так і показами інших свідків наведених вище, не слідує, що ОСОБА_7 був вимушений та співпрацював з окупаційною владою під примусом з погрозами йому та його родині здоров`ю чи життю .
Зважається на те, що ОСОБА_7 уклав трудовий договір з окупаційною адміністрацією, а також був обраний начальником відділу зв`язку в адміністрації, що свідчить про його зацікавленість у такій співпраці та спрямуванні зайняти більш відповідальну посаду, що не узгоджується з поведінкою особи, яка примушена до виконання певного виду діяльності під загрозою фізичної розправи над його родиною.
Посилання ОСОБА_7 та його захисника на те, що обвинувачений є простим електриком, а тому не розуміється в апаратурі щодо радіомовлення відповідно до своєї спеціальності, не приймаються, оскільки дана обставина сама по собі не є безумовною підставою для висновку, що він не міг технічно і фізично встановлювати апаратуру і гучномовці для пропаганди і агітації в інтересах окупаційної влади, та такі ствердження повністю спростовується покладеними в основу вироку доказами наведеними вище.
Судом першої інстанції також цілком обґрунтовано не були прийняті до уваги покази свідків ОСОБА_25 та ОСОБА_21 , оскільки ці особи перебувають в родинних стосунках з ОСОБА_7 , та покази цих свідків нічим не підтвердженні і не узгоджуються як з показами інших свідків та дослідженими судом першої інстанції письмовими доказами.
Що стосується показів свідка ОСОБА_22 , на які посилається сторона захисту, то його покази виключно тільки характеризують ОСОБА_7 , а тому не були враховані судом для встановлення фактичних обставин кримінального правопорушення.
Судом першої інстанції в повній мірі наведені усі дослідженні ним докази у їх сукупності, які узгоджуються між собою і надана їм вмотивована об`єктивна оцінка, які покладені в основу вироку, а тому відсутні підстави, вважати з цього приводу, висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та ухвалення вироку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, як на це вказує захисник в апеляційній скарзі.
Висновок судупершої інстанціїпро доведеністьвини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненіним кримінальногоправопорушення,передбаченого ч.6 ст.111-1КК України,його правовакваліфікація,відповідає фактичнимобставинам справиі ґрунтуєтьсяна зібраниху справіі дослідженихв повномуобсязі всудовому засіданніусіх доказахв їхсукупності,які невикликають сумнівщодо їхналежності тадопустимості. Рішення прийнято згідно з критерієм доведеності «поза розумним сумнівом», який застосовується Європейським судом з прав людини (рішення «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року, «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року).
Під час судового розгляду кримінального провадження діям ОСОБА_7 була надана обґрунтована оцінка, а також розкрито об`єктивну сторону вчиненого ним злочину, зокрема і наведені його ознаки, зокрема вчинення яких заходів політичного характеру і здійсненням якої інформаційної діяльністю займався ОСОБА_7 . Встановлено, що своїми діями ОСОБА_7 здійснював заходи політичного характеру, а саме створював технічні умови та забезпечував трансляцію російського радіо « ІНФОРМАЦІЯ_4 », а також здійснював інформаційну діяльність, шляхом безпосереднього забезпечення трансляції російського радіо на тимчасово окупованій території м. Балаклія.
Судом першої інстанції правильно кваліфіковано дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.6 ст.111-1 КК України, як колабораційна діяльність, а саме: організація та проведення заходів політичного характеру, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації та збройних формувань, активна участь у таких заходах.
Підстав для перекваліфікації дій обвинуваченого на менш тяжкий злочин, як на це вказує захисник, не вбачається.
Вирок суду першої інстанції щодо встановлення обставин вчинення злочину, правової кваліфікації дій обвинуваченого, доведеності його вини, належним чином мотивований та обґрунтований, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та за своїм змістом відповідає вимогам ст. ст.370,374 КПК України.
Щодо доводів апеляційної скарги прокурора з посиланням на м`якість призначеного обвинуваченому покарання, так і посилання сторони захисту на призначення судом першої інстанції занадто суворого покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , то вони не є слушними, з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, яка передбачає загальні засади призначення покарання і через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, суд, призначаючи покарання у кожному конкретному випадку має дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
За приписами ст. 50 КК України, рішення суду про призначення покарання, повинно досягати мети виправлення та запобігання вчинення нових злочинів як обвинуваченим, так й іншими особами.
Згідно вироку, при обранні обвинуваченому ОСОБА_7 виду та міри покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та його суспільно небезпечні наслідки, сукупність усіх обставин у справі, дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, які обтяжують або пом`якшують покарання.
Крім того враховується, що вчинений ОСОБА_7 злочин віднесений до злочину проти основ національної безпеки України, вчиненого під час дії воєнного стану, що відповідно свідчить про його підвищену суспільну небезпеку, оскільки таке діяння посягає на національну безпеку в особливий період, чим відповідно заподіюється шкода правопорядку, встановленого Конституцією, законами України і міжнародними правовими актами, за умов дотримання якого забезпечується мир і безпека людства та сталий розвиток суспільства.
Таким чином, суд першої інстанції в повній мірі врахував усі обставини, на які посилається як прокурор так і сторона захисту та призначив покарання обвинуваченому ОСОБА_7 в межах санкції ч. 6 ст. 111-1 КК України, у виді позбавленням волі строком на одинадцять років з позбавленням права обіймати будь-які посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги строком одинадцять років, з конфіскацією всього належного йому майна, яке при вказаних вище обставинах не є максимальним, а є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
За загалом вище наведеного, підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 положень ст. 69, 75 КК України, колегія суддів не знаходить.
При призначенні покарання суд першої інстанції дотримався практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 року).
Призначене покарання обвинуваченому ОСОБА_7 по виду і розміру є справедливим, пропорційним, визначене з дотриманням принцип індивідуалізації і не ставить особистий і надмірний тягар для нього, а тому не є ані занадто м`яким чи занадто суворим, як на це вказують як прокурор так і сторона захисту.
Таким чином, підстави для задоволення апеляційних скарг як захисника так і прокурора відсутні.
Вирок суду першої інстанції ухвалений згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог закону, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав, а висновки у судовому рішенні прямо випливають з аргументації, є чіткими, не допускають неоднозначного трактування, а тому, колегія суддів погоджується з вироком суду першої інстанції, і вважає необхідним у задоволенні апеляційних скарг захисника та прокурора відмовити.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_5 , та прокурора Ізюмської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.
Вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2023 року у кримінальному провадженні № 12022221070001360, щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 111-1 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, - у той же строк з моменту вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
