Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 липня 2024 року
м. Київ
справа № 682/328/21
провадження № 51-2872ск24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 жовтня 2023 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 14 березня 2024 року стосовно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, відповідно до ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) раніше не судимої,
засудженої за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 307 та ч. 2 ст. 307 КК.
Зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини
За вироком Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 жовтня 2023 року ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК, та призначено їй покарання:
- за ч. 1 ст. 307 КК - 4 роки позбавлення волі;
- за ч. 2 ст. 307 КК - 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна, крім житла.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК призначено ОСОБА_4 остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого більш суворим - 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна, крім житла.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 ухвалено рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Зараховано ОСОБА_4 у строк відбування покарання період її тримання під вартою з 27 серпня по 22 вересня 2020 року.
Вирішено питання щодо запобіжного заходу, процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 14 березня 2024 року вирок місцевого суду залишив без змін.
За обставин, детально викладених у вироку суду, ОСОБА_4 визнана винною у тому, що вона своїми умисними діями, які виразилися у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту та незаконному збуті наркотичних засобів вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 307 КК.
Крім того, ОСОБА_4 своїми умисними діями, які виразилися у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту та незаконному збуті наркотичних засобів, вчиненими повторно, за попередньою змовою групою осіб, скоїла кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 307 КК.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного
покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість, просить змінити рішення судів обох інстанцій та призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 1 місяць.
Стверджує, що місцевий суд безпідставно не визнав обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 визнання нею вини та щире каяття.
Крім того, зазначає, що іншими обставинами, які пом`якшують покарання підзахисної є відсутність тяжких наслідків від скоєного, те, що ОСОБА_4 раніше не судима, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується, має міцні соціальні зв`язки, має на утриманні малолітню дитину.
Враховуючи вказане вище, захисник вважає, що ОСОБА_4 можливо призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 1 місяць з конфіскацією всього належного їй майна, крім житла.
Мотиви Суду
Перевіривши касаційну скаргу захисника та оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні зазначених у вироку злочинів та правильність кваліфікації її дій у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженої через суворість, на думку колегії суддів Верховного Суду, є необґрунтованими.
Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Застосування від імені держави до особи, визнаної винною, заходу примусу є дискреційним повноваженням суду, яке було реалізовано, в тому числі з урахуванням позиції сторони захисту, під час ухвалення вироку в цьому кримінальному провадженні. Правових підстав вважати призначене засудженій покарання явно несправедливим через суворість, немає.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винуватого, обставин, що впливають на покарання.
Згідно зі ст. 414 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Так, санкція ч. 2 ст. 307 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 6 до 10 років з конфіскацією майна.
Як убачається із оскаржуваних судових рішень, призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд першої інстанції в повній мірі врахував характер та ступінь тяжкості вчинених нею злочинів, які згідно зі ст. 12 КК належать до тяжких, суспільну небезпеку скоєних кримінальних правопорушень, особу винної, яка має на утриманні малолітню дитину, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває. Водночас відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи від 16 вересня 2020 року № 474 виявляє психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіатів, синдром залежності, виявляла такі і на період вчинення інкримінованих їй злочинів, проте на час їх вчинення та судового провадження могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. Також, місцевий суд врахував відсутність обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_4 .
Приймаючи до уваги всі обставини цього кримінального провадження, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про призначення ОСОБА_4 покарання за ч. 1 ст. 307 та ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням приписів ч. 1 ст. 70 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців з конфіскацією всього належного їй майна, крім житла.
На думку колегії суддів Верховного Суду таке покарання відповідає приписам статей 50, 65 КК, враховуючи конкретні обставини цього кримінального провадження, а також відсутність як пом`якшуючих, так і обтяжуючих покарання ОСОБА_4 обставин.
При цьому, що стосується доводів касаційної скарги захисника, які є аналогічними доводам, викладеним в його апеляційній скарзі, про безпідставне невизнання обставинами, що пом`якшують покарання засудженої визнання нею вини та щирого каяття, то вони є неспроможними з огляду на таке.
Як убачається з вироку місцевого суду ОСОБА_4 визнано винною, зокрема у тому, що вона з метою збагачення, незаконно, повторно, за грошову винагороду, за попередньою змовою групою осіб, здійснювала збут наркотичних засобів. При цьому, під час судового розгляду у суді першої інстанції ОСОБА_4 частково визнала свою вину у вчиненні інкримінованих їй злочинів та пояснила, що була залежна від метадону, так як вживала його протягом тривалого часу, але не продавала наркотичних засобів. Вказала, що визнає всі епізоди придбання наркотичної речовини, вказані в обвинувальному акті, але закладок в м. Славуті не робила, наркотичний засіб не збувала.
Тому твердження захисника про те, що підзахисна повністю визнала свою вину у вчиненні інкримінованих їй злочинів є такими, що суперечать змісту вироку місцевого суду, зокрема в частині відображення цим судом показань ОСОБА_4 . Суд касаційної інстанції не має підстав не довіряти вищевказаним висновкам суду першої інстанції, зокрема, враховуючи те, що захисник не наводить конкретних фактичних даних на підтвердження своїх доводів у цій частині, наприклад, щодо суперечностей між змістом показань, викладених у вироку, та тих, що містяться на технічному звукозаписі судового засідання тощо.
Ураховуючи вказане вище, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у засудженої пом`якшуючих покарання обставин, зокрема і таких як визнання вини та щире каяття.
У цьому аспекті неспроможними і такими, що суперечать змісту вироку суду першої інстанції, є доводи касаційної скарги захисника про те, що ОСОБА_4 визнала свою вину частково, оскільки не є спеціалістом у галузі права, а тому не повністю зрозуміла суть пред`явленого їй обвинувачення, та надалі вона визнала всі епізоди збуту нею наркотичних засобів, дала детальні показання по кожному з них.
З цього приводу Суд зауважує, що кримінальне провадження як у місцевому, так і в апеляційному судах здійснювалося за участю адвоката ОСОБА_5 , який здійснював захист ОСОБА_4 . При цьому захисник у касаційній скарзі не вказує про те, що він чи підзахисна звертали увагу місцевого суду на те, що засудженій не повністю зрозуміла суть пред`явленого обвинувачення і його слід роз`яснити повторно. Про це він не зазначав і в апеляційній скарзі, а лише, як убачається з ухвали апеляційного суду, констатував, що ОСОБА_4 не повністю зрозуміла суть пред`явленого їй обвинувачення.
Крім того, Верховний суд звертає увагу що доводи захисника про неврахування судами попередніх інстанцій визнання вини та щирого каяття як пом`якшуючих покарання засудженої обставин, зважаючи на обставини цього кримінального провадження, особу засудженої, суспільно-небезпечний характер вчинених нею злочинів, які були скоєні повторно, за попередньою змовою групою осіб, у будь-якому разі не впливають на законність та обґрунтованість судових рішень в частині призначеного засудженій покарання, оскільки воно є наближеним до мінімального у межах санкції ч. 2 ст. 307 КК та не є очевидно несправедливим.
Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку доводам апеляційної скарги захисника ОСОБА_5 в частині суворості призначеного засудженій ОСОБА_4 покарання, та з зазначенням мотивів ухваленого рішення, обґрунтовано залишив вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_4 без змін.
Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам
ст. 419 КПК.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї копій судових
рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись вказаною нормою, Верховний Суд
п о с т а н о в и в:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 жовтня 2023 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 14 березня 2024 року стосовно ОСОБА_4 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
