Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 362/5775/21
провадження № 51-1340 км 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника потерпілої ОСОБА_6
- адвоката ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12021111140000373 від 02 липня 2021 року за обвинуваченням
ОСОБА_8 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Єлізово Камчатського краю РРФСР, громадянки України, яка зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 Кримінального кодексу України,
за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_8 на вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 серпня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 29 січня 2025 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 серпня 2024 рокуОСОБА_8 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_8 звільнено від покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
Цивільний позов ОСОБА_6 задоволено частково, стягнуто на її користь з ОСОБА_8 :
- 40 000 грн на відшкодування моральної шкоди;
- 45 100 грн процесуальних витрат на правову (правничу) допомогу.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави Україна процесуальні витрати в провадженні в розмірі 10 060, 32 грн. Скасовано арешт майна, накладений ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 квітня 2024 року на належну ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,0995 га. Вирішено питання щодо речових доказів.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 січня 2025 року апеляційну скаргу представника потерпілої, адвоката ОСОБА_7 , залишено без задоволення, апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_8 задоволено частково.
Вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 серпня 2024 року щодо ОСОБА_8 скасовано в частині вирішення цивільного позову та призначено новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. В іншій частині вирок залишено без зміни.
Відповідно до вироку суду, 01 липня 2021 року о 19:09 ОСОБА_8 перебувала на території домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , куди в цей час забіг ОСОБА_9 та на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків застосував до неї фізичне насильство, а саме завдав їй ударів кулаками, після чого в ОСОБА_8 , яка належним чином не врахувала засобів захисту й нападу, маючи можливість припинити посягання із завданням явно меншої шкоди та усвідомлюючи наявність такої можливості, виник умисел на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_9 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_8 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з прямим умислом, перевищуючи межі необхідної оборони в частині умисного заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання та обстановці захисту, умисно завдала ОСОБА_9 одного проникаючого удару ножем, який тримала в правій руці, у груди зліва, унаслідок чого заподіяла останньому тілесне ушкодження у вигляді проникаючого сліпого колото - різаного поранення грудей зліва з наявністю вхідної рани в п`ятому міжребер`ї по передній пахвовій (аксилярній) лінії, що належить до тяжкого тілесного ушкодження, яке призвело б до настання смерті потерпілого в разі ненадання своєчасної спеціалізованої медичної допомоги.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_8 , частково не погоджуючись із судовими рішеннями й посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування судами попередніх інстанцій положень частин 1, 2, 4 ст. 36 КК, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині визнання її винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК, призначення покарання за цією нормою КК й звільнення її від покарання у зв`язку із закінченням строків давності, також закрити кримінальне провадження через відсутність у її діях складу будь-якого кримінального правопорушення з урахуванням положень п. 2 ч. 1 ст. 284, ст. 440 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
До того ж ОСОБА_8 в скарзі просить залишити без задоволення позовні вимоги ОСОБА_6 про стягнення на користь останньої витрат на правову (правничу) допомогу в розмірі 45 100 грн та в частині стягнення на користь держави процесуальних витрат у розмірі 10 060, 32 грн.
На обґрунтування своїх доводів засуджена в касаційній скарзі зазначила, що:
- суд апеляційної інстанції, повторно дослідивши докази в судовому засіданні 29 січня 2025 року, а саме аудіо та відеозаписи, на яких зафіксовано фактичні обставини події від 01 липня 2021 року, помилково не спростував висновків суду першої інстанції про наявність у її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК, і не зробив висновків про відсутність складу будь-якого злочину;
- з огляду на судову практику Верховного Суду України в справах про необхідну оборону, а також наявні докази в провадженні, а саме показання обвинуваченої, свідків, достовірно встановлені факти заподіяння ОСОБА_9 тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , що передували завданню останньою удару кухонним ножем, фізичні дані ОСОБА_9 , досліджені документи, які характеризують останнього, наявність кримінального провадження № 362/6386/21 за обвинуваченням ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 296 КК, дані про відбування ним покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років, відсутні підстави для висновку про наявність ознак перевищення нею меж необхідної оборони;
- з урахуванням фізичних даних та віку потерпілого, стану крайнього нервового збудження останнього й незаконного проникнення на територію чужого домоволодіння, на переконання засудженої, факт перебування в її руках кухонного ножа не є вирішальною підставою для встановлення наявності чи відсутності ознак перевищення меж необхідної оборони;
- зібраними доказами в кримінальному провадженні встановлено відсутність у її діях ознак перевищення меж необхідної оборони (ст. 124 КК), у тому числі умисного заподіяння ОСОБА_9 тяжкого тілесного ушкодження, тобто відсутній склад будь-якого кримінального правопорушення.
Крім того, засуджена також наводить інші доводи, детально викладені нею в касаційній скарзі, за змістом яких вона не погоджується з установленими судами попередніх інстанцій фактичними обставинами вчиненого кримінального правопорушення та наданою оцінкою дослідженим доказам у провадженні.
Водночас у касаційній скарзі ОСОБА_8 , не погоджуючись із судовими рішеннями в частині стягнення з неї на користь ОСОБА_6 процесуальних витрат на правову (правничу) допомогу в розмірі 45 100 грн та на користь держави процесуальних витрат на проведення експертиз у провадженні в розмірі 10 060, 32 грн, по суті вимог зазначає, що під час досудового розслідування ОСОБА_6 не мала статусу потерпілої, адже потерпілим у цьому провадженні був визнаний ОСОБА_9 , при цьому доказів про причинний зв`язок між вчиненим кримінальним правопорушенням і смертю ОСОБА_9 суду не надано, а тому ОСОБА_6 не було спричинено ні моральної, ні майнової шкоди, відтак визнання її потерпілою в цьому провадженні є необґрунтованим.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженої ОСОБА_8 не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
Від засудженої ОСОБА_8 надійшло клопотання про розгляд касаційної скарги без її участі, у якому вона підтримує вимоги касаційної скарги в повному обсязі та просить скаргу задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 просила касаційну скаргу засудженої ОСОБА_8 задовольнити частково.
Представник потерпілої ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 вважав за необхідне касаційну скаргу засудженої ОСОБА_8 залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженої ОСОБА_8 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
Положеннями ч. 1 ст. 438 КПК встановлено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, відповідно до вказаних положень норм КПК суд касаційної інстанції не може надавати оцінку доказам і встановлювати обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій. Суд керується лише тими фактичними обставинами, які були встановлені судами попередніх інстанцій.
Тож з огляду на зазначені вище норми КПК, на думку колегії суддів, не є предметом касаційного перегляду доводи засудженої про те, що:
- висновки місцевого суду щодо встановлення факту виникнення в обвинуваченої умислу на заподіяння ОСОБА_9 тілесного ушкодження, небезпечного для життя, унаслідок завдання ОСОБА_9 їй тілесних ушкоджень та що її дії свідчать про перевищення меж необхідної оборони не відповідають і суперечать обставинам кримінального провадження, зроблені без повного й об`єктивного з`ясування обставин провадження;
- суд першої інстанції не проаналізував аудіозаписи розмови ОСОБА_9 з його дружиною ОСОБА_6 , прослуханого в судовому засіданні 15 березня 2023 року, зі змісту якого, на її думку, убачається, що ОСОБА_9 перебував у крайньому ступені збудження і гніву, перед тим як він забіг на територію домоволодіння та почав завдавати їй ударів по голові, при цьому погрожував і нецензурно висловлювався, що принижувало її жіночу гідність і змусило боятися за своє життя.
Що стосується доводів касаційної скарги ОСОБА_8 про відсутність у її діях ознак перевищення меж необхідної оборони (ст. 124 КК), у тому числі й умисного заподіянняОСОБА_9 тяжкого тілесного ушкодження (ч. 1 ст. 121 КК), та відсутність складу будь-якого кримінального правопорушення, у зв`язку із чим, як вважає остання, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а кримінальне провадження - закриттю, то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Положеннями ст. 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За приписами ч. 1 ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Згідно зіст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
За матеріалами кримінального провадження органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувалася за ч. 1 ст. 121 КК, а саме за заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке є небезпечним для життя в момент заподіяння. Однак це обвинувачення не було підтверджено в суді першої інстанції, у зв`язку із чим місцевий суд визнав ОСОБА_8 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК, з такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, серед іншого, суд першої інстанції врахував та послався на показання обвинуваченої, свідків і письмові докази, зокрема на:
- показання ОСОБА_8 , яка, крім іншого, у судовому засіданні визнала частково вину й зазначила, що 01 липня 2021 року о 17:00 на АДРЕСА_1 її хвіртка була підперта автомобілем робітника, який працював на будівництві в домоволодінні ОСОБА_9 , на її прохання забрати машину, почула сміх, у тому числі й ОСОБА_9 . Взявши кухонний ніж із кухні, щоб зрізати квіти на клумбі, вона вийшла з ним і крикнула, щоб забрали автомобіль, та, взявши камінець, кинула його в паркан, після чого почула нецензурні висловлювання. Підійшовши до хвіртки, вона побачила, як вибіг ОСОБА_9 , а коли зачиняла хвіртку, останній завдав їй одноразово удару кулаком у голову, потім вибив хвіртку разом з нею, ще раз ударив у голову, у неї злетіла косинка й капець із ноги. Вона тримала в правій руці ніж, якого ховала біля ноги, щоб не вихопив ОСОБА_9 , від страху закривалася рукою. Після третього удару вона нахилилася та правою рукою виставила ніж, а ОСОБА_9 , рухаючись на неї, напоровся на нього, при цьому відчула, що ніж увійшов у тіло і вийшов один раз, після чого побачила, що ніж і ОСОБА_9 - у крові, останній сказав: «Я зараз умру». Це все тривало приблизно до 5 хвилин. Ніж виставила у свій захист, на момент удару ножем очевидців не було. Стверджувала, що в неї з потерпілим ОСОБА_9 до цього були конфлікти;
- показання ОСОБА_6 , яка зазначила, що 01 липня 2021 року поверталася додому з м. Києва, чула весь конфлікт між обвинуваченою та потерпілим, розмовляючи по телефону з чоловіком, о 19:14 бачила, як ОСОБА_8 була вся в крові, відкривши ворота домоволодіння, побачила, як її чоловік сидів і тримався за серце та лилася кров, через 18 хв. приїхала швидка допомога, останнього забрали в лікарню, зробили операцію; на камерах відеоспостереження вона бачила, як ОСОБА_8 відкривала хвіртку на вулицю, чоловік вийшов і через 11 с був на подвір`ї обвинуваченої; у лікарні чоловік їй повідомив, що бачив великий кухонний ніж у ОСОБА_8 ;
- показання свідка ОСОБА_10 , яка підтвердила в судовому засіданні, що 01 липня 2021 року разом із сестрою перебувала на орендованому городі домоволодіння НОМЕР_1 , через 15 хв почула, як поряд у дворі кричала ОСОБА_8 , щоб ОСОБА_9 забрав машину, яка стояла під хвірткою, а він кричав: «Дайте мені камінь». ОСОБА_8 стояла під хвірткою, а ОСОБА_9 біг до неї з кулаками, ОСОБА_11 хотіла зачинити хвіртку, а ОСОБА_12 правою рукою вдарив її в голову в момент, коли вона підпирала хвіртку. ОСОБА_9 вибив ОСОБА_8 разом із хвірткою у двір будинку НОМЕР_2 , завдав удару кулаком у голову, нецензурно висловлювався. Поки кликала чоловіка обвинуваченої, розвернувшись, побачила, що сестра лежала на землі, а ОСОБА_9 затискав рану рукою, з якої текла кров, ОСОБА_11 була без свідомості, а ОСОБА_12 попросила піти додому. ОСОБА_13 ( ОСОБА_14 ), чоловік ОСОБА_8 , викликав поліцію та дві карети швидкої допомоги;
- показання свідка ОСОБА_15 , яка, серед іншого, повідомила, що 01 липня 2021 року вона рвала малину на городі домогосподарства НОМЕР_1 , який за 25 - 30 м від будинку НОМЕР_2, в обвинуваченої бачила в руках ніж і чула як остання говорила, що вийшла обрізати квіти й повідомити ОСОБА_9 , щоб від хвіртки прибрав автомобіль; бачила, як ОСОБА_9 зайшов у хвіртку, ОСОБА_8 стояла біля неї; чула, як спілкувалися на підвищених тонах, нецензурно висловлювалися, ОСОБА_9 завдав два удари рукою в голову Оксані, при цьому він стояв обличчям, а обвинувачена - спиною до неї, почула крик, забігла у двір до ОСОБА_8 , побачила хвіртку, відкриту всередину, ОСОБА_12 пішов до себе додому, у нього лилася кров, ОСОБА_11 стояла, а потім упала; на землі бачила ніж та калюжу крові;
- показання свідка ОСОБА_14 , який зазначив, що обвинувачена є його дружиною, 01 липня 2021 року він був вдома, ОСОБА_9 припаркував автомобіль біля самої їхньої хвіртки, яка відкривається на вулицю, про що ОСОБА_8 протягом дня 5 - 6 разів робила зауваження, щоб прибрали автомобіль. ОСОБА_15 через паркан крикнула: «Вітя, біжи, там ОСОБА_11 та ОСОБА_16 б`ються», коли вибіг, відразу побачив ОСОБА_9 , який тримався за груди. Він не бачив та не чув, як дружина кидала каміння в паркан; викликав поліцію, яка приїхала через 30 хв, і швидку допомогу;
- дані протоколу огляду місця події від 01 липня 2021 року з фототаблицею, під час проведення якого на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , з-поміж іншого, було виявлено на відстані близько 30 м від хвіртки продовгувату пляму речовини бурого кольору, яка була на трав`яному покриві розміром 30 на 20 см, на відстані 2 м 40 см лежала хустка білого кольору, від стовпчика хвіртки на відстані близько 3,2 м були полімерні капці чорного кольору із зеленими полосками Roksol, між якими лежав ніж довжиною 29 см;
- дані протоколу слідчого експерименту від 15 липня 2021 року з додатком, проведеного за участю підозрюваної ОСОБА_8 , у ході якого остання показала, зокрема, те, що коли зачиняла хвіртку, сусід кулаком через неї завдав удару їй в голову; вона закривала голову та ховала ніж, щоб він його не вихопив; потерпілий також завдавав ударів їй в спину; відчула, як ніж у щось увійшов та вийшов, бо міцно тримала його в руці, удар прийшовся в грудочеревну порожнину потерпілому, який був одягнений у шорти; бачила, як текла кров, і він сказав, що помре;
- дані протоколу слідчого експерименту від 10 серпня 2021 року з додатком, проведеного за участю ОСОБА_9 , у ході якого, серед іншого, потерпілий показав, що неприязні стосунки з ОСОБА_8 розпочалися давно; 01 липня 2021 року близько 18:00 він під`їхав до свого будинку до робітників, які в нього працювали й робили огорожу, щоб ОСОБА_8 не кидала банки та не заглядала до нього в двір. Робітники сиділи на даху господарської споруди, казали, що ОСОБА_8 бігала по подвір`ю з ножем та погрожувала, що всіх поріже й всі автомобілі пошкодить, вона цілий день залякувала їх. Коли він приїхав, ОСОБА_8 почала кидати каміння через паркан, і приблизно о 18:30 (точного часу не пам`ятав) під час зустрічі його дружини з дитиною, якій 4 роки, через паркан і в паркан летіло каміння в кількості 10 штук; біля дитини пролетів камінь, після чого він відразу пішов запитати в ОСОБА_8 , чому вона кидає каміння через паркан. Вийшовши (був одягнений лише в шорти), він підбіг до хвіртки ОСОБА_8 і, коли вона хотіла вийти, відштовхнув її; двері хвіртки були відчинені. У дворі були ОСОБА_17 та її сестра. ОСОБА_8 стояла обличчям до нього, почала на нього нападати, вони штовхалися, а в цей час у неї в правій руці був ніж, якого він спочатку не бачив; звернувши увагу, що на нього біжать ОСОБА_17 і ОСОБА_8 , відштовхнув її та сказав, що вона його вбила; у нього була кров, зрозумів, що це смертельно, вийшов із її двору, вслід йому полетів капець. Усе відбулося швидко, пам`ятав тільки ніж. Зайшов на своє подвір`я, взявся за серце й покликав дочку ОСОБА_18 , сів за стіл, кілька разів непритомнів, отямився в реанімації;
- дані висновку від 23 вересня 2021 року № 93-К, відповідно до яких установлено, що в ОСОБА_9 було тілесне ушкодження у вигляді проникаючого сліпого колото-різаного поранення грудної клітки зліва з наявністю вхідної рани в п`ятому міжребер`ї по передній паховій (аксилярній) лінії з напрямком ранового каналу спереду назад, зліва направо, з ушкодженням по його ходу лівого передсердя та лівої легені в ділянці 4 - 5 сегментів і розвитком лівобічного гемопневмотораксу, спричинене гострим предметом, який має колючо-ріжучі властивості, і можливе внаслідок удару ножем в ділянку грудної клітки зліва не виключено 01 липня 2021 року близько 19:00 у спосіб, зазначений у клопотанні захисника, та яке за критерієм небезпеки для життя належить до тяжких тілесних ушкоджень, адже без надання своєчасної спеціалізованої медичної допомоги призвело б до настання смерті.
Крім вказних вище доказів, суд також урахував дані:
- висновку судово-молекулярної генетичної експертизи від 06 жовтня 2021 року № СЕ-19/111-21/36063-БД;
- висновку судово-молекулярної генетичної експертизи від 06 жовтня 2021 року № СЕ-19/111-21/36050-БД;
- висновку судово-молекулярної генетичної та дактилоскопічної експертизи від 19 жовтня 2021 року № КСЕ-19/111-21/36073-БД;
- протоколу огляду предмета від 25 жовтня 2021 року.
При цьому місцевий суд дійшов висновку про те, що:
- під час аналізу доказів сторони обвинувачення винуватість обвинуваченої підтверджується наданими в судовому засіданні показаннями свідків, документами, що містяться в матеріалах кримінального провадження, а також дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами;
- зібрані в провадженні докази є належними, допустимими, достовірними й достатніми для правильного вирішення справи по суті, у зв`язку із чим, попри часткову неузгодженість показань, убачається можливість покласти їх в основу обвинувального вироку;
- дії ОСОБА_8 необхідно кваліфікувати за ст. 124 КК.
Визнаючи ОСОБА_8 винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ст. 124 КК, та досліджуючи питання правильності кваліфікації стороною обвинувачення за ч. 1 ст. 121 КК, місцевий суд виходив з того, що:
- з огляду на положення ст. 62 Конституції України, ч. 1 ст. 17 КПК, судової практики Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини, презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу, суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом»;
- показання обвинуваченої та свідків щодо мотиву й умислу заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 є досить логічними та послідовними й не викликають обґрунтованого сумніву в їх достовірності;
- стороною обвинувачення доведено наявність у ОСОБА_8 прямого умислу на завдання потерпілому ОСОБА_9 умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, однак поза увагою залишено той факт, що умисел на завдання тілесних ушкоджень у ОСОБА_8 виник унаслідок завдання їй тілесних ушкоджень з боку ОСОБА_9 , а вона при цьому діяла з перевищенням меж необхідної оборони;
- обвинувачена в судовому засіданні наголошувала на тому, що ОСОБА_9 почав завдавати їй ударів, а вона використала ніж з метою самозахисту.
Ураховуючи досліджені під час судового розгляду докази, а саме показання обвинуваченої та свідків, оцінюючи їх у сукупності та взаємозв`язку, зокрема достовірно встановлені обставини заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, факт завдання ОСОБА_9 тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , що передувало вчиненню нею інкримінованого діяння, обстановку та знаряддя злочину, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, механізм їх заподіяння, фізичні дані ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_8 діяла з перевищенням меж необхідної оборони, тому її дії кваліфікував за ст. 124 КК як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене в разі перевищення меж необхідної оборони.
Апеляційний суд, погодившись із наведеними вище висновками місцевого суду, в ухвалі зазначив, що:
- мотиви суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК, за встановлених судом обставин підтверджуються зібраними та дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд першої інстанції дав правильну оцінку;
- покладені в основу вироку докази повністю викривають обвинувачену ОСОБА_8 в умисному заподіянні потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, вчинених при перевищенні меж необхідної оборони;
- доводи обвинуваченої про відсутність у її діях складу злочину, передбаченого ст. 124 КК, та стосовно того, що її дії підпадають під ознаки ст. 36 КК, а також доводи представника потерпілої про наявність у діях обвинуваченої складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, були предметом ретельної перевірки в суді першої інстанції та не підтвердилися;
- урахувавши всі досліджені під час судового розгляду докази, обставини вчинення кримінального правопорушення, обстановку та знаряддя злочину, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, механізм їх заподіяння, фізичні дані ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , суд першої інстанції дійшов умотивованого висновку, що ОСОБА_8 під час умисного завдання тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_9 діяла з перевищенням меж необхідної оборони;
- під час розгляду провадження в порядку апеляційної процедури, повторно дослідивши докази в провадженні, зокрема відеозапис із місця події, на якому зафіксовано в достатньому обсязі фактичні обставини кримінального провадження, він не встановив даних, які б ставили під сумнів наведені у вироку висновки суду першої інстанції в цій частині.
Зважаючи на зазначене вище, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи ОСОБА_8 в касаційній скарзі про те, що з огляду на повторне дослідження доказів у кримінальному провадженні апеляційний суд не спростував мотивів суду першої інстанції про наявність у її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК, і не зробив висновку про відсутність у її діях складу будь-якого злочину.
Разом з тим наведені вище висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає належним чином умотивованими та обґрунтованими з огляду на таке.
Приписами ч. 2 ст. 27 Конституції України гарантовано право кожного захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.
За змістом вимог ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було перевищення меж необхідної оборони.
Під суспільно небезпечним посяганням, про яке йдеться в ч. 1 ст. 36 КК, варто розуміти спробу заподіяти шкоду охоронюваним законом правам та інтересам особи, яка захищається, або іншої особи, суспільним інтересам або інтересам держави. До таких інтересів належать: життя, здоров`я, особиста й статева свобода, честь і гідність особи, власність, недоторканність житла, а також інші права та законні інтереси особи, яка захищається, або іншої особи.
Кінцевою метою дій того, хто захищається, є захист зазначених вище цінностей. Ця мета досягається шляхом відвернення чи припинення посягання. Визначення стану необхідної оборони в кожному конкретному випадку повинно оцінюватися судом з урахуванням усіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, підтверджених належними та допустимими доказами.
На відміну від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке є небезпечним у момент заподіяння (ч. 1 ст. 121 КК), визначальним для кваліфікації дій особи за ст. 124 КК є наявність обов`язкової ознаки суб`єктивної сторони цього кримінального правопорушення, якою виступає мотив діяння, а саме - прагнення винної особи захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суди попередніх інстанцій установили те,що умисел на завдання потерпілому тілесних ушкоджень у ОСОБА_8 виник унаслідок завдання їй тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , при цьому вона діяла з перевищенням меж необхідної оборони.
Водночас ОСОБА_8 у судовому засіданні наголошувала на тому, що ОСОБА_9 завдавав їй ударів, а вона використала ніж з метою самозахисту.
Зважаючи на зазначене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано звернули увагу на те, що навіть з урахуванням фізичних даних, віку та поведінки потерпілого стосовно ОСОБА_8 , даних, які характеризують його особу та наявності в судимості, а також з огляду на встановлені обставини кримінального
правопорушення, поведінку обвинуваченої, що передувала виникненню конфлікту між нею і потерпілим, вчинені ОСОБА_8 протиправні дії із застосуванням ножа не відповідали небезпечності посягання з боку потерпілого й обстановці захисту, при цьому ОСОБА_9 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для життя в момент заподіяння, які без надання своєчасної спеціалізованої медичної допомоги призвели б до настання смерті, разом з тим самій ОСОБА_8 згідно з даними висновку судово-медичної експертизи від 03 липня 2021 року № 182 завдано легкі тілесні ушкодження, зокрема, голови та інших частин тіла, після отримання яких остання могла здійснювати активні дії.
На думку колегії суддів, у згаданому випадку було перевищення меж необхідної оборони, тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо кваліфікації дій ОСОБА_8 за ст. 124 КК.
За вказаних вище обставин, ураховуючи обсяг висунутого обвинувачення, досліджені місцевим судом докази та повторно досліджені й перевірені апеляційним судом докази, установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, Верховний Суд вважає необґрунтованими зазначені доводи в касаційній скарзі ОСОБА_8 про відсутність у її діях ознак будь-якого кримінального правопорушення та відсутність у провадженні беззаперечних доказів її винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК, адже вона діяла в межах необхідної оборони з огляду на положення ст. 36 КК.
Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, а тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам першої та апеляційної інстанції у цій частині ухвалити законні й обґрунтовані рішення, не встановлено,касаційну скаргу засудженої ОСОБА_8 в частині зазначених вище доводів необхідно залишити без задоволення, аоскаржувані рішення судів попередніх інстанцій у цій частині - без зміни.
Що стосується доводів засудженої в касаційній скарзі про те, що ОСОБА_6 не було спричинено ні моральної, ні майнової шкоди, оскільки визнання її потерпілою в цьому провадженні є необґрунтованим, то вони, на думку колегії суддів, не можуть бути предметом перевірки в касаційному порядку з таких підстав.
Відповідно до змісту положень ч. 2 ст. 424 КПК ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржено в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених цим законом.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, оскаржуваною ухвалою суд апеляційної інстанції задовольнив частково апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_8 , скасував вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову та призначив новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. Приймаючи це рішення, суд апеляційної інстанції в ухвалі зазначив висновки щодо неправильного вирішення місцевим судом цивільного позову потерпілої ОСОБА_6 , при цьому послався на положення ст. 81, ч. 5 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), ст. 55 КПК.
Оскарження в касаційному порядку ухвали суду в частині скасування судового рішення з призначенням нового розгляду чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Оскільки оскаржувана ухвала апеляційного суду в цій частині не перешкоджає подальшому розгляду провадження в порядку цивільного судочинства, тому не є предметом розгляду в суді касаційної інстанції, у зв`язку з чим Суд у цій частині відповідного рішення не приймає.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 427 КПК в касаційній скарзі має бути наведено обґрунтування вимог особи, яка подала касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення.
Вказуючи в касаційній скарзі про незаконність судового рішення, особа, яка подає касаційну скаргу, має вказати на конкретні порушення закону, що можуть бути підставами для скасування або зміни судового рішення, які, на її думку, були допущені судами при винесенні судових рішень, навести конкретні аргументи наобґрунтування кожної позиції.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у справі були проведені судові експертизи (т. 1, а. п. 147, 162, 172, 178) на загальну суму 10 060, 32 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Положеннями ч. 1 ст. 126 КПК визначено, що суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.
Водночас, не погоджуючись із судовими рішеннями щодо стягнення на користь держави процесуальних витрат на проведення судових експертиз у кримінальному провадженні в розмірі 10 060,32 грн, засуджена не наводить у касаційній скарзі жодних обґрунтувань про те, у чому саме полягає незаконність і необґрунтованість оскаржуваних судових рішень у цій частині.
Ураховуючи наведене, Суд звертає увагу на те, що процесуальні витрати в розмірі 10 060,32 грнна проведення судових молекулярно-генетичних, судово-молекулярної дактилоскопічної, комплексної судово-дактилоскопічної та судово-медичних експертиз у цьому кримінальному провадженні місцевим судом стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави на загальних підставах, що узгоджується з положеннями, передбаченими статтями 124, 126 КПК.
Тож доводи ОСОБА_8 в касаційній скарзі в цій частині є необґрунтованими.
Разом з тим доводи в касаційній скарзіОСОБА_8 щодо відсутності підстав для відшкодування на користь ОСОБА_6 витрат на правову (правничу) допомогу в розмірі 45 100 грн заслуговують на увагу з огляду на таке.
На обґрунтування цієї вимоги засуджена вказала про те, що під час досудового розслідування ОСОБА_6 не мала статусу потерпілої в розумінні положень ст. 55 КПК, адже потерпілим у цьому провадженні був визнаний ОСОБА_9 , який помер через ускладнення від хвороби COVID-19, а не внаслідок кримінального правопорушення, при цьому суду не надано доказів про причинний зв`язок між вчиненим кримінальним правопорушенням і смертю ОСОБА_9 .
Положеннями ч. 1 ст. 128 КПК передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого.
Відповідно до ч. 5 цієї норми закону цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку із цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Отже, вирішення питання щодо стягнення процесуальних витрат на правову допомогу в кримінальному провадженні врегульовано главою 8, статтями 118, 119, 120, 124 КПК, а питання про стягнення судових витрат у цивільному провадженні, а саме на професійну правничу допомогу, урегульовано главою 8, ст. 137 ЦПК.
Зі змісту цивільного позову від 12 серпня 2021 року, поданого потерпілою ОСОБА_6 , видно, що остання просила стягнути з ОСОБА_8 спричинені матеріальну й моральну шкоду, при цьому посилалася на положення статей 127, 128 КПК та статті 22, 23, 1166, 1167, 1177 Цивільного кодексу України (т. 1, а. п. 14).
Будь-яких вимог про стягнення процесуальних витрат на професійну правничу допомогу позовна заява не містить.
Із пункту 1 наявного в матеріалах кримінального провадження договору про надання правової (правничої) допомоги від 06 липня 2021 року № 0007/фо вбачається, що адвокат ОСОБА_19 мав обов`язки на представництво ОСОБА_9 та ОСОБА_6 в цьому кримінальному провадженні з правами відповідно до вимог КПК й ЦПК без будь-яких обмежень. Згідно з п. 3 цього договору за надану правову допомогу клієнти сплачують винагороду на досудовому слідстві в розмірі 18 100 грн, у суді першої інстанції - 27 000 грн, у судах апеляційної та касаційної інстанцій за необхідності - 15 000 грн, за складання і подання скарг та заперечень (т. 1, а. п. 49).
Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зміст згаданих вище документів та, зокрема, на те, що вказаний договір не містить розмежування того, які саме витрати, зазначені в ньому, пов`язані з представництвом потерпілої сторони в кримінальному провадженні відповідно до положень КПК, а які - з витратами, понесеними під час розгляду цивільного позову з огляду на положення, передбачені ЦПК.
Згідно з положеннями ст. 419 КПК ухвала суду апеляційної інстанції має містити мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду зазначаються узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Як убачається з матеріалів провадження та апеляційної скарги, крім іншого, засуджена ОСОБА_8 не погоджувалася з вироком місцевого суду в частині стягнення з неї на користь ОСОБА_6 витрат на правову допомогу в розмірі 45 100 грн та просила суд апеляційної інстанції вимоги ОСОБА_6 у цій частині залишити без задоволення.
На обґрунтування цих вимог ОСОБА_8 посилалася на положення ст. 1219 Цивільного кодексу України, згідно з якими до складу спадщини не входять права та обов`язки спадкодавця, у тому числі право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Водночас звертала увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 25 травня 2019 року (справа № 171/2854/14), про те, що потерпілими не було доведено спричинення саме їм моральної шкоди з урахуванням того, що останні визнані потерпілими в кримінальному провадженні вже після смерті потерпілого, який помер не внаслідок протиправних дій обвинуваченого (т. 3, а. п. 46 - 48).
З оскаржуваної ухвали видно, що задовольнивши частково апеляційну скаргу ОСОБА_8 , апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства та зазначив обґрунтування лише про те, що:
- смерть ОСОБА_9 не пов`язана з вчиненням щодо нього злочину;
- у кримінальному провадженні не з`ясовано та не наведено підстав визнання ОСОБА_6 потерпілою.
При цьому суд апеляційної інстанції:
- не звернув уваги на згадані вище доводи в апеляційній скарзі засудженої ОСОБА_8 і не навів в ухвалі належних відповідей на їх спростування;
- скасовуючи вирок місцевого суду в частині цивільного позову, не з`ясував, які саме суми судових витрат, зважаючи на зміст договору про надання правової (правничої) допомоги (у редакції додаткової угоди від 02 вересня 2021 року № 1), були понесені ОСОБА_6 у зв`язку з розглядом цивільного позову відповідно до норм ЦПК, та не прийняв рішення в цій частині;
- зазначивши в ухвалі про те, що в кримінальному провадженні не з`ясовано та не наведено підстав визнання ОСОБА_6 потерпілою, не вказав будь-яких обґрунтувань того, з огляду на які положення КПК дійшов висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_8 щодо безпідставного стягнення з неї процесуальних витрат, понесених на правову (правничу) допомогу;
- не з`ясував підстав визнання ОСОБА_6 потерпілою в цьому кримінальному провадженні, не перевірив того, які судові витрати на правову допомогу, понесені останньою, пов`язані з розглядом цивільного позову щодо стягнення моральної та матеріальної шкоди, а які - з представництвом потерпілого в кримінальному провадженні.
Згідно з положеннями ст. 438 КПК однією з підстав для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Частиною 1 ст. 412 КПК визначено, що істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Отже, вказані вище порушення, на думку колегії суддів, є такими, що перешкодили суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК), що за вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для його скасування.
Тож касаційна скарга засудженої ОСОБА_8 підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду згідно з п. 2 ч. 1 ст. 436, п. 1, ч. 1 ст. 438 КПК - скасуванню в частині вирішення питання щодо стягнення процесуальних витрат на правову (правничу) допомогу в розмірі 45 100 грн з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції в цій частині, під час якого суд повинен належним чином урахувати наведене вище, усунути зазначені порушення вимог КПК, зважаючи на доводи апеляційної скарги ОСОБА_8 в цій частині, та постановити законне й обґрунтоване судове рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
Керуючись статтями 412, 419, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_8 задовольнити частково.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 29 січня 2025 року стосовно засудженої ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
