Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2026 року
м. Київ
справа № 308/13066/16-ц
провадження № 61-13064св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд): головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач),
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Субота Михайло Іванович,
на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 08 жовтня 2024 року у складі судді Придачука О. А. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Собослоя Г. Г., Кожух О. А.
у цивільній справі
за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (далі - позивачки)
до
відповідача приватного нотаріуса Ужгородського нотаріального округу Гулянич Тетяни Михайлівни, ОСОБА_3 (далі - відповідачі, приватний нотаріус Гулянич Т. М.)
третя особа - приватний нотаріус Ужгородського нотаріального округу Рак Ольга Іванівна (далі - третя особа, приватний нотаріус Рак О. І.),
про визнання недійсною заяви про скасування заповіту та скасування нотаріальної дії щодо вчинення цієї заяви,
ухвалив постанову про таке:
I. Вступ
1. У грудні 2016 року позивачки звернулися до суду з позовом до відповідачів за участі третіх осіб про визнання недійсною заяви про скасування заповіту та скасування нотаріальної дії щодо вчинення цієї заяви.
2. Суд першої інстанції у позові відмовив, і його позицію підтримала апеляційна інстанція.
3. ОСОБА_1 оскаржила рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказала те, що суди застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, перелік яких навела у касаційній скарзі.
Вказує, що суди неправильно застосували статті 1248, 1254 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
Також зазначає, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу, а саме висновку експерта
№ 9637.
4. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), у зв`язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.
ІІ. Короткий зміст позовних вимог
5. Позов обґрунтований так:
- позивачки є дочкою та онукою померлого ОСОБА_4 ;
- ОСОБА_4 за життя заповідав все належне йому майно
ОСОБА_1 , що підтверджується заповітом від 04 грудня 2012 року;
- ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер;
- у грудні 2013 року позивачки з метою прийняття і оформлення спадщини за померлим звернулися до нотаріусів, які повідомили, що спадкова справа вже відкрита приватним нотаріусом Рак О. І.;
- 23 грудня 2013 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса
Рак О. І. із заявою про прийняття спадщини та згідно отриманих інформаційних довідок дізналася, що спадкова справа заведена 06 серпня 2013 року, заповіт від 04 грудня 2012 року скасований за заявою
ОСОБА_4 від 28 січня 2013 року № 54105145, вказане також підтверджується листом приватного нотаріуса Рак О. І. від 03 лютого 2014 року;
- 06 лютого 2014 року ОСОБА_1 подала до приватного нотаріуса Рак О. І. заяву про прийняття спадщини за померлим ОСОБА_4 ;
- вважали, що померлий ОСОБА_4 не міг скасувати заповіт від 04 грудня 2012 року згідно заяви від 28 січня 2013 року № 54105145 за реєстровим номером №152, посилаючись на те, що підпис на заяві від 28 січня 2013 року, оформленій приватним нотаріусом Гулянич Т. М. вчинений не
ОСОБА_4 , що випливає з візуального аналізу підпису від імені померлого на вказаній заяві, в порівнянні з підписом ОСОБА_4 на заповіті від 04 грудня 2012 року, і на дорученні від 27 листопада 2012 року;
- нотаріусом при оформленні заяви від 28 січня 2013 року № 54105145 порушено Закон України від 02 вересня 1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат» (далі - Закон України «Про нотаріат») та Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за № 296/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 року № 1951/5, яка набула чинності з 04 травня 2013 року) (далі - Порядок), а саме: станом на 2012-2013 рр. померлий сильно хворів та 20 грудня 2012 року отримав першу групу А інвалідності, потребував постійного стороннього догляду, що підтверджується відповідними медичними документами;
- згідно виписки з історії хвороби обласного госпіталю інвалідів війни та учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС № 1121 від 02 січня
2013 року, довідки № 1 від 03 січня 2013 року, виписки з протоколу лікарської консультаційної комісії від 29 січня 2013 року № 15 в померлого були наявні порушення зору: вікова катаракта, глаукома обох очей, а також порушення слуху (пресбіакузіс), інші хвороби та хворобливі стани, потребував постійного стороннього догляду та допомоги, не здатен до самообслуговування. Хворобливий стан померлого підтверджується і самим змістом заповіту від 04 грудня 2012 року: такий був вчинений на прохання заповідача, з огляду на його хворобу та похилий вік у присутності свідків за місцем його місцезнаходження у лікувальному закладі, де він у той час перебував;
- у зв`язку з викладеним у них виникає об`єктивний і обґрунтований сумнів щодо можливості померлого ОСОБА_4 скласти і прочитати заяву про скасування заповіту від 28 січня 2013 року;
- з урахуванням пунктів 6 і 7 глави 9 розділу І Порядку оскаржувана заява не містить відповідних посвідчувальних написів нотаріуса чи відміток про те, що померлому уголос було прочитано зміст документа, чи підписів свідків, у тому числі сурдоперекладача, що могло би свідчити про те, що зміст заяви (правочину) від 28 січня 2013 року відповідав волевиявленню та дійсним намірам учасника нотаріальної дії;
- відповідно до висновку судово-медичної експертної комісії Головного бюро судово-медичної експертизи України від 15 вересня 2015 року № 258/15, проведеної у справи № 308/1285/14-ц, «виходячи з вищезазначеного офтальмогологічного статусу та гостроти зору «vis OD/ОS =0,1 не кор../0,05 не кор..», вважають, що станом на січень 2013 ОСОБА_4 не міг самостійно прочитати заяву про скасування заповіту.
6. Враховуючи викладене, позивачі просили:
- визнати недійсною заяву ОСОБА_4 від 28 січня 2013 року
№ 54105145 за реєстровим № 152, оформлену приватним нотаріусом
Гулянич Т. М.;
- нотаріальну дію щодо посвідчення заяви ОСОБА_4 від 28 січня
2013 року скасувати.
ІII. Короткий зміст судових рішень
7. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 08 жовтня 2024 року, яке залишене без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року, у позові відмовлено.
8. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з такого:
- з урахуванням висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 03 червня 2021 року № 9637 у взаємозв`язку з висновком експерта № 54 (посмертна комісійна експертиза) від 14 вересня 2018 року підпис на заяві ОСОБА_4 про скасування заповіту від 28 січня 2023 року № 54105145 виконий ОСОБА_4 ;
- порушення нотаріусом Закону України «Про нотаріат» та Порядку при вчиненні нотаріальної дії - посвідчення заяви ОСОБА_4 від 28 січня
2013 року № 54105145 судом не встановлено.
IV. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
9. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення
скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
10. Касаційна скарга обґрунтована таким:
- суди неправомірно відхилили належний висновок експерта
Шкрюби С. М. від 30 листопада 2020 року № 4/436;
- суди проігнорували показання експерта Шкрюба С. М. , який був допитаний у судовому засіданні і підтвердив, що наданих зразків було достатньо для проведення експертизи;
- суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу, а саме висновку судово-почеркознавчої експертизи від 03 червня 2021 року № 9637;
- судово-почеркознавча експертиза від 03 червня 2021 року
№ 9637 проведена з порушенням вимог закону, оскільки експерт Кормош О. В. для свого висновку проводив огляд журналів та реєстрів для реєстрації нотаріальних дій безпосередньо в робочому кабінеті нотаріуса Гулянич Т. М. , які становлять таємницю вчинення нотаріальних дій, без наявності ухвали слідчого судді;
- експерт Кормош О. В. використовував методику 1971 року, яка є нечинною, а сам висновок експерта ґрунтується на копіях документів, а не на оригіналах, що є неприпустимим для почеркознавчого дослідження;
- суди проігнорували той факт, що при посвідченні первинного заповіту від 04 грудня 2012 року (лише за місяць до скасування), через хворобу та похилий вік заповідача, були залучені свідки, що доводить, що для
ОСОБА_4 вже тоді була необхідна особлива процедура, яку нотаріус при скасуванні повністю проігнорувала.
- суди неправильно застосували статті 1248, 1254 ЦК;
- суди застосували статті 78, 89, 110 ЦПК без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2020 року у справі № 335/2108/17.
V. Рух справи
11. 22 жовтня 2025 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судові рішення.
12. Ухвалою від 11 листопада 2025 рокувідкрито касаційне провадження.
13. Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 11 грудня
2025 року.
14. Ухвалою від 13 травня2026 року справу призначено до судового розгляду.
15. Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
VІ. Встановлені судами обставини
16. 04 грудня 2012 року приватним нотаріусом Гулянич Т. М. посвідчено заповіт ОСОБА_4 , відповідно до якого усе належне йому майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося, та все те, що ще буде належати йому на час смерті, а також належні йому майнові права та його обов`язки на час смерті заповів ОСОБА_1 .
17. Відповідно до змісту заповіту вінна прохання заповідача був складений за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (комп'ютера/друкарської машинки) та з огляду на хворобу та похилий вік ОСОБА_4 та на його особисте прохання заповіт посвідчено за місцем його знаходження, а саме:
у Закарпатському обласному клінічному кардіологічному диспансері за адресою: АДРЕСА_1 і, та за бажанням
ОСОБА_4 у присутності свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Згідно з записом у вказаному заповіті, такий до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_4 і власноручно підписаний ним у присутності нотаріуса о 10год. 50 хв.
18. Відповідно до свідоцтва про шлюб ОСОБА_12 та
ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_1 .
19. ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_4 , ОСОБА_2 є дочкою
ОСОБА_4 .
20. Відповідач ОСОБА_3 є сином ОСОБА_4 .
21. 28 січня 2013 року приватним нотаріусом Гулянич Т. М. посвідчено заяву ОСОБА_4 , згідно з якою ОСОБА_4 просить скасувати заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Гулянич Т.М. у присутності свідків,
04 грудня 2012 року за реєстром № 1571,1572,1573.
22. Відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру
від 23 грудня 2013 року заповіт ОСОБА_4 зареєстрований у спадковому реєстрі за № 53853004 скасовано за заявою ОСОБА_4 реєстраційний номер 54105145.
23. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 травня 2013 року у справі №308/429/13-ц у задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання обмежено дієздатним ОСОБА_4 , 1927 року народження,відмовлено.
24. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
25. 06 серпня 2013 року ОСОБА_3 подав заяву про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_4 . За даною заявою приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Рак О.І. 06серпня 2013 року заведена спадкова справа у Спадковому реєстрі № 54844399.
26. 06 лютого 2014 року ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини за померлим ОСОБА_4 за заповітом від 04 грудня 2014року, та просила призупинити видачу свідоцтва про право на спадщину за законом та заповітом, оскільки 03 лютого 2014 року нею та ОСОБА_2 подано позовну заяву про скасування заповіту, яка прийнята судом 03лютого 2014 року.
27. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 16 червня 2016 року у справі № 308/1285/14-ц позов ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Гулянич Т. М., ОСОБА_3 про скасування заяви, залишено без розгляду за заявою позивачів. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 06лютого 2014 року про накладення заборони на видачу свідоцтва на спадщину за законом за померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
28. Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 12 вересня
2016 року у справі № 308/1285/14-ц апеляційну скаргу Гулянич Т. М. відхилено, ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 червня 2016 рокузалишено без змін.
29. Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 10 листопада 2016 року у справі № 308/1285/14-ц апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16червня 2016 року залишено без змін.
30. 06 лютого 2017 року приватним нотаріусом Рак О. І. спадкоємцю ОСОБА_3 за померлим ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину на 7/24 частини квартири
АДРЕСА_2 , вказана квартира у цілому складається з однієї кімнати загальною площею 26,7 кв. м. Спадкоємцю ОСОБА_2 за померлим ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину на 7/24 частин вказаної квартири ще не видано.
31. 26 листопада 2019 року за заявою ОСОБА_1 щодо скасування заповіту від 04 грудня 2012 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201907003003792 від 27 листопада 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК).
32. Постановою Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області
від 03 червня 2021 року кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 358 КК.
33. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 08 грудня 2021 року дана постанова скасована.
34. Відповідно до висновку експерта № 54 (посмертна комісійна експертиза) від 14 вересня 2018 року, експерти вивчивши наявну медичну документацію, зазначили, що розгорнутий неврологічний та психіатричний статус, який описує наявний стан пацієнта, відображений у посильних документах: направлення на межико-експертну комісію (МСЕК) від 18 грудня 2012 року, заповнене на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , акт № 110/9 огляду у МСЕК від 20 грудня 2012 року, консультація невропатолога від 13 грудня 2012 року, консультація психіатра від 10 листопада 2012 року, дає підстави вважати, що на моменти огляду лікарями він міг самостійно писати правою рукою. Однак, зважаючи на те, що з віком при даних хворобах почерк може змінюватися, то писати як здорова людина не міг. Виявлені захворювання та ступінь їх функціональних порушень, могли призвести до невпевнених, погано контрольованих рухів руки (на зразок тремору рук).
Також згідно вказаного висновку експерти встановили, що діагноз: Дисциркуляторна енфефалопатія ІІІ ст. змішаного ґенезу з вираженим емоційно-вольовим порушенням, когнітивно-мнестичними розладами, вираженою асенізацією НС, порушенням функції стояння та ходи, порушення функції т/о, атеросклероз судин головного мозку. Органічний астенічний емоційно-вольовий та інтелектуально-мнестичний розлад зі стійкими вираженими порушеннями. Судинна деменція, прогресуючий перебіг», не заперечує факту можливості тримати в руці ручку і писати, але впевнено писати не міг. Дані симптоми не могли повністю зникнути, але можлива деяка варіабельність в ту чи іншу сторону (або дещо покращитись, або дещо погіршитись).
35. Згідно висновку експерта від 30 листопада 2020 року № 4/436, експерт Шкрюба С. М. на питання: чи виконано підпис від імені ОСОБА_4 на заяві про скасування заповіту № 54105145 вчиненої ним 04 грудня 2012 року, що складена та засвідчена 28 січня 2013 року приватним нотаріусом Ужгородського нотаріального округу Гулянич Т. М. за реєстровим № 152 тією особою, від імені якої заява складена, чи іншою особою надав висновок про те, що підпис від імені ОСОБА_4 на заяві про скасування заповіту
№ 54105145 вчиненої ним 04 грудня 2012 року, що складена та засвідчена
28 січня 2013 року приватним нотаріусом Гулянич Т.М. за реєстровим № 152 виконаний не громадянином ОСОБА_4 , а іншою особою.
36. Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 03 червня 2021 року № 9637, експерт
Кормош О. В. на поставлені відповідні питання надав висновок про те, що: підпис та рукописний запис « ОСОБА_4 » від імені ОСОБА_4 у заяві про скасування заповіту від 28 січня 2013 року за реєстровим номером № 152, виконані ОСОБА_4 ; підпис та рукописний запис «ОСОБА_3» від імені ОСОБА_4 у заповіті від 04 грудня 2012 року за реєстровими номерами
№ 1571,1572,1573 виконані ОСОБА_4 ; підписи та рукописні записи
від імені ОСОБА_4 у заповіті від 04 грудня 2012 року за реєстровими номерами № 1571,1572,1573 та заяві про скасування заповіту від 28 січня 2013 року за реєстровим номером № 152, виконані однією особою.
VІІ. Позиція Верховного Суду
37. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 4), Верховний Суд зазначає таке.
Характер спірних правовідносин
38. Цей спір стосується захисту спадкових прав позивачок
(див. пункти 5-6).
39. Обґрунтовуючи заявлений позов, позивачки посилалися на те, що підпис у заяві про скасування заповіту вчинений не ОСОБА_4 , а також зазначали про порушення нотаріусом вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку (див. пункт 5).
40. У цій справі для захисту своїх прав позивачки заявили такі вимоги (див. пункт 6):
- визнати недійсною заяву ОСОБА_4 від 28 січня 2013 року
№ 54105145, посвідчену приватним нотаріусом Гулянич Т. М., про скасування складеного ним заповіту;
- скасувати нотаріальну дію щодо посвідчення заяви ОСОБА_4
від 28 січня 2013 року.
Щодо позовних вимог ОСОБА_2 .
41. Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК).
42. Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20.
43. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК).
44. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК).
45. ОСОБА_1 в касаційній скарзі просить скасувати оскаржувані судові рішення як в частині заявлених нею позовних вимог, так і в частині позовних вимог ОСОБА_2 , яка при цьому не скористалася своїм правом подачі касаційної скарги чи приєднання до касаційної скарги.
46. З огляду на те, що ОСОБА_2 з касаційною скаргою на судові рішення не зверталася, тобто погодилися з ними в частині відмови їй у заявлених нею позовних вимогах, оскаржені судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_2 належить залишити без змін
47. Аналіз аргументів касаційної скарги також свідчить, що ОСОБА_1 не навела переконливих доводів, яким чином судові рішення порушують права та інтереси ОСОБА_2 за умови, що вона не оскаржила судові рішення. Тому в задоволенні касаційної скарги в цій частині слід відмовити.
48. Схожі правові висновки щодо реалізації принципу диспозитивності є сталими в практиці Верховного Суду (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 10 січня 2025 року у справі № 760/19455/23,
від 19 березня 2025 року у справі № 450/678/21).
Щодо вимог ОСОБА_1 про визнання недійсною заяви про скасування заповіту
49. ОСОБА_1 у визначений законом строк не прийняла спадщину, оскільки звернулася з пропуском шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття, доказів прийняття спадщини не надано (том 1, а. с. 19-20).
50. ОСОБА_1 , посилаючись на те, що заява про скасування заповіту підписана не ОСОБА_4 , а іншою особою, просила визнати недійсною заяву про скасування заповіту (див. пункти 6, 40).
51. Верховний Суд враховує, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК).
52. Відповідно до статті 1270 ЦК для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
53. Виходячи із змісту статті 1220 ЦК, часом відкриття спадщини є день смерті особи.
54. Положеннями статті 1269 ЦК передбачено подання заяви про прийняття спадщини.
55. Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.
56. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК).
57. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення (частина перша статті 1247 ЦК).
58. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу (частина третя статті 1247 ЦК).
59. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК).
60. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним (частина третя статті 1254 ЦК).
61. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто (частина п`ята статті 1254 ЦК).
62. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 1254 ЦК).
63. Верховний Суд зауважує, що:
в ЦК передбачено два способи скасування заповіту: шляхом складення нового заповіту; шляхом вчинення одностороннього правочину - скасування заповіту;
законом встановлено, що скасування заповіту повинно відбуватися в тому ж порядку, що і посвідчення заповіту. Це означає, що такий односторонній правочин як скасування заповіту має бути вчинений у письмовій формі та посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами;
непідписання особою такого одностороннього правочину як скасування заповіту свідчить, що такий правочин складено з порушенням вимог щодо його форми, та, відповідно до частини першої статті 1257 ЦК це має наслідком його нікчемність.
64. Заявляючи вимогу про визнання недійсною заяви про скасування заповіту внаслідок її непідписання, ОСОБА_1 по суті ставила питання про визнання її нікчемною.
65. У зв`язку із чим визнання недійсною заяви про скасування заповіту відбувається в порядку визнання правочину недійсним. Відповідна вимога може бути пред`явлена не тільки стороною правочину, а тому обставини про неприйняття спадщини ОСОБА_1 у визначений законом строк не є перешкодою для останньої заявити відповідні вимоги.
66. Особливістю спірних правовідносин є те, що у цій справі як на підставу своїх вимог щодо визнання недійсною заяви про скасування заповіту позивачка посилалась на те, що написання тексту спірної заяви здійснено не ОСОБА_4 , а іншою особою.
67. Верховний Суд підкреслює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК).
68. Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин (див. постанову Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 303/2983/19, постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21, від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22).
69. Касаційний суд вже звертав увагу, що автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб (див. постанову Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 601/1396/21).
70. У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 148/2112/19, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).
71. Недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17).
72. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК).
73. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19).
74. В ЦК закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).
75. Верховний Суд наголошував, що оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).
76. Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17).
77. Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (див. постанову Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
78. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
79. Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, незумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20).
80. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що визнання недійсним нікчемного правочину чи встановлення нікчемності правочину не є належним способом захисту права чи інтересу. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (пункти 53-54), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункти 69-70)).
81. Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19).
82. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац 1 частини другої статті 207 ЦК).
83. Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 1247 ЦК заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.
84. Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2025 року у справі № 144/1440/22).
85. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК).
86. Верховний Суд вже звертав увагу, що не підписання заповіту заповідачем свідчить, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми, та, відповідно до частини першої статті 1257 ЦК, це має наслідком його нікчемність (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 716/1051/17, від 03 липня 2024 року у справі № 465/2710/20, від 12 лютого 2025 року у справі № 369/1797/19).
87. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у визнанні заяви про скасування заповіту недійсною, виходили з того, що заява про скасування заповіту відповідає всім вимогам, передбаченим законом, підписана ОСОБА_4 особисто та посвідчена належним чином особою, яка мала всі необхідні повноваження на вчинення нотаріальних дій. Справжність підпису ОСОБА_4 на заяві належним чином посвідчена приватним нотаріусом Гулянич Т. М., який зроблено у його присутності. Особу, яка підписала документ, установлено, нотаріальну дію зареєстровано в реєстрі за № 54105145.
88. Проте суди, розглянувши справу по суті, не звернули увагу на те, що вимога про визнання недійсною заяви про скасування заповіту не є належним способом захисту права чи інтересу. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
89. Таким чином, судові рішення підлягають зміні в мотивувальній частині, оскільки у задоволенні позову потрібно було відмовити внаслідок того, що позовна вимога про визнання заяви про скасування заповіту недійсною не є належним способом захисту прав. Отже, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову, проте помилилися щодо мотивів такої відмови.
90. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах
від 24 липня 2025 року у справі № 570/2752/23, від 11 лютого 2026 року у справі № 404/4795/21.
Щодо скасування нотаріальної дії
91. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя стаття 124 Конституції України).
92. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
93. Обраний спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду
від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), від 15 травня 2019 року у справі № 757/12726/18-ц (пункт 23)).
94. Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК).
95. Далі Верховний Суд враховує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» у редакції, чинній на час посвідчення заяви, до нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси, належить посвідчення правочинів (договори, заповіти, довіреності тощо).
96. Згідно зі статтею 50 Закону України «Про нотаріат» у вказаній редакції, нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
97. Позивачки порушення своїх прав обґрунтували тим, що нотаріусом Гулянич Т. М. при посвідченні заяви ОСОБА_4 про скасування заповіту
від 28 січня 2013 року порушено вимоги Закону України «Про нотаріат» та Порядку.
98. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що закріплене у статті 50 Закону України «Про нотаріат» право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу безвідносно до дослідження правомірності дій інших осіб. Втім, нотаріальна дія з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів є одномоментною та не має самостійного значення, оскільки завершується виданням свідоцтва. Тому оскарження нотаріальної дії з його видачі не дозволить ефективно захистити та відновити права позивача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду7 липня 2020 року Справа № 438/610/14-ц).
99. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі (пункт 5 частини першої статті 409 ЦПК).
100. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом про визнання незаконною нотаріальної дії щодо посвідчення приватним нотаріусом заяви про скасування заповіту, і такі вимоги не підлягають судовому розгляду.
101. Суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні цієї вимоги, а тому в цій частині судові рішення належить скасувати,
а провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК.
VІІІ. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
102. Із доводами касаційної скарги Верховний Суд частково погоджується, оскільки вони дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені частково без додержання норм матеріального та процесуального права.
103. Так, оскаржені судові рішення за позовними вимогами ОСОБА_2 підлягають залишенню без зміг, що відповідатиме статті 410 ЦПК.
104. Оскаржені судові рішення у частині позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсною заяви про скасування заповітупідлягають зміні із викладенням їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови, що відповідатиме статті 412 ЦПК.
105. Оскаржені судові рішення в частині вимоги ОСОБА_1 про скасування нотаріальної дії в частині посвідчення заяви ОСОБА_4
від 28 січня 2013 року, необхідно скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК.
Із цих підстав,
керуючись статтями 255, 400, 402, 409, 410, 412, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Субота Михайло Іванович, задовольнити частково.
2. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 08 жовтня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду
від 16 вересня 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 залишити без змін.
3. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 08 жовтня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду
від 16 вересня 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсною заяви про скасування заповіту змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
4. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 08 жовтня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про скасування нотаріальної діїскасувати, а провадження у справі в цій частині закрити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: В. І. Крат Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко
