Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2026 року
м. Київ
справа № 304/1089/20
провадження № 51-1162 км 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7
(в режимі відеоконференції),
представника потерпілих ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , які діють в інтересах засудженого ОСОБА_10 , на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 лютого 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 8 грудня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019070130000485 за обвинуваченням
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146 та ч. 2 ст. 187 КК,
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Добеле Латвійської Руспубліки, жителя АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 КК такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146 та ч. 2 ст. 187 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком суду ОСОБА_10 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: -за ч. 2 ст. 142 КК на строк 5 років;-за ч. 2 ст. 187 КК-на строк 8 років із конфіскацією майна. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнено ОСОБА_10 від призначеного покарання за ч. 2 ст. 146 КК у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Вирішено цивільні позови адвоката ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_15 та ОСОБА_15 до ОСОБА_10 .
Цим же вироком засуджено і ОСОБА_11 , проте кримінальне провадження щодо нього за ч. 2 ст. 146 та ч. 2 ст. 187 ККзакрито на підставі п. 5 ч.1 ст. 284 КПК України у зв`язку із смертю обвинуваченого. Водночас рішення щодо нього не оскаржуються.
Згідно з вироком суду 28 листопада 2019 року ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, та інші невстановлені на даний час органом досудового розслідування особи, діючи за попередньою змовою групою осіб, з прямим умислом, з корисливим мотивом та метою, шляхом примусу, погрожуючи застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я осіб, вчинили напад на потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 та їх двох малолітніх дітей ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , заволодівши майном на загальну суму 168 595,50 грн (ч. 2 ст. 187 КК).
Крім цього у період з 28 по 30 листопада 2019 року ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, та інші невстановлені на даний час органом досудового розслідування особи, діючи з прямим умислом, за попередньою змовою групою осіб, реалізуючи попередньо узгоджений злочинний план щодо незаконного позбавлення волі п`яти осіб, у тому числі двох малолітніх, у спосіб, небезпечний для життя чи здоров`я потерпілих, що супроводжувалось заподіянням їм фізичних страждань, здійснюване протягом тривалого часу, скоїли незаконне позбавлення волі вищезазначених осіб, шляхом надання їм усного розпорядження перебувати у заздалегідь підготовленому на це приміщенні ( АДРЕСА_3 ), створили жорстокі умови утримання у місці позбавлення волі, де утримували потерпілих потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 та їх двох малолітніх дітей ОСОБА_16 , ОСОБА_17 з 28 листопада 2019 року по 30 листопада 2019 року (ч. 2 ст. 146 КК).
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційній скарги захисників обвинуваченого ОСОБА_10 - адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_9 та адвоката ОСОБА_6 в інтересах законного представника обвинуваченого ОСОБА_11 - ОСОБА_18 .
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і призначити новий розгляд у місцевому суді. Вказує, що обвинувачення ОСОБА_10 органом досудового розслідування сформульовано некоректно, не підтверджується жодними належними і допустимими доказами, є лише припущенням. Жодні скарги сторони захисту на рішення слідчого, скарги на бездіяльність слідчого, органом досудового розслідування не бралися до уваги. Зазначає, що місцевий суд, в порушення вимог ст. 94 КПК, у вироку перерахував докази сторони обвинувачення та навів їх зміст, проте не оцінив кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів-з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття обвинувального вироку та в порушення вимог ст. 368 КПК у вироку не розмежував доказ щодо кожного кримінального правопорушення. Вказує на безпідставність обвинувачення в частині погрози потерпілим пістолетом після виходу із автомобіля та не підтвердження проте доказами цієї обставини. Зазначає, що пред`явлення особи для впізнання зроблено з порушенням вимог КПК. Вказує про неврахування судом першої інстанції характеризуючих обвинуваченого відомостей. Вказані порушення залишились поза увагою апеляційного суду.
В касаційній скарзі захисник ОСОБА_9 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і призначити новий розгляду в суді першої інстанції. Окрім доводів, які є аналогічними доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_6 вказує на те, що в основу вироку покладено ряд доказів, які є неналежними та недопустимими. Місцевим судом не встановлено мотиву поїздки потерпілих до Львова. Надана неправильна оцінка показанням потерпілого ОСОБА_12 , а впізнання ОСОБА_10 було проведено лише після одночасного допиту потерпілих та підозрюваних. Зазначає, що показання свідка ОСОБА_19 не є інформативними, а свідок ОСОБА_20 дав показання, ймовірно будучи у вразливому стані через виконання умов про визнання винуватості. Вказує, що місцевий суд помилково посилався у своєму рішенні на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 2 вересня 2020 року щодо ОСОБА_21 , оскільки вказаним рішенням не встановлено причетність ОСОБА_10 до вчинення будь-якого злочину. Зазначає, що посилання місцевого суду у вироку на показання неповнолітніх потерпілих є неправильним, оскільки вони безпосередньо не допитувались під час судового розгляду. Вказує, що місцевий суд процесуальні витрати безпідставно стягнув лише з ОСОБА_10 та необґрунтовано конфіскував 10 000 грн в дохід держави, які належать батьку ОСОБА_10 . Зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів. Вказує, що суди попередніх обставин не встановили, які дії вчиняв саме ОСОБА_10 та правильність його дій. Зазначає, що вищезазначені доводи сторони захисту залишились поза увагою апеляційного суду.
В запереченнях на касаційну скаргу представник потерпілих просить залишити без задоволення касаційній скарги захисників, а рішення судів попередніх інстанцій-без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Захисники підтримали касаційні скарги сторони захисту та просили їх задовольнити. Представник потерпілого та прокурор заперечували проти їх задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.
З касаційних скарг вбачається, що захисники, крім іншого, посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Разом із тим, у результаті касаційного перегляду було встановлено, що висновок суду про винуватість ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146 та ч. 2 ст. 187 КК, з яким погодився апеляційний суд, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 КПК.
Як убачається з вироку суду, засуджений ОСОБА_10 вину не визнав та пояснив, що з потерпілими не знайомий та до цього їх ніколи не бачив. Будинок АДРЕСА_3 належить його батькам, де вони і проживають та час від часу буває і він, а Пояснити чому автомобілі «Mercedes-Benz ML» та «Peugeot expert» 30 листопада 2019 року приїхали спочатку до с. В. Березний, а згодом до залізничного вокзалу м. Перечин, звідки намагались відправити потерпілого, він не зміг. Пояснив, що на той час автомобілем користувались він, його батько та брат. Хто саме керував автомобілем 30 листопада 2019 року не пам`ятає. Вважав, що під час слідчого експерименту потерпілого впізнали його як особу, яка незаконно позбавила їх волі, через попередні вказівки працівників поліції.
Таку версію ОСОБА_10 щодо розвитку подій за вищезазначених обставин суд розцінив як спосіб уникнення відповідальності за даним кримінальним правопорушенням, оскільки вона не знайшла свого підтвердження у ході судового розгляду на основі змагальності, диспозитивності тощо.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в основу вироку були покладені належні та допустимі докази, зокрема, показання:
- потерпілих ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , допитаних в порядку ст. 225 КПК, які детально розповіли про обставини вчинення щодо них в тому числі ОСОБА_10 розбійного нападу та незаконного позбавлення їх волі;
- неповнолітніх ОСОБА_22 та ОСОБА_17 , допитаних в порядку ст. 225 КПК, які підтвердили факт незаконного їх у тримання у підвалі;
- свідка ОСОБА_23 , чергового поста по залізничній станції м. Перечина, який розповів, що у листопаді 2019 року, точного дня не пам`ятає приблизно о 20:00 до нього підійшов чоловік центральноазійської національності та повідомив про незаконне утримання його та його родичів у підвалі та про пограбування;
- свідка ОСОБА_21 , який детально розповів про обставини вчиненням ним за попередньою змовою із ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ще однією особою кримінального правопорушення проти мігрантів з Таджикистану, серед яких було троє дорослих осіб і двоє дітей;
- свідка ОСОБА_24 , який пояснив, що в 2019 році він працював начальником другого відділу УСР в Закарпатській області. Під час розслідування за фактом звернення громадян Таджикистану до Перечинського відділу поліції про їх незаконне утримання в одному з населених пунктів Закарпатської області, було знайдено підвал, де незаконно утримували громадян Таджикистану та встановлено, що до вчиненого причетний ОСОБА_10 ..
Так, показання учасників кримінального провадження місцевий суд правильно визнав об`єктивними й обґрунтовано поклав їх в основу свого рішення, оскільки вони підтверджуються даними, що містяться у:
- зверненні ОСОБА_25 до Перечинського ВП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області, протоколі про прийняття заяви, витягу з ЄРДР щодо реєстрації кримінального провадження за №12019070130000485 з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч.2 ст.146 КК.
- заяві ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_15 за якою було внесено відомості до ЄРДР за №42019071030000174 з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 187 КК;
- постанові прокурора Перечинського відділу Ужгородської місцевої прокуратури від 9 грудня 2029 року про об`єднання вищезазначених кримінальних проваджень в кримінальне провадження №12019070130000485;
- протоколі огляду місця події від 1 грудня 2019 року з доданими ілюстративними таблицями, згідно якого було проведено огляд автомобіля марки ««PEUGEOT EXPERT»» ( НОМЕР_1 ) в ході якого було вилучено змиви з поверхонь салону, предмети та речі;
- постанові слідчого СВ Перечинського ВП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області від 1 грудня 2019 року, згідно якого автомобіль марки «PEUGEOT EXPERT» та вилучені з його салону предмети та речі визнано речовими доказами в кримінальному провадженні №12019070130000485;
- протоколі пред`явлення особи до впізнання від 1 грудня 2019 року, згідно якого потерпілий ОСОБА_13 впізнав ОСОБА_11 як особу, яка під час утримання його у підвальному приміщенні, приносила йому їжу та відвезла його на залізничний вокзал в м. Перечин;
- відповіді начальника ВБЗПТЛ ГУНП в Закарпатській області від 3 грудня 2019 року, згідно якої оперативним складом ВБЗПТЛ ГУНП в Закарпатській області було встановлено особу, причетну до скоєння даного злочину та місця можливого утримання громадян Таджикистану в смт. Великий Березний;
- протоколах пред`явлення речей для впізнання за фотознімками та додатках від 3 грудня 2019 року, згідно яких в присутності понятих потерпілі ОСОБА_14 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 впізнали ковдру, яка була вилучена з автомобіля «Пежо», яким фактично користувався ОСОБА_11 як таку, яку вони бачила у багажному відділенні міні- буса, на якому їх привезли на залізничний вокзал;
- протоколі пред`явлення речей для впізнання за фотознімками та додатках від 4 грудня 2019 року, згідно якого в присутності понятих потерпіла ОСОБА_14 впізнала кросівки, які вона бачила у автомобілі «Пежо»;
- протоколах пред`явлення речей для впізнання за фотознімками та додатках від 4 грудня 2019 роуку, згідно якого в присутності понятих потерпілі ОСОБА_14 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 за відсутністю двох літер в назві транспортного засобу впізнали автомобіль «Пежо», фактичним користувачем якого був ОСОБА_11 ;
- протоколі слідчого експерименту від 6 грудня 2019 року, в ході якого потерпілий ОСОБА_13 біля «Етно-хостелу» (вул. Короткій, 8 у м. Львів) розповів про обставини вчиненого відносно нього та потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_14 та їх двох неповнолітніх дітей правопорушення;
- протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 10 грудня 2019 року, згідно якого свідок ОСОБА_23 впізнав ОСОБА_26 , як особу, яка 30 листопада 2019 року на залізничному вокзалі м. Перечина просила у нього про допомогу, оскільки була обкрадена. На фотознімку №2 зображений ОСОБА_26 ;
- рапортах оперуповноважених УМР в Закарпатській області ДСР НП України, згідно яких в ході виконання доручення по матеріалах кримінального провадження №12019070130000485 встановлено, що до даного кримінального правопорушення причетні ОСОБА_20 та ОСОБА_10 ;
- копії постанови серії ЕАК №1802837 від 28 листопада 2019 про накладення на ОСОБА_21 адміністративного стягнення за ч. 3 ст. 122 КУпАП;
- протоколі обшуку від 11 грудня 2019 року, згідно якого у ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_11 ( АДРЕСА_2 ), було вилучено дві пари металевих наручників, ліхтарик, чорнові записи, мобільні телефони, два кишеньових ножа, газовий балончик, комп`ютер;
- протоколах пред`явлення речей для впізнання за фотознімками та додатках від 7 грудня 2019 року, згідно якого в присутності понятих потерпілі ОСОБА_14 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 впізнали автомобіль марки «Toyota Camry» ( НОМЕР_2 ), який належить ОСОБА_20 , на якому водій таксі перевіз їх з м. Львова до Карпат та по дорозі наказав їм виконувати його вказівки, погрожуючи пістолетом;
- протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 7 грудня 2019 року, згідно якого потерпілі ОСОБА_14 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 впізнали ОСОБА_21 як водія, який перевозив їх на автомобілі «Тойота Кемрі» з м. Львова в Карпати та по дорозі наказав їм виконувати його вказівки, погрожуючи пістолетом;
- протоколі обшуку від 11 грудня 2019 року, згідно якого в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_20 (квартира АДРЕСА_4 ) було вилучено мобільні телефони, карти пам`яті та інші предмети;
- протоколі обшуку від 11 грудня 2019 року, згідно якого у ході проведення обшуку в автомобілі марки Toyota Camry» (д.н.з. НОМЕР_2 ), який належить ОСОБА_20 , було вилучено гаманець з грошовими коштами, свідоцтво про реєстрацію ТЗ, посвідчення водія, документи, куртку, автомобіль та пістолет для відстрілу гумовими кулями;
- протоколах пред`явлення речей для впізнання від 12 грудня 2019 року, згідно якого вбачається, що потерпілі ОСОБА_14 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 впізнали предмет, схожий на пістолет, який був продемонстрований водієм таксі та який був вилучений під час проведення обшуку у ОСОБА_20 ;
- протоколах проведення слідчого експерименту від 13 грудня 2019 року, проведених за участю потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 та відеозаписі його проведення, згідно яких вони серед наявних автомобілів вказали на автомобіль «Тойота Кемрі» та показали на місце, де вони сиділи під час поїздки;
- протоколі обшуку від 11 грудня 2019 року, згідно якого в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_10 ( АДРЕСА_1 ) було вилучено мобільні телефони, аркуші паперу із записами, блокноти, матерчасту лижну маску чорного кольору, банківські картки, пакети документів та грошові кошти;
- протоколі обшуку від 11 грудня 2019 року, згідно якого в ході проведення обшуку оку за місцем проживання ОСОБА_10 ( АДРЕСА_3 ), було певні речі, а також п`ять відрізків липкої стрічки з слідами папілярних зорів пальців рук; об`єкти біологічного походження схожі на волосся; шматок паперу зі слідами бурого кольору; змив зі стіни речовини біологічного походження; дві дверні ручки з шафи; один слід низу взуття відкопійований на СДП; матраци, ковдри, наволочки;
- протоколі слідчого експерименту від 11 грудня 2019 року, проведеного за участю потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_12 та відеозапису його проведення, згідно якого біля будинку АДРЕСА_3 , власником якого є ОСОБА_27 , та в подальшому в підвальному приміщенні даного будинку потерпілі детально розповів про обставини вчиненого відносно них кримінального правопорушення, а також повідомили, що серед осіб, які присутні на момент проведення слідчого експерименту, впізнають чоловіка, який був одним із тих, хто незаконно позбавив їх волі, вказавши на ОСОБА_10 ;
- протоколах пред`явлення особи для впізнання за відеозаписі від 11 грудня 2019 року, згідно якого потерпілі ОСОБА_13 та ОСОБА_12 на відеозаписі під назвою «Обшук 4» у процесі перегляду впізнали по голосу, статурі тіла, зросту, ходьбі особу, яка незаконно утримувала їх у заздалегідь підготовленому місці, приносила туди йому їжу;
- протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 16 грудня 2019 року, згідно якого свідок ОСОБА_28 впізнав ОСОБА_20 як водія транспортного засобу марки «Toyota Camry» (д.н.з. НОМЕР_2 ), який був зупинений ним о 14:41 28 листопада 2019 року на 557-му км автодороги М-06 Київ- Чоп за перевищення швидкості;
- протоколу огляду мобільного телефону Samsung Galaxy J7 NEO, згідно якого в програмі «Telegram x», закріпленій за абонентським номером НОМЕР_3 , яким користується ОСОБА_20 знайдено переписка із абонентом НОМЕР_4 , який записаний під назвою «работа», абонентом якого є ОСОБА_10 ;
- протоколі огляду мобільного телефону Samsung SM-J105H, який належить ОСОБА_20 , згідно якого в телефонній книзі виявлений контакт під назвою «Шф» з № НОМЕР_5 , який належить ОСОБА_10 , з яким він постійно тримав зв`язок;
- протоколі тимчасового доступу до речей і документів від 20 січня 2020 року, згідно якого у приміщенні ПрАТ «ВФ Україна» (вул. Івасюка, 3 в м. Львові) було вилучено диск CD-R з інформацією про з`єднання як абонента «А» так і ОСОБА_29 ( ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , їх тривалість, прив`язку до базових станцій, та ІМЕІ мобільного пристрою;
- протоколі огляду CD-R диску від 28 березня 2020 року, згідно якого при огляді інформації про мобільні з`єднання номеру НОМЕР_5 , який належить ОСОБА_10 встановлено, що ОСОБА_10 в період з 28 по 30 листопада 2019 року здійснював дзвінки ОСОБА_11 ;
- рапорті о/у Перечинського ВП Ужгородського ВП ГУНП Закарпатській області від 3 грудня 2019 року з доданими CD-R диском з відеозаписами з камер спостереження та схемою руху автомобіля, згідно якого в ході виконання окремого доручення слідчого під час перегляду камер відеоспостереження, розташованих по вул. Ужанській в м. Перечин «Переїзд-пост» було встановлено рух 30 листопада 2019 року автомобіль марки «Peugeot Expert» (н.з. НОМЕР_6 ), ймовірно причетний до вчинення вказаного кримінального правопорушення;
- рапорті о/у СКП Перечинського ВП Ужгородського ВП ГУНП Закарпатській області від 6 грудня 2019 року, згідно якого в ході виконання окремого доручення слідчого було встановлено, що до вказаного кримінального правопорушення причетний ОСОБА_11 , який має в користуванні автомобіль марки «Peugeot Expert» (н.з. НОМЕР_6 );
- протоколах оглядів від 6, 9, 29 грудня 2019 року відеозаписів з камер відеоспостереження, розташованих у м. Перечині, смт. Великий Березний та м. Ужгороді за 30 листопада 2019 року та відеозаписах із камер відеоспостереження, якими підтверджується факт поїздки ОСОБА_10 до м. Ужгорода для придбання квитків іноземним громадянам; також підтверджується, що ОСОБА_11 на автомобілі марки «Peugeot Expert» привіз потерпілого ОСОБА_13 до залізничного вокзалу в м. Перечині, а ОСОБА_10 здійснював контроль за відправкою потерпілого ОСОБА_13 на потязі за межі Закарпатської області; крім цього підверджується той факт, що 30 листопада 2019 року о 22:00 ОСОБА_11 та ОСОБА_10 поїхали в бік с. Кострино Великоберезнянського району, та після позбавлення волі потерпілих посадили їх в поїзд до м. Львова, де в подальшому їх відшукали працівники поліції;
- протоколі огляду відеозписів від 18 грудня 2019 року, наданих ВП «Вокзал станції Ужгород», згідно якого під час перегляду відеозаписів встановлено факт перебування 30 листопада 2019 року о 11:52:07 біля вікна каси залізничного вокзалу м. Ужгорода (вул. Станційна, 9) чоловіка, що за візуальними ознаками схожий на ОСОБА_10 ;
- протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 10 грудня 2019 року, згідно якого свідок ОСОБА_30 у присутності понятих впізнала ОСОБА_10 як особу, яка 30 листопада 2019 року придбала чотири квитки на потяг №601 на іноземних громадян;
- протоколі огляду флеш-носія марки «Maxtron», згідно встановлено приїзд 28 листопада 2019 року о 13:45:53 на паркувальну зону ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького» автомобіля марки «Toyota Camry» (д.н.з. НОМЕР_7 ), а також зафіксовано зустріч ОСОБА_13 з невідомим громадянином (можливо братом)
- висновку експерта №2/366 від 20 грудня 2019 року, згідно якого слід на відрізку світлої дактилоскопічної плівки (який був вилучений в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_3 , був залишений взуттям на ліву ногу, яке було видане ОСОБА_31 для проведення експертизи, в яких зі слів останньої перебував її син ОСОБА_15 під час незаконного позбавлення волі;
- висновку експерта №11/929 від 26 згідно якого ринкова вартість мобільного телефону марки «Apple» IPhone XS станом цін на 28 листопада 2019 року могла становити 9706,50 грн; ринкова вартість мобільного телефону марки «Samsung» Galaxy Grand Prime Duos станом цін на 28 листопада 2019 року могла становити 1200 грн;
- висновку експерта №1/516 від 14 січня 2020 року, згідно якого наданий на дослідження предмет схожий на пістолет з маркуваних «EKOL Lady CM 9mm» « НОМЕР_8 » є самозарядною короткоствольною вогнепальною зброєю - пістолетом «EKOL Lady», калібру 9 мм Р.А..
Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості й достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що ці дані в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_10 .
Суд першої інстанції, з`ясувавши передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмета доказування, встановив факт наявності суспільно небезпечного діяння й обґрунтовано визнав доведеною винуватість в тому числі ОСОБА_10 у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненому за попередньою змовою групою осіб та у незаконному позбавленні волі, вчиненому щодо малолітніх та більше двох осіб, за попередньою змовою групою осіб, способом, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, із застосуванням зброї, здійснюване протягом тривалого часу, тобто у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146 та ч. 2 ст. 187 КК.
При цьому суд критично оцінив показання обвинуваченого ОСОБА_10 щодо своєї невинуватості та розцінив їх як форму захисту і бажання уникнути кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, мотивуючи це тим, що його участь у вчиненому розбійному нападі та незаконному позбавленні волі доведеною показами потерпілих, свідків, доказами, дослідженими в судовому засіданні.
В супереч твердженню сторони захисту, докази, на які послався суд у вироку, є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, оцінені судом відповідно до ст. 94 КПК та не викликають у суду сумнівів у їх належності та допустимості.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що вирок суду відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Судовий розгляд у місцевому суді було проведено відповідно до вимог ст. 337 КПК, тобто в межах висунутого обвинувачення, а діям ОСОБА_10 дано правильну юридичну оцінку. Кваліфікації дій засудженого є правильною.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами сторони захисту, дотримуючись вимог статей 404,405, 407, 412-414 КПК, належним чином перевірив зазначені в них доводи, які за своїм змістом є аналогічними до доводів, викладених у касаційний скаргах захисників, проаналізував їх, дав на них вичерпні відповіді, навівши в ухвалі відповідне обґрунтування, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Зокрема, суд погодився з висновками місцевого суду про доведеність належними і допустимими доказами винуватості ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки неведених у вироку доказів суд апеляційної інстанції не встановив.
На переконання колегії суддів апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність вини обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК - нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненого за попередньою змовою групою осіб та у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 146 КК - незаконному позбавленні волі, вчиненому щодо малолітніх та більше двох осіб, за попередньою змовою групою осіб, способом, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, із застосуванням зброї, здійснюване протягом тривалого часу.
При цьому колегія суддів критично сприйняла показання ОСОБА_10 та розцінила їх як форму захисту і бажання уникнути кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що твердження сторони захисту про те, що обвинувачені не скоїли кримінального правопорушення зводяться до того, що сторона захисту оцінює і тлумачить докази на свій лад, вибірково, спотворюючи їх зміст та відоособлено від інших доказів, ігноруючи всю їх сукупність та системність.
Колегія суддів зазначила, що всі порушення вимог КПК, на які посилається сторона захисту та обвинувачений, з урахуванням здобутих у справі доказів, не є тими істотними порушеннями, які б в цілому вплинули на правильність висновків суду щодо доведеності винуватості обвинувачених.
Посилання сторони захисту на численні скарги на рішення слідчого та його відвід були предметом оцінки апеляційного суду.
Колегія суддів зазначила, що заява адвоката ОСОБА_9 про відвід слідчого СВ Перечинського відділення Ужгородського відділу ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_32 була задоволена ухвалою слідчого судді Перечинського районного суду від 5 березня 2020 року, тобто після проведення більшості слідчих дій. Судом встановлено підстав вважати, що докази здобуті незаконним шляхом, а стороною захисту не доведено протилежне.
Також апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції у відповідності до положень ст. 100 КПК, вірно вирішив долю речових доказів, оскільки жодних підтверджень того, що 10 000 грн грошових коштів, які конфісковано в дохід держави, належать батькам ОСОБА_33 , а не обвинуваченому, стороною захисту не надано.
З такими висновками апеляційного суду погоджується і суд касаційної інстанції. На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Переконливих аргументів, які би спростовували правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, наведених в оскаржуваних судових рішеннях, та ставили під сумнів їх законність, захисники у своїх касаційних скаргах не навели, і таких даних зі змісту цих рішень не вбачається.
Що стосується доводів сторони захисту про порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК, то колегія суддів зазначає наступне.
Частиною ч. 3 ст. 404 КПК визначено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в апеляційних скаргах сторони захисту містилися клопотання про повторне дослідження доказів.
Апеляційний суд, розглянувши вказані клопотання, дійшов висновку, що обґрунтування повторного дослідження доказів стороною захисту фактично зводиться до необхідності надання доказам апеляційним судом іншої юридичної оцінки, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні цих клопотань, оскільки передбачених законом підстав для повторного дослідження доказів у цьому кримінальному провадженні сторона захисту не навела і колегія суддів не встановила, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 572/843/17, згідно з якою сам собою факт непогодження з висновками суду першої інстанції не є підставою для повторного дослідження доказів.
З огляду на викладене доводи захисника про порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК є безпідставними.
Доводи сторони захисту про те, що місцевий суд у вироку послався на показання неповнолітніх потерпілих, які не допитувалися під час судового розгляду, є безпідставними.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, неповнолітні потерпілі ОСОБА_22 та ОСОБА_34 були допитані слідчим суддею під час досудового розслідуванням в порядку ст. 225 КПК в присутності батька- ОСОБА_12 та підтвердили факт незаконного їх у тримання у підвалі.
В подальшому, під час розгляду кримінального провадження суд першої інстанції дослідив в судовому засіданні від 18 грудня 2023 року відеозапис їх показань та обґрунтовано поклав їх в основу обвинувального вироку, в тому числі щодо ОСОБА_10 .
Що стосується доводів сторони захисту про безпідставне врахування місцевим судом вироку Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 2 вересня 2020 року у справі №304/283/20 щодо ОСОБА_21 , то колегія суддів зазначає наступне.
Так, вирок суду на підставі угоди не може мати преюдиціального значення в кримінальних провадження щодо інших осіб. По-перше, чинний КПК не містить норми, яка би вказувала на преюдиціальне значення таких вироків для доказування фактичних обставин кримінального правопорушення в межах іншого кримінального провадження щодо інших осіб (ст. 90 цього Кодексу вказує лише на преюдиціальне значення рішення національного чи міжнародного суду, яким встановлено порушення прав і свобод людини, для вирішення питання щодо допустимості тих чи інших доказів). По-друге, обставини вчинення злочину у вироку на підставі угоди не встановлюються на підставі повного та всебічного дослідження доказів у межах змагальної процедури за участю всіх фігурантів інкримінованого правопорушення, а набувають значення правової презумпції в силу визнання цих обставин сторонами угоди та затвердження її судом. По-третє, надання вироку на підставі угоди преюдиціального значення в кримінальному провадженні щодо інших осіб порушуватиме гарантії статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини.
У рішенні від 23 лютого 2016 у справі «Навальний і Офіцеров проти Росії» (Navalnyy and Ofitserov v Russia, заяви № 46632/13 і № 28671/14) Європейський суд з прав людини підкреслив, що обставини, встановлені у провадженні, в якому неберуть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила обмежуватися даними конкретного провадження. Особливо це стосується вироків, ухвалених на підставі угоди.
Саме така правозастосовна позиція була висловлена в постанові Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 759/10575/16-к (провадження № 51-1951км19).
До того ж, право обвинуваченого на визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення та укладення угоди про визнання винуватості передбачено діючим кримінальним процесуальним законом і може бути вільно використано ним відповідно до принципу диспозитивності незалежно від невизнання своєї вини іншими особами у кримінальному провадженні.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд у своєму рішенні лише зазначив про те, що вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 2 вересня 2020 року ОСОБА_21 засуджено за вчинення розбійного нападу та незаконного позбавлення волі, вчинених за попередньою змовою групою осіб щодо потерпілих ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , проте суд не вказав на конкретних осіб, зокрема на ОСОБА_10 , як співучасників, інкримінованих ОСОБА_21 кримінальних правопорушень, що свідчить про відсутність встановлених преюдиціальних фактів щодо ОСОБА_10 у даному кримінальному провадженні.
Доводи сторони захисту про те, що впізнання ОСОБА_10 по відеозапису було проведено з порушенням вимог КПК, є безпідставними.
Так, ст. 228 КПК передбачено порядок пред`явлення особи для впізнання.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 228 КПК за необхідності впізнання може провадитися за фотознімками, матеріалами відеозапису з додержанням вимог, зазначених у частинах 1, 2 цієї статті; таке впізнання виключає можливість подальшого пред`явлення особи для впізнання.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, слідчим із потерпілими ОСОБА_13 та ОСОБА_12 11 грудня 2019 року було проведено впізнання ОСОБА_10 за відеозаписом.
Відповідно до протоколів пред`явлення особи для впізнання за відеозаписом від 11 грудня потерпілі ОСОБА_13 та ОСОБА_12 на відеозаписі під назвою «Обшук 4» у процесі перегляду впізнали по ходьбі, голосу, носі, очах, статурі тіла особу, яка зображена на відео на 9:06 як таку, що їх незаконно утримувала у заздалегідь підготовленому місці, приносила туди їжу.
В подальшому, цього ж дня, під час проведення слідчого експерименту із потерпілими ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , останні лише повторно вказали на ОСОБА_10 , який знаходився на подвір`ї будинку АДРЕСА_3 , як на особу, яка вчинила щодо них злочини, що не вважається повторним впізнанням.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що як хід процесуальної дії, так і її результати оформлено відповідно до вимог ст. 104 КПК, з урахуванням особливостей, установлених у ст. 228 цього Кодексу.
З приводу доводів захисника ОСОБА_9 щодо неправильного вирішення судами попередніх інстанцій питання про стягнення процесуальних витрат із ОСОБА_10 , то колегія суддів зазначає, що сторона захисту не вказує, які саме процесуальні витрати на проведення експертиз помилково було стягнуто із засудженого ОСОБА_10 .
Разом з тим, неправильне вирішення процесуальних витрат або їх залишення без розгляду не є істотним порушенням вимог КПК, оскільки не впливає на доведеність винуватості, кваліфікацію чи покарання, і не може бути єдиною підставою для скасування вироку чи ухвали суду.
Призначене ОСОБА_10 покарання відповідає принципу індивідуалізації покарання, з огляду на вимоги статей 50, 65 КК, узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній меті покарання, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування оскаржених рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, про що йдеться в касаційних скаргах сторони захисту, у кримінальному провадженні при його перегляді в порядку касаційної процедури не встановлено.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 лютого 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 8 грудня 2025 року щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_11 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_9 -без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
