Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2026 року
м. Київ
справа № 761/23680/23
провадження № 61-7153св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ,
суб?єкт оскарження - заступник начальника Тячівського відділу державної виконавчої служби у Тячівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дзябко Сергій Іванович,
заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Власюк Катерини Петрівни на ухвалу Шевченківського районного суду
м. Києва від 18 листопада 2024 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 05 травня 2025 рокуу складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст заявлених вимог
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із скаргою на рішення та дії заступника начальника Тячівського відділу державної виконавчої служби
у Тячівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Тячівський ВДВС) Дзябка С. І.
Скарга мотивована тим, що у провадженні Тячівського ВДВС перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2023 року у справі
№ 761/23680/23, якою задоволено частково заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, а саме забезпечено позов шляхом визначення місця та часу спілкування малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю, до набрання судовим рішенням законної сили, зокрема
у м. Тячеві Закарпатської області щомісяця у вихідні дні: з 10 год 00 хв кожної першої суботи до 20 год 00 хв кожної першої неділі; з 10 год 00 хв кожної третьої суботи до 20 год 00 хв кожної третьої неділі; з 10 год 00 хв кожної п`ятої суботи до 20 год 00 хв кожної п`ятої неділі. Перші три зустрічі дитини ОСОБА_4
з матір`ю забезпечити в присутності батька та за участю психолога, присутність якого має бути забезпечена батьками (або одного з них). Присутність психолога має бути забезпечена з 10 год 00 хв до 17 год 00 хв Заборонено перетин державного кордону ОСОБА_4 без згоди та/або супроводу батька.
Постановою заступника начальника Тячівського ВДВС Дзябка С. І. від 16 квітня 2024 року відкладено проведення виконавчих дій, які мали відбутися 20 квітня 2024 року, на підставі заяви боржника ОСОБА_2 , у зв`язку з участю дитини у груповому виступі на конкурсі дитячих колективів Західних областей України, до якої долучено залізничні квитки на потяг з датою від`їзду 18 квітня 2024 року на ім`я ОСОБА_2 і ОСОБА_4 .
Посилаючись на те, що постанова заступника начальника Тячівського ВДВС Дзябка С. І. про відкладення проведення виконавчих дій порушує її права, ОСОБА_1 просила:
- визнати неправомірною постанову про відкладення проведення виконавчих дій, винесену 16 квітня 2024 року заступником начальника Тячівського ВДВС Дзябком С. І. у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1;
- зобов`язати заступника начальника Тячівського ВДВС Дзябка С. І. скасувати постанову про відкладення проведення виконавчих дій, винесену ним 16 квітня 2024 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 листопада 2024 року
в задоволенні скарги відмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що під час винесення оскаржуваної постанови заступник начальника Тячівського ВДВС Дзябко С. І. діяв відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та в межах своїх повноважень, оскільки 18 квітня 2024 року ОСОБА_4 разом зі своїм батьком поїхали до м. Львова для участі ОСОБА_4 у груповому виступі на конкурсі дитячих колективів Західних областей України, а проведення виконавчих дій з 20 квітня 2024 року було відкладено на 26 квітня 2024 року, тобто на найближчу дату, визначену ухвалою від 14 листопада 2023 року у справі № 761/23680/23.
Постановою Київського апеляційного суду від 05 травня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Власюк К. П. залишено без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 листопада 2024 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції. Апеляційний суд вказав, що відповідно до статті 3 Конвенції ООН про права дитини у всіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється найкращим інтересам дитини. Участь дитини в конкурсі
є важливою подією, яка сприяє її розвитку, і відкладення виконавчих дій на один тиждень не створює суттєвих обмежень для прав заявника, оскільки ухвала суду передбачає регулярні побачення.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
04 червня 2025 року представник ОСОБА_1 - Власюк К. П. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 травня 2025 року й ухвалити
у справі нове судове рішення, яким скаргу задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 у заяві від 15 квітня
2024 року умисно повідомив неправдиві дані, оскільки додані до заяви квитки
до м. Львова і дати поїздки не збігаються з наданими пізніше ОСОБА_2 дипломами про участь доньки у танцювальному конкурсі. Доказів про участь дитини у груповому виступі на конкурсі дитячих колективів Західних областей України до заяви не додано. Надані залізничні квитки не свідчать про наявність поважних причин для відкладення виконавчих дій. Таким чином, у заступника Тячівського ВДВС не було підстав для відкладення проведення виконавчих дій, які повинні були відбутися 20 квітня 2024 року. Крім того, заявник звертає увагу на те, що конкурс, у якому брала участь ОСОБА_4 , проводився
у м. Виноградів, а не у м. Львові. Також вказує, що не було жодних перешкод
у тому, щоб у день, коли дитина брала участь у конкурсі, стягувач була присутньою разом з донькою на виступі. Необґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що інтереси дитини переважають над інтересами батьків.
Доводи інших учасників справи
29 вересня 2025 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 травня 2025 року залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що ухвалені у справі судові рішення відповідають завданню цивільного судочинства, оскаржувані судові рішення ухвалені на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Києва.
17 вересня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини у батька (справа № 761/25101/20).
У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини разом з батьком.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 серпня 2021 року
в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено; зустрічний позов
ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_2 .
Постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року,
з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 30 грудня 2021 року про виправлення описки,апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 серпня 2021 року - без змін.
Постановою Верховного Суду від 20 липня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Власюк К. П., залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року залишено без змін.
У 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Тячівської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною матір`ю, яка проживає окремо від неї та встановлення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною (справа
№ 761/23680/23).
Під час розгляду справи № 761/23680/23 ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2023 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Власюк К. П. про забезпечення позову задоволено частково.
Забезпечено позов шляхом визначення місця та часу спілкування малолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю
ОСОБА_1 до набрання судовим рішенням законної сили, а саме
у м. Тячіві Закарпатської області щомісяця у вихідні дні:
- з 10 год 00 хв кожної першої суботи до 20 год 00 хв кожної першої неділі;
- з 10 год 00 хв кожної третьої суботи до 20 год 00 хв кожної третьої неділі;
- з 10 год 00 хв кожної п`ятої суботи до 20 год 00 хв кожної п`ятої неділі.
Перші три зустрічі дитини ОСОБА_4 з матір`ю забезпечено в присутності батька ОСОБА_2 та за участю психолога, присутність якого має бути забезпечена батьками (або одного із них). Присутність психолога забезпечено
з 10 год 00 хв до 17 год 00 хв.
Заборонено перетин державного кордону ОСОБА_4 без згоди та/або супроводу батька.
У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.
Постановою заступника Тячівського ВДВС Дзябка С. І. від 29 грудня 2023 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2023 року у справі
№ 761/23680/23.
16 квітня 2024 року до Тячівського ВДВС від ОСОБА_2 надійшла заява,
у якій заявник просив відкласти виконавчі дії до наступної дати виконання, тобто до першої суботи травня - 04 травня 2024 року, мотивуючи це тим, що
20 і 21 квітня 2024 року ОСОБА_4 буде брати участь у груповому виступі на конкурсі дитячих колективів Західних областей України. На підтвердження відсутності ОСОБА_4 в м. Тячеві з 19 квітня 2024 року до заяви додано копії залізничних квитків на ім`я ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , де датою від`їзду вказано - 18 квітня 2024 року.
16 квітня 2024 року заступник начальника Тячівського ВДВС Дзябко С. І. виніс постанову про відкладення проведення виконавчих дій які мали відбутися
20 квітня 2024 року, до 26 квітня 2024 року, на підставі заяви боржника
ОСОБА_2 , у зв`язку з участю дитини ОСОБА_4 у груповому виступі на конкурсі дитячих колективів Західних областей України, до якої долучено залізничні квитки на потяг з датою від`їзду - 18 квітня 2024 року на ім`я ОСОБА_2 і ОСОБА_4 .
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
У статті 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення
є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України.
Виконання судового рішення відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону,
а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень
у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно зі статтею 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними
і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно із статтею 32 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів. Про відкладення проведення виконавчих дій виконавець виносить відповідну постанову.
Варто враховувати, що виконання рішень про встановлення побачення
з дитиною, про усунення перешкод у побаченні з дитиною регламентується спеціальними правилами статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».
За частинами першою та другою цієї статті виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
Відповідно до пункту 8 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня
2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від
29 вересня 2016 року № 2832/5) та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.
Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини вимагає визначення найкращих інтересів дитини та передбачає, що зв`язки дитини з сім`єю повинні зберігатися, за винятком випадків, коли це може шкодити її здоров`ю та розвитку (рішення у справі «А. В. проти Словенії» від 09 квітня 2019 року).
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення заступника Тячівського ВДВС Дзябка С. І. з тих підстав, що під час примусового виконання судового рішення державний виконавець діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначений Законом України «Про виконавче провадження», здійснював усі заходи примусового виконання судового рішення у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
При цьому враховано найкращі інтереси дитини з огляду на те, що участь дитини в конкурсі є важливою подією, яка сприяє її розвитку, і відкладення виконавчих дій на один тиждень не створює суттєвих обмежень для прав ОСОБА_1 , оскільки ухвала суду передбачає регулярні побачення.
Крім того, ОСОБА_1 не була позбавлена можливості поїхати до м. Львова
і бути присутньою на виступі доньки на конкурсі дитячих колективів Західних областей України.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення
у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду; перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки
у світлі конкретних обставин справи «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості,
а наведені в касаційній скарзі доводи не свідчать про помилковість або необґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від
18 листопада 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від
05 травня 2025 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Власюк Катерини Петрівни залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
І. А. Воробйова
М. Є. Червинська
