Єдиний державний реєстр судових рішень
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа №642/1023/23 Головуючий 1-ої інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/1272/26 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.111, ч.7 ст. 111-1 КК України
УХВАЛА
Іменем України
17 червня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченої - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду м. Харкова в режимі відеоконференції кримінальне провадженнязаапеляційними скаргами обвинуваченою та її захисника на вирок Ленінського районного суду м. Харків від 12.12.2024 року стосовно ОСОБА_9 ,-
ВСТАНОВИЛА:
Вказаним вироком:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Ізюм, Харківської області, громадянка України, яка у період часу з 22.02.2022 по 06.05.2022 обіймала посаду поліцейського водія логістики відділення поліції № 1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області, що зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима,
засуджена за:
- ч. 2 ст.111 КК України у виді позбавлення волі на строк - 15 (п`ятнадцять) років, з конфіскацією всього майна, яке є її особистою власністю;
- ч. 7 ст.111-1 КК України у виді позбавлення волі на строк - 12 (дванадцять) років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 15 (п`ятнадцять) років, з конфіскацією усього належного їй майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень ОСОБА_8 визначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та призначити їй остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк - 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією усього належного їй на праві приватної власності майна, з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк - 15 (п`ятнадцять) років.
Крім того, цим же рішенням суду вирішена доля процесуальних витрат.
Згідно вироку, ОСОБА_8 , яка є громадяною України, будучи працівником правоохоронного органу України співробітником Національної поліції України та відповідно до Національної поліції в Харківській області від 22.02.2022 № 110 о/с, обіймаючи посаду поліцейського водія логістики відділення поліції № 1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області, перебуваючи на тимчасово окупованій збройними силами РФ частині території України, а саме у місті Ізюм,Харківської області, вчинила державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, вчинене в умовах воєнного стану, за наступних обставин.
Указом ПрезидентаУкраїни від24.02.2022№ 64/2022«Про введеннявоєнного стану», затвердженого Верховною Радою України, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки та оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1статті 106 Конституції України,Закону України «Про правовий режим воєнного стану»введено воєнний стан на всій території України, із 05:30 години 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено відповідними Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який діє на теперішній час.
У частині 2 статті 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» зазначено, що Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Частиною 1 статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.
Відповідно до Закону України № 2265-IX від 22.05.2022 «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» визначено, що Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
У своїй діяльності поліція керується Конституцією України.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» правоохоронні органи органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, органи доходів і зборів, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
У статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» зазначено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази. Службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України.
Одночасно у частині 4 вказаної статі зазначено, що під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Згідно з ч. 2 ст. 42 Закону України «Про Національну поліцію» у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальній цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.
Так, згідно з наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 22.02.2022 № 110 о/с ОСОБА_8 призначено на посаду поліцейського водія логістики відділення поліції № 1 Ізюмського районного управління поліції ГУНП в Харківській області.
У період збройного конфлікту, 20.03.2022 збройними силами країни агресора РФ окуповано місто Ізюм, Харківської області.
Починаючи з 01.04.2022 ОСОБА_8 , будучи громадянкою України, обіймаючи посаду поліцейського водія логістики відділення поліції № 1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області, з особистих мотивів, діючи умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній та інформаційній безпеці України, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення фактів військової агресії РФ проти України, з власної ініціативи, добровільно перейшла на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану та співпрацювала з представниками збройних формувань РФ, які здійснили окупацію міста Ізюм Харківської області за наступних обставин.
Так, в період часу з 01.04.2022 по 08.06.2022, більш точна дата та час органом досудового розслідування не встановлені, ОСОБА_8 , перебуваючи за адресою: Харківська область, місто Ізюм, провулок Сухий Ізюмець, 6, будучи працівником правоохоронного органу України, протиправно, умисно, за власним бажанням, не маючи на те відповідних встановлених законодавством повноважень, без отримання будь-яких вказівок від керівництва Національної поліції України, з метою надання допомоги ворожій державі РФ та заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, державній та інформаційній безпеці України, в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану, вступила у контакт з невстановленими в ході досудового розслідування представниками збройних формувань РФ на території міста Ізюм Харківської області. В подальшому, ОСОБА_8 отримала від вказаних осіб пропозицію про співпрацю з представниками РФ, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади РФ та недопущення контролю України над територією міста Ізюм Харківської області, тобто переходу на бік ворога, що виражалося у наданні інформації про місця розташування адміністративних будівель та здійсненні патрулювання міста Ізюм Харківської області, а також вступі ОСОБА_8 до незаконно створеного органу, так званої «Народной милиции», яку в подальшому було перейменовано в «Отделение полиции № 2 (дислокация г. Изюм) Управления внутренних дел Военно-гражданской администрации Харьковской области» з метою забезпечення громадського порядку в інтересах окупаційної влади міста Ізюм, а також забезпечення безпечного перебування військовослужбовців РФ на вказаній території.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на вчинення державної зради, шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, вчинений в умовах воєнного стану, ОСОБА_8 , наприкінці квітня, у денний час доби, точна дата та час в ході досудового розслідування невстановлені, перебуваючи на вулиці Донця-Захаржевського в місті Ізюм, Харківської області, вказувала військовослужбовцям РФ на місця розташування Ізюмської окружної прокуратури Харківської області та інших адміністративних будівель міста Ізюм.
Продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на вчинення державної зради шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, вчиненого в умовах воєнного стану, в період часу з 01.05.2022 по 08.06.2022, більш точна дата та час в ході досудового розслідування не встановлені, ОСОБА_8 , перебуваючи у приміщенні Центру надання адміністративних послуг, розташованому за адресою: Харківська область, місто Ізюм, вулиця Соборна, 50, прийняла пропозицію від невстановлених в ході досудового розслідування представників збройних формувань РФ та окупаційної адміністрації території міста Ізюм Харківської області про перехід на їх сторону та здійснення функцій слідчого на окупованій території міста Ізюм Харківської області в незаконно створеному органі «Народная милиция», яку в подальшому було перейменовано в «Отделение полиции № 2 (дислокация г. Изюм) Управления внутренних дел Военно-гражданской администрации Харьковской области», за умови співпраці вказаного органу з представниками РФ та за законодавством РФ. При цьому ОСОБА_8 , з метою забезпечення зміцнення окупаційної влади РФ на вказаній території та безпечного перебування військовослужбовців збройних сил та інших військових формувань РФ, представників окупаційної влади РФ на окупованій території міста Ізюм Харківської області, своїми діями повинна була проводити слідчі дії за законодавством РФ з метою розслідування злочинів на території міста Ізюм.
Перебуваючи на вказаній посаді, в середині червня 2022 року, точна дата та час в ході досудового розслідування невстановлені, ОСОБА_8 , будучи працівником правоохоронного органу, з особистих мотивів, діючи умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній та інформаційній безпеці України, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, знаходячись на території ринку, що розташований за адресою: вулиця Московська, 20, місто Ізюм, Харківської області, будучи одягнута у цивільний одяг з білою пов`язкою на руці, разом із військовослужбовцями РФ здійснювала патрулювання території міста Ізюм Харківської області, всупереч Закону України «Про національну поліцію», перешкоджаючи таким чином налагодженню громадського порядку та законності на території міста Ізюм, Харківської області.
Крім того, у період з червня по вересень 2022 року, більш точну дату та час органом досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_8 , будучи працівником правоохоронного органу України, з особистих мотивів, діючи умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній та інформаційній безпеці України, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, добровільно погодившись на співпрацю з представниками окупаційної влади РФ, користуючись повноваженнями представника окупаційної адміністрації, здійснювала функціональні обов`язки слідчого поліції та проводила слідчі дії за законодавством РФ, в тому числі за участю представників збройних формувань РФ та окупаційної адміністрації території міста Ізюм Харківської області, з метою розслідування злочинів на території міста Ізюм.
Тобто, своїми умисними протиправними діями ОСОБА_8 , будучи працівником правоохоронного органу України, порушуючи вимоги ст. 17, 19, 65 Конституції України, якими передбачено обов`язок громадян України щодо захисту Вітчизни, суверенітету, незалежності й територіальної цілісності України, та зобов`язання діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, вказувала на місця розташування адміністративних будівель та здійснювала патрулювання міста Ізюм Харківської області, а також вступила до незаконно створеного органу, так званої «Народной милиции», яку в подальшому було перейменовано в «Отделение полиции № 2 (дислокация г. Изюм) Управления внутренних дел Военно-гражданской администрации Харьковской области», тим самим забезпечила становлення і зміцнення окупаційної влади РФ, з метою недопущення здійснення контролю українською владою на території міста Ізюм Харківської області, здійснивши тим самим перехід на бік ворога в період збройного конфлікту з РФ, в умовах воєнного стану, тобто умисно вчинила діяння на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній та інформаційній безпеці України.
Крім того, ОСОБА_8 , яка є громадянкою України, будучи працівником правоохоронного органу України, обіймаючи, згідно з наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 22.02.2022 № 110 о/с посаду поліцейського водія логістики відділення поліції № 1 Ізюмського районного управління поліції ГУНП в Харківській області, перебуваючи на тимчасово окупованій збройними силами РФ частині території України, вчинила колабораційну діяльність, яка полягала у добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному країною-агресором РФ на тимчасово окупованій території.
Указом ПрезидентаУкраїни від24.02.2022№ 64/2022«Про введеннявоєнного стану», затвердженого Верховною Радою України, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки та оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1статті 106 Конституції України,Закону України «Про правовий режим воєнного стану»введено воєнний стан на всій території України, із 05:30 години 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено відповіднимиУказами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який діє на теперішній час.
Після незаконного вторгнення на територію України та окупації частини території України, зокрема м. Ізюм Харківської області, представниками збройних сил та інших державних органів РФ взято під контроль будівлі і споруди, що забезпечують діяльність органів державної влади України з метою перешкоджання їх нормальній роботі, а також створено незаконні органи влади, окупаційні адміністрації та встановлено окупаційний режим, для підтримки якого, зокрема, представниками окупаційних органів влади на території м. Ізюм Харківської області створено підрозділ незаконного правоохоронного органу, так звану «Народнуюмилицию», яку в подальшому було перейменовано в «Отделениеполиции № 2 (дислокация г. Изюм) УправлениявнутреннихделВоенно-гражданскойадминистрацииХарьковскойобласти».
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадянку України ОСОБА_8 , наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 22.02.2022 № 110 о/с, призначено на посаду поліцейського водія логістики відділення поліції № 1 Ізюмського районного управління поліції ГУНП в Харківській області.
Так, після повномасштабного збройного вторгнення країни-агресора РФ на територію України та окупації збройними силами РФ території м. Ізюма Харківської області, ОСОБА_8 реалізуючи свій злочинний умисел на вчинення колабораційної діяльності, будучи громадянкою України, обіймаючи посаду працівника правоохоронного органу, приблизно в квітні 2022 року, більш точний час не встановлено, добровільно погодилась на пропозицію невстановлених представників окупаційної влади держави-агресора РФ щодо співпраці з останніми та надала свою добровільну згоду на виконання незаконних завдань, поставлених представниками силових структур РФ, з метою створення та становлення окупаційної влади, зокрема, у незаконному правоохоронному органі, на території м. Ізюм «Народной милиции», яку в подальшому було перейменовано в «Отделение полиции № 2 (дислокация г. Изюм) Управления внутренних дел Военно-гражданской администрации Харьковской области», що функціонував за законодавством Російської Федерації з метою забезпечення громадського порядку в інтересах окупаційної влади міста Ізюм, а також забезпечення безпечного перебування військовослужбовців РФ на тимчасово окупованій території Харківської області.
В подальшому, приблизно в червні 2022 року, більш точний час органом досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_8 , діючи умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності,обороноздатності,державній,економічній та інформаційній безпеці України, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади російської федерації та недопущення контролю України над окупованою РФ територією м.Ізюма, Харківської області, добровільно зайняла посаду слідчого у створеному окупаційною владою країни-агресора РФ незаконному правоохоронному органі «Народной милиции», яку в подальшому було перейменовано в «Отделение полиции № 2 (дислокация г. Изюм) Управления внутренних дел Военно-гражданской администрации Харьковской области», який розташований за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Соборна, 50, де до вересня 2022 року здійснювала функціональні обов`язки слідчого поліції та проводила слідчі дії за законодавством РФ, в тому числі за участю представників збройних формувань РФ та окупаційної адміністрації території міста Ізюм Харківської області, з метою розслідування злочинів на території міста Ізюм.
Тобто, своїми умисними протиправними діями громадянка України ОСОБА_8 , у період з червня по вересень 2022 року, більш точний час органом досудового розслідування не встановлено, будучи працівником правоохоронного органу, порушуючи вимоги ст. 17, 19, 65 Конституції України, якими передбачено обов`язок громадян України щодо захисту Вітчизни, суверенітету, незалежності й територіальної цілісності України та зобов`язання діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з особистих мотивів, діючи умисно та протиправно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення фактів військової агресії РФ проти України, з власної ініціативи, добровільно займала посаду в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території м. Ізюма Харківської області, тим самим вчинила колабораційну діяльність.
В апеляційних скаргах обвинувачена та її захисник просить скасувати вирок і призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції. Апелянти посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розслідування, що має істотний вплив на визначення вини його підзахисної, незастосування судом закону, який підлягав застосуванню, порушення судом принципу індивідуалізації та тяжкості покарання.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченої та її захисника, які підтримали апеляційні скарги, з`ясувавши думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах поданих апеляційних скарг.
Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Положення ст. 17 КПК України регламентують, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Крім того, ст. 62 Конституції України закріплено принцип, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Статтею 86 КПК України визначено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
А згідно зі ст. 85 КПК України належними також є докази, які прямо чи непрямо підтверджують достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Відповідно до ст. 92 КПК України на сторону обвинувачення покладається обов`язок доказування не лише обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, а й обов`язок доказування належності та допустимості поданих доказів.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як передбачено положеннями п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК Україниу мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються:формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення;докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів,мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення, тощо.
При цьому, згідно п. 3 ч. 1 ст. 411 КПК України за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні повинно бути зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші.
На переконання колегії суддів оскаржуваний вирок не відповідає згаданим вимогам закону.
Так, згідно матеріалів справи, ОСОБА_8 засуджена за ч. 7 ст. 111-1 КК України, а саме: колабораційну діяльність, як добровільне зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території; за ч. 2 ст. 111 КК України, а саме: державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України : перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, вчинене в умовах воєнного стану.
Однак, як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 07.04.2026 у цьому провадженні, суд неправильно надав кримінальноправову оцінку діям засудженої; не встановив доказів, що підтверджують факти усвідомлення ОСОБА_8 небезпечного характеру своїх дій, спрямованих на допомогу державі-агресору у веденні бойових дій; даних, які свідчать, що він має стосунок до збройних формувань держави агресора, матеріали кримінального провадження не містять. В рішенні суду першої інстанції не зазначено, які саме дії засудженої не охоплювалися диспозицією ч. 7 ст. 111-1 КК України, що потребувало кваліфікації за ч. 2 ст. 111 КК України.
У формулюванні обвинувачення, як зазначає касаційна інстанція, суд першої інстанції оцінюючи докази, надані стороною обвинувачення з метою спростування заяви особи про вимушеність її дій в умовах окупації, мав оцінити ефективність проведеного розслідування такої заяви для висновку про достатність і переконливість наданих доказів.
Оскільки рішення суду першої інстанції не містить будь-якого аналізу заходів, які сторона обвинувачення здійснила для розслідування цих заяв, та результатів такого розслідування, а також висновку, чи вчинила сторона обвинувачення усі розумні заходи для спростування заяви про примус, враховуючи наявність численних непрямих доказів такого поводження. Касаційний суд відзначив, що у рішенні суду першої інстанцій не згадано навіть детального допиту засудженої щодо обставин такого поводження, який давав можливість стороні обвинувачення визначити напрямки розслідування її заяви, зокрема, і через отримання інформації від органів, які проводили чи проводять розслідування злочинів, вчинених представниками окупаційної влади в Ізюмі.
Також судом першої інстанції було відмовлено у проведенні психологічної експертизи для з`ясування питання про вплив на неї стверджуванного поганого поводження. Суд обґрунтував таку відмову відсутністю підстав для її проведення і достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети. А також захисту було відмовлено у проведенні судово-медичної експертизи, незважаючи на численні свідчення про тілесні ушкодження, у тому числі показання лікаря. Суд першої інстанції послався на те, що з`ясування того, які тілесні ушкодження отримала засуджена і можливий механізм їх отримання «стосуються оцінки доказів, яка проводиться в нарадчій кімнаті», однак не пояснив, яким чином його намір оцінити докази в нарадчій кімнаті заважає призначенню такої експертизи, результати якої прямо стосуються стверджуваного засудженою поганого поводження і мали бути предметом такої оцінки.
Суд касаційної інстанції зазначив, що судом першої інстанції було відкинуто твердження засудженої про погане поводження посиланням на те, що вона не подала у письмовому вигляді заяви про вчинення щодо неї таких дій. Суд не пояснив, до якого «відповідного органу» в умовах окупації мала звернутися засуджена з цього приводу, а також не проаналізував, наскільки таке звернення було безпечним для засудженої і здатним призвести до ефективного розслідування, враховуючи у тому числі висновки ЄСПЛ у згаданій вище справі «Україна і Нідерланди проти Росії» про скоординовану практику катувань з боку представників окупаційних сил і офіційну толерантність до такої поведінки.
Вказані обставини свідчать про неповноту судового розгляду, яка виразилася в недосліджені обставин, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
Водночас, усунути наведені протиріччя під час апеляційного розгляду колегія суддів не може, з огляду на межі апеляційного розгляду, якими, в силу вимог 404 КПК України, обмежені повноваження апеляційної інстанції.
Таким чином, колегією суддів встановлено, що відповідно до ч. 2 ст. 439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді , а в силу ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч. 1 ст. 409 КПК України, до підстав для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції належить істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Приймаючи до уваги той факт, що діючим КПК України в перелік істотних порушень кримінального процесуального закону, передбачених ст. 412 КПК України, та підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції не входять зазначені порушення, колегія суддів вважає за необхідне, керуючись ст. 9 КПК України, де вказано, що у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені, зокрема п. 2 ч. 1 ст. 7 КПК України, скасувати ухвалу та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Скасовуючи ухвалу у зв`язку з істотним порушеннями вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів не входить в обговорення інших доводів, викладених в апеляційній скарзі, не досліджує їх та вважає, що вони підлягають ретельній перевірці під час нового судового розгляду, тому вимоги апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого підлягають частковому задоволенню.
При новому розгляді провадження суду необхідно усунути зазначені порушення кримінального процесуального закону, ретельно перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзізахисника, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Крім того, у зв`язку з необхідністю скасування вироку, яким обвинуваченому було продовжено запобіжний захід тримання під вартою, апеляційним судом розглянуто питання щодо необхідності продовження цього запобіжного заходу стосовно ОСОБА_8 .
Вивченням матеріалів справи встановлено, що обвинувачена ОСОБА_8 , раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має вищу освіту, не заміжня, дітей та стійких соціальних зв`язків не має, за місцем проживання характеризується позитивно, вчинила злочин в умовах воєнного стану, обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, санкції яких передбачають покарання до 15 років позбавлення волі.
Оцінивши сукупність обставин, передбачених ст. 178 КПК України, а саме: надану досудовим розслідуванням інформацію щодо здобутих у кримінальному провадженні доказів, тяжкість покарання, визначеного санкціями статті обвинувачення, дані про особу обвинуваченого, колегія суддів вважає наявними ризики, передбачені п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, у зв`язку з чим запобіжний захід у виді тримання під вартою підлягає продовженню.
Підстав для зміни запобіжного заходу на більш м`який немає, оскільки у суду відсутні дані про зміну обставин, щодо наявності ризиків, що існували під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не надано таких даних й стороною захисту.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 409, 412 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги задовільнити.
Вирок Ленінського районного суду м. Харків від 12.12.2024 року стосовно ОСОБА_8 скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.
Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 15.08.2026 року включно.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді
