Справа № 372/1036/15-ц
2-577/15
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 липня 2015 року м.Обухів
Обухівський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді – Зінченка О. М. ,
при секретарі судового засідання Русанова Ю.А.,
за участю прокурорів Козленко А.С., Куц В.В.,
представника ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Обухівського районного суду цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до ОСОБА_2 районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 Держкомзему в ОСОБА_2 районі Київської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, треті особи: ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на земельну ділянку та витребування землі,
в с т а н о в и в :
Прокурор в інтересах держави в особі Козинської сільської ради Обухівського району звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів, в якій посилався на порушення законодавства при виділенні ділянок громадянам із земель державної власності, просив наступне:
-визнати незаконним і скасувати розпорядження ОСОБА_2 районної державної адміністрації Київської області № 1204 від 28.09.2009 року в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_13,ОСОБА_14,ОСОБА_15, ОСОБА_16,ОСОБА_8, ОСОБА_17, лупаненко Г.В.,ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_23, ОСОБА_22.
- визнати недійсним пункти 1,3 розпорядження голови ОСОБА_2 РДА №1687 від21.12.2009 року «про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 13-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради»;
-визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, треті особи: ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, площею по 2,0 га.;
-витребувати вказані земельні ділянки на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради;
-визнати за територіальною громадою право власності на вказані земельні ділянки;
В судовому засіданні прокурори Козленко А.С. та Куц В.В. позов підтримали в повному обсязі, посилаючись на порушення законодавства при виділенні спірних земельних ділянок із земель водного фонду.
Представник Козинської селищної ради в судове засідання не з'явився причин неявки суду не повідомив.
Представник відповідача ОСОБА_2 райдержадміністрації в судове засідання не з'явився направивши суду клопотання про слухання справи в їх відсутності , позовні вимоги визнають.
Представник відповідача ОСОБА_3 Дерземагенства в ОСОБА_2 районі в судове засідання не з'явився направивши суду письмове заперечення проти позову.
Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечила проти позову та подала письмові заперечення в яких обґрунтувала свої заперечення проти позовних вимог.
Третя особа ОСОБА_15 в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог.
Інші сторони в судове засідання не з'явилися причин неявки суду не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомленні належним чином, заяв, клопотань не подавали.
Вислухавши прокурора, представників сторін, перевіривши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
На підставі розпорядження ОСОБА_2 РДА від 21.12.2009 року №1687 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в межах Козинської селищної ради, вилучено з користування ТОВ «Лотос», ТОВ «Альфа-Плюс»,ТОВ «Затишне», ТОВ «Дана», ТОВ «ОК-Інвест»,ЗАТ «ТІЗ-Топаз» та передано 13 громадянам для ведення особистого селянського господарства.
На підставі вказаного розпорядження управлінням Держкомзему в ОСОБА_2 районі 15.03.2010 року видано 13-ти громадянам державні акти про право власності на земельні ділянки, а саме ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_13,ОСОБА_14,ОСОБА_15, ОСОБА_16,ОСОБА_8, ОСОБА_17, лупаненко Г.В.,ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_23, ОСОБА_22.
Місце розташування земельних ділянок зображено на викопіюваннях із карти формування території та ін. (т.1 а.с.118-121).
Дані про грошову оцінку земельної ділянки відображені у листі Держземагенства в ОСОБА_2 районі (т.1 а.с.117).
Обгрунтовуючи позов прокурор та представники позивачів посилаються на те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду.
Відповідно до постанови про закриття кримінального провадження Головного слідчого управління Служби Безпеки України від 07.03.2013 року, встановлено, що під час відведення у власність вказаних земельних ділянок були допущені певні недоліки, разом з тим вся сукупність фактичних даних не дає підстави робити висновок про протиправність передачі ділянок у власність громадянам або про відсутність повноважень ОСОБА_2 РДА на прийняття означених розпоряджень (т.1 а.с.237-245).
Згідно ч.ч.1,2 ст.20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
В матеріалах справи відсутнє рішення уповноваженого органу про віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду.
Оскільки суду не подано достовірних даних про віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду, відповідно до наявних у справі матеріалів проекту землеустрою спірні ділянки відносяться до земель іншого цільового призначення, а належними і допустимими доказами це не спростовано, суд вважає, що спірні правовідносини не підпадають під дію ВК України, а регулюються положеннями ЗК України.
Згідно п.п. «а»,«б» ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно ч.3 ст.126 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Відповідачам ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_13,ОСОБА_14,ОСОБА_15, ОСОБА_16,ОСОБА_8, ОСОБА_17, лупаненко Г.В.,ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_23, ОСОБА_22 у встановленому законом поряду було видано правовстановлюючі документи на земельні ділянки.
Згідно ч.2 ст.373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Згідно п.п. „а”,”б” ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Даних про порушення процедури видачі відповідачам оспорюваних державних актів та набуття відповідачами права на землю судом не виявлено.
Позов ґрунтується лише на акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства, однак в ньому не конкретизовано дані про співпадіння (накладення) меж, контурів, кутів та координат таких ділянок, джерела такої інформації, відсутнє схематичне зображення накладок, відсутні дані про площу накладки, її місцезнаходження тощо, тому, на думку суду, такий письмовий доказ не може слугувати достатньою підставою для висновку про наявність накладок спірних ділянок на землі водного фонду та не може бути покладений в основу рішення у випадку задоволення позову.
В той же час неспростованими залишились заперечення відповідачів щодо дотримання чинного законодавства та процедури оформлення їх права на землю.
Згідно ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Стаття 153 ЗК України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Сукупність зібраних по справі доказів вказує на недоведеність посилань позову про неправомірність набуття відповідачами права на землю та відсутність достатніх підстав для позбавлення їх права власності.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Спірні земельні ділянки виділені уповноваженими державними органами у власність відповідачам, тобто станом на час подання позову не перебувають в сфері виконання функцій позивача щодо охорони земель державної власності. Тому посилання позову на положення ст.14 Конституції України та ст.188 ЗК України суд вважає необґрунтованими, а правове обґрунтування позову неспроможним.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.
За висновком Суду в зазначеній справі «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».
У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».
Оцінюючи доводи сторін по їх суті суд вважає, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання недійсними розпоряджень про передачу земельних ділянок та повернення спірного майна державі в порушення права власності набувачів, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки осіб, яким земельні ділянки були передані у власність.
Обґрунтовуючи позов, прокурор про наявність таких обставин не зазначв, відповідачі подібні обставини заперечили.
Підсумовуючи викладене вище, суд не вбачає достатніх правових підстав для позбавлення позивачів права власності за наявних у справі доказів.
Оцінюючи доводи щодо позовної давності суд приймає до уваги наступне.
Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Суд вважає, що позивачі та органи прокуратури могли своєчасно довідатись про обставини, за яких порушено або могло бути порушено права держави в особі позивачів, оскільки позивачі як органи державної влади і прокуратура наділені чинним законодавством відповідними повноваженнями для своєчасного виявлення обставин виділення та використання спірних земельних ділянок, оскільки процедура виділення ділянок у власність відповідачів здійснювалась тривалий час різними органами державної влади, в тому числі і тими, що перебувають у підпорядкуванні позивачів. Пояснення представника відповідача ОСОБА_1 на те, що органами прокуратури після 2009 року проводились перевірки обставин виділення земельних ділянок залишились неспростованими.
Оскаржувані розпорядження та оспорювані державні акти видані в 2008, 2009 році, а позов до суду подано лише 04.03.2015 року.
Таким чином, встановлений ст.257 ЦК України термін позовної давності на момент подачі цього позову сплинув.
Суду не повідомлено переконливих даних про те, що позивачам чи прокурору не було відомо про предмети спору протягом трирічного строку з часу їх видання, також в судовому засіданні не конкретизовано час, коли позивач чи прокурор фактично дізналися про вказані обставини.
Відповідно до ст.267 ч.4 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Оскільки представником відповідача в судовому засіданні та в письмових заявах заявлено про застосування позовної давності, прокурор причини пропуску строку позовної давності не повідомив, заяви про відновлення строків позовної давності не подавали, поважних причин пропуску строку позовної давності не встановлено, а сплив позовної давності є самостійною правовою підставою для відмови у позові, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно ч.1 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ч. 1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Враховуючи викладене вище, суд вважає недоведеними посилання позову на віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду, порушення прав позивачів або держави оскаржуваними розпорядженнями та оспорюваними державними актами.
За таких обставин, в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст.3,10,11,15,60,209,212-215 ЦПК України, ст.16,256,257,267 ЦК України, ст.20,21,58,184 ЗК України, ст.4,88 ВК України, суд,-
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до ОСОБА_2 районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 Держкомзему в ОСОБА_2 районі Київської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, треті особи: ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на земельну ділянку та витребування землі – відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Обухівський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя
ОСОБА_24
