П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 листопада 2020 року місто Київ
справа № 372/1036/15-ц
провадження №22-ц/824/1686/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.,
сторони:
позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави
в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області
відповідач - Обухівська районна державна адміністрація Київської області,
відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Київській області,
відповідач - ОСОБА_1 ,
відповідач- ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
відповідач - ОСОБА_4 ,
відповідач - ОСОБА_5 ,
відповідач - ОСОБА_6 ,
відповідач - ОСОБА_7 ,
відповідач - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційні скарги ОСОБА_7 та ОСОБА_8
на рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 жовтня 2019 року, ухвалене у складі судді Тиханського О.Б.,
у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 про визнання недійсними розпоряджень, державних актів про право власності на земельну ділянку та витребування землі на користь держави,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2015 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Козинської селищної ради із зазначеним позовом, посилаючись на те, що проведеною у 2014 році перевіркою встановлено порушення Обухівською РДА вимог земельного законодавства під час відведення у 2009 році земельних ділянок з метою надання їх громадянам для ведення особистого селянського господарства. Обухівська РДА не мала повноважень на розпорядження землями, які знаходяться у межах Козинської селищної ради та належать до земель водного фонду. Також при виділенні спірних земельних ділянок не було проведено державної експертизи землевпорядної документації, а подальша приватизація земельних ділянок громадянами не відповідає встановленому законом порядку приватизації. Після отримання громадянами правовстановлюючих документів, спірні земельні ділянки були відчужені іншим громадянам на підставі договорів купівлі-продажу.
Посилаючись на зазначене, перший заступник прокурора Київської області просив визнати незаконним і скасувати розпорядження Обухівської РДА від 28 вересня 2009 року №1204 в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ; визнати недійсними пункти 1, 3 розпорядження голови Обухівської РДА від 21 грудня 2009 року № 1687 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність тринадцяти громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради»; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані зазначеним особам, частина з яких - з відмітками про перехід права власності до інших осіб (відповідачів); витребувати у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_20 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ОСОБА_8 спірні земельні ділянки на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради; визнати за територіальною громадою право власності на спірні земельні ділянки.
ОСОБА_7 , заперечуючи проти позову, заявила про застосування позовної давності та вказувала на відсутність поважних причин для поновлення цього строку.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 липня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2016 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 липня 2015 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилено. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2016 року залишено без змін.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року, задоволено заяву Генерального прокурора України. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2016 року та рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 липня 2015 року - скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 жовтня 2019 року задоволені частково позовні вимоги першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 про визнання недійсними розпоряджень, державних актів про право власності на земельну ділянку та витребування землі на користь держави.
Визнано недійсним розпорядження голови Обухівської районної державної адміністрації від 21 грудня 2009 № 1687 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 13-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради».
Витребувано з незаконного володіння, скасувавши запис про право власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельну ділянку площею 2,0000 га за кадастровим номером 3223155400:03:005:0014, яка знаходиться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.
Витребувано із незаконного володіння, скасувавши запис про право власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельні ділянки площею 2,0000 га за кадастровим номером 3223155400:03:005:0003, яка знаходиться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області; площею 2,0000 га за кадастровим номером 3223155400:03:005:0004, яка знаходиться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області; площею 2,0000 га за кадастровим номером 3223155400:03:005:0008, яка знаходиться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.
Витребувано із незаконного володіння, скасувавши запис про право власності ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ), на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельну ділянку площею 2,0001 га за кадастровим номером 3223155400:03:005:0005, яка знаходиться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.
Витребувано із незаконного володіння, скасувавши запис про право власності ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_4 ), на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельну ділянку площею 1,737 га за кадастровим номером 3223155400:03:005:0006, яка знаходиться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.
Витребувано із незаконного володіння, скасувавши запис про право власності ОСОБА_8 (РНОКПП НОМЕР_5 ), на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельну ділянку площею 2 га за кадастровим номером 3223155400:03:005:0011, яка знаходиться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.
Витребувано із незаконного володіння, скасувавши запис про право власності ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельні ділянки площею 2,0000 га за кадастровим номером 3223155400:03:005:0010; площею 2,0000 га за кадастровим номером 3223155400:03:005:0015; площею 1,9999 га за кадастровим номером 3223155400:03:005:0012, які знаходяться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.
Витребувано із незаконного володіння, скасувавши запис про право власності ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_7 ), на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельну ділянку площею 2,0000 га за кадастровим номером 3223155400:03:005:0013, яка знаходиться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.
Витребувано із незаконного володіння, скасувавши запис про право власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_8 ), на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельні ділянки площею 2,0000 га за кадастровим номером 3223155400:03:005:0007 та площею 2,0000 га за кадастровим номером 3223155400:03:005:0009, які знаходяться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.
У задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним державних актів на право приватної власності на земельні ділянки та визнання права власності на земельні ділянки - відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник відповідача ОСОБА_7 - адвокат Романишен Р.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_7 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права; неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи; невідповідністю висновків суду обставинам справи.
7 березня 2013 року начальником 2 відділення 1 відділу 1 управління Головного слідчого управління СБ України було прийнято постанову про закриття кримінального провадження. У рамках кримінальної справи № 571 досудовим слідством за фактом незаконного відведення у власність громадянам земельних ділянок загальною площею 250,4934 га в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області встановлювались обставини щодо передачі земельних ділянок, в тому числі розпорядженням №1687 від 21 грудня 2009 року, які, зокрема знаходяться на території прибережних захисних смуг водних об`єктів, за наслідком чого досудовим слідством було встановлено, що вся сукупність фактичних даних не дає підстави зробити висновок про протиправність передачі земельних ділянок, в тому числі розпорядженням №1687 від 21 грудня 2009 року, у власність громадянам, або про відсутність повноважень у Обухівської районної державної адміністрації на прийняття означених розпоряджень. Таким чином, наявність зазначеної постанови про закриття кримінального провадження від 7 березня 2013 року спростовує висновки суду першої інстанції про належність спірних земельних ділянок до земель водного фонду.
Крім того, посилається на те, що законодавством України не передбачено обов`язку землекористувачів щодо розроблення проектів прибережних захисних смуг та винесення їх меж в натуру, оскільки такі проекти розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів. Визначення категорії земель спірних земельних ділянок на предмет приналежності їх до земель водного фонду можливе після виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення меж, розміру прибережної захисної смуги, відповідно до статті 88 Водного кодексу України та статті 60 Земельного кодексу України та винесення її меж в натурі. Докази наявності окремого проекту землеустрою щодо встановлення меж, розміру прибережної захисної смуги в матеріалах справи відсутні.
Висновки суду першої інстанції про те, що прокурором не пропущено строки позовної давності на звернення до суду з вимогою про скасування розпоряджень, є є помилковими, оскільки прокурору було відомо про обставини виділення спірних земельних ділянок ще 5 серпня 2010 року, в той час як з зазначеним позовом прокурор звернувся лише 4 березня 2015 року, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності.
Судом першої інстанції не було з`ясовано всі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, чим порушено принцип законності та обґрунтованості рішення, передбачений статтею 263 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до положень ст. 330 ЦК України слідує, що відповідач ОСОБА_7 є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок, оскільки набула право власності на них у встановленому законом порядку і у осіб, які мали право на відчуження цієї землі, шляхом укладення нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу земельних ділянок. Продавці земельних ділянок, придбаних ОСОБА_7 мали належним чином оформлене право власності на землю, що підтверджувалося державними актами на право власності на земельні ділянки. ОСОБА_7 набула право власності на земельні ділянки на законних підставах та в порядку, передбаченому чинним законодавством України. Жодна із підстав витребування спірних земельних ділянок у ОСОБА_7 , наведених у ст. 388 ЦК України, не має місця в даному випадку.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 жовтня 2019 року та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права; неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи; невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавством України не передбачено обов`язку землекористувачів щодо розроблення проектів прибережних захисних смуг та винесення їх меж в натуру, оскільки такі проекти розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів. В апеляційній скарзі посилається, зокрема на те, що висновок суду першої інстанції про те, спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду є помилковими.
В оскаржуваному рішенні суд зробив висновок, що строк звернення до суду прокурором не пропущений, однак такі висновки суду не ґрунтуються на нормах матеріального закону.
Оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов`язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.
З наявної в матеріалах справи постанови про закриття кримінальної справи від 7 березня 2013 року вбачається, що по факту протиправного заволодіння невстановленими особами земельними ділянками загальною площею 250.4934 га в адміністративних межах Козинської селищної ради кримінальна справа була порушена головним слідчим управлінням СБ України ще 5 серпня 2010 року.
Згідно даної постанови в ході розслідування перевірялись обставини виділення у власність громадянам земельних ділянок в адміністративних межах Козинської селищної ради, в тому числі і ділянок, що є предметом спору у зазначеній цивільній справі.
За таких обставин є підстави стверджувати, що прокурор знав про обставини виділення спірних земельних ділянок ще 5 серпня 2010 року, в той час як з зазначеним позовом звернувся лише 4 березня 2015 року, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності.
В судове засідання не з`явилися представники Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , а також треті особи, які були повідомлені про день та час розгляду справи, причини своєї неявки суду не повідомили, у зв`язку з чим суд вважав за можливе розглянути справу у їх відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.
Представник відповідачки ОСОБА_7 - - адвокат Сидоренко В.В., представник відповідача ОСОБА_8 - адвокат Земницький Д.П. апеляційні скаргі підтримали і просили їх задовольнити. Представник відповідачки ОСОБА_4 - адвокат Фрідман О.О., представник відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвокат Земницький Д.П., представник відповідачки ОСОБА_5 - адвокат Сидоренко В.В. підтримали апеляційній скарги, просили їх задовольнити, застосувавши до вимог позивача позовну давність, про що подали відповідні заяви.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що розпорядженням Обухівської РДА від 21 грудня 2009 № 1687 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, вилучено ділянки загальною площею 15,7262 га з користування ТОВ «Лотос», ТОВ «Альфа-плюс», ТОВ «Затишне», ТОВ «Дана», ТОВ «ОК-інвест», ЗАТ «ТІЗ-Топаз» та передано єдиним масивом безоплатно у власність 13-ми громадянам для ведення особистого селянського господарства.
Оспорюваним розпорядженням був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю «Геоверв» та одночасно зареєстровано державні акти на земельні ділянки відповідної площі та відповідними кадастровими номерами: ОСОБА_10 (3223155400:03:005:0004); ОСОБА_9 (3223155400:03:005:0003); ОСОБА_13 (3223155400:03:005:0005); ОСОБА_15 (3223155400:03:005:0006); ОСОБА_16 (3223155400:03:005:0007); ОСОБА_12 (3223155400:03:005:0009); ОСОБА_17 (3223155400:03:005:0011); ОСОБА_11 (3223155400:03:005:0008); ОСОБА_19 (3223155400:03:005:0010); ОСОБА_18 (3223155400:03:005:0012); ОСОБА_5 (3223155400:03:005:0013); ОСОБА_1 (3223155400:03:005:0014); ОСОБА_14 (3223155400:03:005:0015.
Як вбачається з листа «ГЕОВЕРВ» б/н товариством укладався договір від 22.10.2009р. по розробці проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, але у зв`язку з несплатою авансу за виконання робіт у повному обсязі вказаний проект із землеустрою не розроблявся. Будь-які інші договори про виконання землевпорядних робіт щодо відведення земельних ділянок в адміністративних межах Обухівського району Київської області з початку діяльності і до цього часу ТОВ «ГЕОВЕРВ» не укладались і роботи не виконувались.
Всупереч вимогам ст.29 Закону України «Про землеустрій» завдання на розроблення проекту землеустрою замовником затверджено не було. У розпорядженні Обухівської РДА також не було визначено зміну категорії земель та віднесення земель до будь-якої з категорій в порядку ст. 20 ЗК України.
Як вбачається з наданих доказів, проект землеустрою розроблено невстановленою особою. В проекті використані печатки ТОВ «Геоверв», яке вказану документацію не складало, без підписів виконавців цих робіт, що є порушенням ст. 26 Закону «Про землеустрій».
В матеріалах справи наявний проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, яким було вилучено ділянки загальною площею 15,7262 га. Водночас згідно п. 1. 12 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, що затверджена наказом Держкомзему України № 43 від 04.05.99, складання державного акта на право власності на земельну ділянку при передачі земельних ділянок громадянам всіх видів проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки.
Проект землеустрою не містить відомостей про погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами, в тому числі Козинською селищною радою, встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та передачу на зберігання межових знаків землевласникам відповідного зразка.
Судом також встановлено, що в додатку до розпорядження Голови Обухівської райдержадміністрації від 21.12.2009 р. за №1687 вказано Перелік громадян, яким надаються земельні ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради та їх площа, яка складає 25,7262 га. В тексті власне розпорядження в п. 2 та п. 3 вказана інша площа, що надається, тобто 15,7262 га, а не 25,7262 га.
В подальшому, громадяни, яким вказаним розпорядженням Обухівської РДА передано безоплатно у власність земельні ділянки, відчужили їх на підставі відповідних договорів купівлі-продажу земельних ділянок, про що свідчать проставлені відмітки на державних актах на право власності на земельні ділянки.
Згідно додатку до листа управління Держземагентства в Обухівському районі від 22.10.2014 № 1.1-24/221 встановлено що, на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок та проставлення відміток на державному акті на право власності на земельні ділянки, громадяни, яким оспорюваним розпорядженням Обухівської РДА передано безоплатно у власність земельні ділянки, відчужили їх іншим особам, зокрема: 1) ОСОБА_9 продав земельну ділянку - ОСОБА_2 (договір від 23.03.2010 №813); 2) ОСОБА_10 - ОСОБА_2 (договір від 23.03.2010 №795); 3) ОСОБА_11 - ОСОБА_2 (договір від 23.03.2010 №806); 4) ОСОБА_12 - ОСОБА_20 (договір від 22.03.2010 №715); 5) ОСОБА_13 - ОСОБА_4 (договір від 22.03.2010 №694); 6) ОСОБА_14 - ОСОБА_6 (договір від 26.03.2010 №1433); 7) ОСОБА_15 - ОСОБА_7 (договір від 23.03.2010 №937); 8) ОСОБА_16 - ОСОБА_20 (договір від 22.03.2010 №709); 9) ОСОБА_17 - ОСОБА_8 (договір від 22.03.2010 №702); 10) ОСОБА_18 - ОСОБА_6 (договір від 26.03.2010 №1447); 11) ОСОБА_19 - ОСОБА_6 (договір від 26.03.2010 №1342).
В процесі розгляду справи відбулися наступні відчуження оспорюваних земельних ділянок.
Земельна ділянки кадастрові номери 3223155400:03:005:0007 та 3223155400:03:005:0009, що належали ОСОБА_20 були продані згідно договору купівлі-продажу №427 від 17.02.2016 та №428 від 17.02.2016 ОСОБА_21 .
ОСОБА_21 земельні ділянки кадастрові номери 3223155400:03:005:0007 та 3223155400:03:005:0009 продав ОСОБА_3 №3395 від 24.07.2018 року та №3397 від 24.07.2018 року.
Відповідно до листа Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 29.09.2014 № 820, додатку до нього - містобудівне обґрунтування зміни меж смт. Козин, листа ДП Українського державного науково-дослідного інституту проектування міст «ДІПРОМІСТО» від 03.11.2014 № 3-2219 встановлено, що межа і площа смт. Козин встановлена рішенням Обухівської районної ради від 21.12.2001 № 206.16.ХХІІІ по дорученню згідно рішенню Київської обласної ради від 17.02.2000 року №174-10-ХХІІІ та становить 3071,0 га.
Згідно листів управління Держземагентства в Обухівському районі Київської області від 15.10.2014 № 1.1-24/217 та 22.10.2014 № 1.1-24/221 з доданими картографічними матеріалами фактичного місцезнаходження спірних земельних ділянок, листа Козинської селищної ради №820 від 29.09.2014 р. спірні земельні ділянки знаходяться в межах смт. Козин.
Козинська селищна рада не була залучена до процесу формування правовстановлюючих документів на землю та/або підписання будь-якої землевпорядної документації та/або реєстрації договорів купівлі-продажу оспорюваних земельних ділянок, а отже не могла бути обізнаною з їх змістом.
Процедури, за якою Обухівська РДА мала адресувати свої розпорядження Козинській селищній раді в України не встановлено. Проект землеустрою, який був затверджений Обухівською РДА з Козинською селищною радою ані як з суміжним землекористувачем, ані як з розпорядником земель державної (комунальної) власності не погоджувався, і до ради не надсилався, чим порушено вимоги п. 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18.05.2010 № 376.
Земельні ділянки, передані відповідачам на час їх відведення перебували у користуванні на правах оренди у інших юридичних осіб - Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотос», Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Затишне», Товариства з обмеженою відповідальністю «Дана», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОК-інвест», Закритого акціонерного товариства «ТІЗ-Топаз», договори з якими укладала Козинська селищна рада. Орендні відносини припинені не були, землі з користування вказаних осіб для передачі у приватну власність відповідачам та третім особам по справі не вилучались.
Всупереч завдання на розроблення вищезазначених проектів землеустрою, пояснювальної записки до нього (де вказано про обов`язковість землевпорядної експертизи проекту), проекти землеустрою до їх затвердження підлягали обов`язковій землевпорядній експертизі, яка не проводилась, чим допущено порушення абзацу 7 ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», ст. 62 Закону України «Про землеустрій».
Проекти землеустрою на проведення державної землевпорядної експертизи не надходили, що підтверджується листом ГУ Держземагентства у Київській області від 13 жовтня 2014 року і обов`язкова землевпорядна експертиза проекту надання земель водного фонду у власність (користування) не проводилась.
За інформацією ГУ Держземагентства у Київській області від 15.10.2014 № 10-28-0.21-12312/2-14, Управління Держземагентства в Обухівському районі Київської області від 15.10.2014 №1.1-24/217, Дніпровського басейнового управління водних ресурсів від 08.10.2014 № 05/03-3432 надано графічні матеріали з відображенням фактичного стану освоєння земель, з яких вбачається, що рельєф місцевості та відповідно склад угідь земельних ділянок, що передані у власність у 2009 році 13-ти громадянам, було змінено шляхом проведення гідронамиву піску на земельні ділянки попередніх землекористувачів.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спірні земельні ділянки передані за рахунок земель водного фонду, які в силу закону не могли передаватись у власність громадянам, рельєф місцевості та відповідно склад угідь земельних ділянок, що передані у власність у 2009 році 13-ти громадянам, було змінено шляхом проведення гідронамиву піску на земельні ділянки попередніх землекористувачів. Відведення земельних ділянок у власність громадян відбулося без розробки відповідних проектів відведення земельних ділянок. При цьому суд дійшов висновку, що позовна давність позивачем пропущена не була. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним державних актів на право власності на землю, суд першої інстанції виходив із того, що підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку, а тому визнання недійсними державних актів не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого незаконного володіння.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного.
Згідно зі ст.ст. 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із ч.2 ст.20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Відповідно до ст.21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
Згідно з ч.1 ст.58 ЗК України та ст.4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до ч.4 ст.84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.
Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема, громадян, передбачені положеннями ч.2 ст.59 ЗК України (у редакції, яка булла чинною на час виникнення правовідносин).
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибрежних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч.4 ст.59 ЗК України).
Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибрежні захисні смуги вздовж річок ( у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосхови та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
Крім того, за положеннями ст.69 ЗК України та ст.88 ВК України (у редакціях, чинних на час виникнення правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибрежні захисні смуги. Правовий режим прибрежних смуг визначається ст.ст.60-62 ЗК України та ст.ст. 1, 88-90 ВК України.
Відповідно до ст.60 ЗК України, ст.88 ВК України прибрежні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води ( у меженний період) шириною; для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 10мертів. Прибрежна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річок, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
Згідно з п.2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибрежних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибрежних захисних смуг, установлених ст.88 ВК України, та орієнтованих розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони.
Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибрежної смуги не свідчить про відсутність самої прибрежної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту земелеустрою зі встановлення прибрежної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибрежних захисних смуг, установлених ст.88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибрежній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст.59 ЗК України, суперечить нормам ст.ст.83,84 цього Кодексу.
Судом установлено і не спростовано відповідачами, що спірні земельні ділянки, які передані у власність громадян на підставі оспорюваних розпоряджень Обухівської РДА від 28 вересня 2009 року № 1204 та від 21 грудня 2009 року № 1686, є землями водного фонду, щодо яких установлено спеціальний правовий режим - обмеження в обороті ( ст.ст.20,21, 60,61 ЗК України та ст.88, 89 ВК України).
Вказана обставина підтверджується інформацією ГУ Держземагентства у Київській області від 15 жовтня 2014 року № 10-28-0.21-12312/2-14, Управління Держземагентства в Обухівському районі Київської області від 15 жовтня 2014 року №1.1-24/217, Дніпровського басейнового управління водних ресурсів від 08 жовтня 2014 року № 05/03-3432, графічними матеріалами з відображенням фактичного стану освоєння земель, з яких вбачається, що рельєф місцевості та відповідно склад угідь земельних ділянок, що передані у власність у 2009 році 13-ти громадянам, було змінено шляхом проведення гідронамиву піску на земельні ділянки попередніх землекористувачів.
Також установлено, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах смт.Козин, що підтверджується листами управління Держземагенства в Обухівському районі Київської області від 15 жовтня 2014 року № 1.1.-24/217 та 22 жовтня 2014 року № 1.1-24/221 з доданими картографічними матеріалами фактичного місця знаходження спірних земельних ділянок, лисом Козинської селищної ради № 820 від 29вересня 2014 року.
Таким чином, оскільки спірні земельні ділянки є землями водного фонду, щодо яких установлено спеціальний режим обмеження в обороті, і такі землі знаходяться в межах смт.Козин, відповідно Обухівська РДА не могла розпоряджатися ними і прийняті нею розпорядження в оскаржуваній частині є незаконними.
Оскільки розпорядження органу влади не є правочином, підстави для визнання його недійсним відсутні., таке розпорядження має бути визнане незаконним.
У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 цього Кодексу).
Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільного права.
Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст.261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Разом з тим ст.45 ЦПК України ( у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду із цим позовом) встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві(заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особою іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
На такі позови поширюється положення ст.257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч.1 ст.261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
Загальна позовна давність (строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) встановлюється тривалістю у три роки ( ст.257 ЦК України).
Для правильного застосування ч.1 ст.261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Зі змісту постанови про закриття кримінального провадження від 7 березня 2013 року вбачається, що 24 грудня 2012 року кримінальну справу № 571 внесено до ЄРДР за № 22012000000000086, 22012000000000087, 22012000000000088, 22012000000000089, 22012000000000090, 22012000000000091, 22012000000000092, 22012000000000093, які 27 грудня 2012 року Генеральною прокуратурою України було об`єднано в одне кримінальне провадження № 22012000000000086.
З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 12 березня 2015 року у справі № 372/4172/14-к кримінальне провадження № 22012000000000086 закрито в зв`язку із закінченням строків давності.
Кримінальна справа № 571 за фактом протиправного заволодіння невстановленими особами земельними ділянками загальною площею 279,7 га в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району, до складу яких входили і спірні земельні ділянки, розслідувалось ГСУ СБУ. Під час розслідування вказаної кримінальної справи, слідчий 21 серпня 2010 року направив голові Козинської селищної ради ОСОБА_22 запит № 6/5871 з вимогою надання копій документів, що стосуються встановлення меж селища Козин станом на вересень 2009 року та договори оренди, укладені Козинською селищною радою з ТОВ «Затишне», ТОВ «Дана», ТОВ «Альфа-Плюс», ЗАТ «Тіз-Топаз», ТОВ «Лотос», ТОВ «ОК-Інвест». У відповідь на запит слідчого Козинська селищна рада листом від 3 вересня 2010 року № 604 повідомила слідчого про історію формування адміністративних меж селища Козин на надала інформацію про передачу земельних ділянок ТОВ «Затишне», ТОВ «Дана», ТОВ «Альфа-Плюс», ЗАТ «Тіз-Топаз», ТОВ «Лотос», ТОВ «ОК-Інвест». 9 вересня 2011 року Козинського селищного голову ОСОБА_22 було допитано в якості свідка у кримінальній справі № 571, що підтверджується копією протоколу допиту ( т.7 а.с.7-14).
Зі змісту обвинувального акту від 18 серпня 2014 року у кримінальному провадженні № 22012000000000086, який затверджено прокурором Прокуратури Київської області, вбачається, що предметом досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні були, в тому числі спірні земельні ділянки, передані у власність 13 громадянам на підставі розпорядження Обухівської РДА від 21 грудня 2009 року № 1687 ( т.7 а.с..15-21).
З реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №22012000000000086 вбачається, що 9 серпня 2010 року було проведено виїмку державних актів та проектів землеустрою спірних земельних ділянок. ( т.7 а.с. 22-29).
Зазначене дає підстави стверджувати, що ще з 9 серпня 2010 року в розпорядженні органів досудового розслідування були всі наявні документи та інформація, а Козинська селищна рада була проінформована про досудове розслідування у кримінальній справі № 571, надавала запитувані слідчим документи, що стосуються спірних земельних ділянок, а селищний голова неодноразово давав покази у вказаній кримінальній справі.
Отже, саме з цього часу прокурор та позивач, знаючи, що спірні земельні ділянки вибули із власності Козинської селищної ради та передані на підставі розпорядження Обухівської РДА від 21 грудня 2009 року, особам вказаним в зазначеному розпорядженні, відповідно мали об`єктивну можливість дізнатися про таке порушення, якби вживали заходів для реального захисту інтересів держави.
Враховуючи надані відповідачами та досліджені судом апеляційної інстанції докази, слід дійти висновку про те, що в період 2010-2011 року Козинська селищна рада була обізнана про порушення своїх прав та особу (осіб), які їх порушили.
Оскільки наявні докази у справі дають підстави вважати, що Козинська селищна рада та прокурор дізналися про порушення своїх прав та про особу, яка їх порушила, ще в період 2010-2011 років, підстави пов`язувати початок перебігу строку позовної давності з часу проведення прокурорської перевірки у 2014 році відсутні.
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що прокурор звернувся до суду в межах строку позовної давності є таким, що е відповідає встановленим обставинам.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 36417 зробила такий правовий висновок: 47. У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави. 48. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати: - позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 березня 2008 року в справі «Dacia S.R.L. «проти Молдови» (заява № 3052/04) встановив, що припис Цивільного Кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить статті 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов`язку додержувати установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави. ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності.
Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (ч.1 ст.48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимогам позивача.
З огляду на це у спорі з декільками належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.
Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції ( правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц).
Оскільки відповідачі ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 участі у розгляді справи в суді першої інстанції не брали, не були повідомлені про день та час розгляду справи, про що також зазначають їх представники в суді апеляційної інстанції, подані цими відповідачами заяви про застосування позовної давності до вимог прокурора прийняті апеляційним судом задля дотримання принципів змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутися позивачем до того позивача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушено право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
Оскільки позов прокурором пред`явлено у березні 2015 року, тобто з пропуском встановленого законом трирічного строку позовної давності, під час розгляду справи встановлено порушення прав позивача, але відповідачами ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 заявлено про застосування позовної давності, наявні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 .
Відповідачі ОСОБА_6 , який придбав земельні ділянки у ОСОБА_14 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , та ОСОБА_3 , який придбав спірні земельні ділянки у ОСОБА_20 , який в свою чергу придбав земельні ділянки у ОСОБА_12 та ОСОБА_16 , з заявою про застосування позовної давності ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не зверталися.
Відтак, позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсним і скасування розпорядження Обухівської РДА від 28 вересня 2009 року №1204 в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та визнання недійсними пункти 1, 3 розпорядження Обухівської РДА від 21 грудня 2009 року № 1687 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність тринадцяти громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради» наступним громадянам: ОСОБА_16 , ОСОБА_12 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_14 підлягають частковому задоволенню, а прийняті та оскаржувані у цій справі розпорядження у зазначених частинах підлягають визнанню незаконними та підлягають скасуванню.
За змістом ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.
Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновить наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача ( п.57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17).
Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних прав і вплив на правопорушника (п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у ч.2 ст.16 ЦК України. Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).
Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків ( ч.2 ст.152 ЗК України).
Перелік способів захисту земельних прав викладений у ч.3 ст.152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним вказаною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом ( п.5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним ( ст.387 ЦК України).
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України ( висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15.
Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст.59 цього Кодексу.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існує правовідносини та правопорушення.
Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України требі розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку ( правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).
Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширється позовна давність.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17).
У цій справі для відновлення порушеного права власності на землі водного фонду прокурор заявив вимогу про їх витребування від кінцевих набувачів ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області з посиланням як на правову підставу такої вимоги на ст.388 ЦК України, тобто віндикаційний позов.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги прокурора про витребування земельних ділянок, вважав, що до спірних правовідносин слід застосувати інститут витребування майна з чужого незаконного володіння.
Оскільки вимоги прокурора про витребування земельних ділянок не є належним способом захисту права власника на земельну ділянку водного фонду, у суду були відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з ч.2 ст.376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, таке рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційні скарги ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - задовольнити.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 жовтня 2019 року - скасувати і ухвалити нове рішення наступного змісту.
Позовні вимоги першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області задовольнити частково.
Визнати незаконним і скасувати розпорядження голови Обухівської районної державної адміністрації від 28 вересня 2009 року № 1204 «Про затвердження матеріалів попереднього погодження вибору місця розташування земельних ділянок у власність 159-ти громадянам для ведення індивідуального садівництва та ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради» в частині затвердження матеріалів попереднього погодження вибору місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність наступним громадянам ОСОБА_12 ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 .
Визнати незаконними та скасувати пункти 1, 3 розпорядження голови Обухівської районної державної адміністрації від 21 грудня 2009 року № 1687 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 13 громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради наступним громадянам: ОСОБА_16 , ОСОБА_12 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_14 .
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складені 29 грудня 2020 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус
