Справа № 127/21595/16-ц
Провадження № 22-ц/772/1351/2018
Категорія: 53
Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1
Доповідач:ОСОБА_2
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 липня 2018 року
Справа № 127/21595/16-ц
м. Вінниця
Апеляційний суд Вінницької області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
судді-доповідача ОСОБА_2,
суддів Кучевського П.В., Стадника І.М.,
за участю секретаря судового засідання Безрученко Н.Р.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області ухвалене суддею Бойком В.М. 28 вересня 2017 року о 16-51 год., у м. Вінниці, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про встановлення факту перебування у трудових відносинах,
встановив:
У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі – ФОП ОСОБА_4 А.) про встановлення факту перебування у трудових відносинах.
Позовна заява мотивована тим, що з листопада 2013 року він працював на посаді керівника відділу логістики у ФОП ОСОБА_4, а 14 березня 2016 року на електронну пошту отримав наказ ФОП ОСОБА_4 від 11 березня 2016 року № 16/З-П про його звільнення із займаної посади за порушення корпоративних принципів та цінностей з 11 березня 2016 року.
Вважаючи своє звільнення незаконним, він звернувся до суду із позовом до ФОП ОСОБА_4 про поновлення на роботі, однак останній заперечує наявність між сторонами трудових відносин, оскільки 20 грудня 2015 року між ними було укладено договір підряду, за умовами якого ОСОБА_3 виконував свою роботу у період з 20 грудня 2015 року до 01 березня 2016 року як підрядник.
Оскільки ФОП ОСОБА_4 заперечує факт перебування з ним у трудових відносинах, ОСОБА_3 просив суд встановити факт перебування у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_4 на посаді керівника відділу логістики у період з листопада 2013 року по 11 березня 2016 року. Встановлення цього факту необхідно йому для правильності нарахування трудового стажу.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги щодо наявності між сторонами трудових відносин. Дії відповідача щодо забезпечення ОСОБА_3 робочим місцем, необхідними засобами зв’язку, комп’ютером вказують лише на виконання умов договору підряду, укладеного між сторонами. При цьому, відповідно до норм трудового і цивільного законодавства договір підряду за своїм змістом та правовою природою не є трудовим. Крім того, позивач не писав заяви про прийняття та звільнення з роботи, не ознайомлювався з такими наказами, а відповідач не видавав наказ про прийняття ОСОБА_3 на роботу.
Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом перщої інстанції норм матеріального права просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не досліджено належним чином зміст укладеного сторонами договору підряду, оскільки він містить явні ознаки трудового договору. Крім того, роботодавець забезпечив його робочим місцем і всім необхідним обладнанням і матеріалами, та фактично допустив до виконання трудових обов’язків, що свідчить про укладення сторонами саме трудового договору. Також суд не дав оцінку тій обставині, що він отримував заробітну плату щомісячно в установленому розмірі та відповідачем був виданий наказ про його звільнення із займаної посади, що свідчить про наявність між сторонами трудових відносин.
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 21 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2017 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що частиною другою статті 2 КЗпП України визначено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Пунктом шостим частини першої статті 24 цього Кодексу встановлена обов’язковість додержання письмової форми трудового договору при укладенні його з фізичною особою. Тому, встановивши, що позивач заяви про прийняття на роботу до ФОП ОСОБА_4 не подавав, а уклав з ним договір підряду на виконання окремих робіт, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про відмову в задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду від 08 травня 2018 року Касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 21 грудня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно п.8 ч.1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Вінницької області.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам.
Судом установлено, що 20 грудня 2015 року між ОСОБА_3 і ФОП ОСОБА_4 було укладено договір підряду, за умовами якого підрядник – ОСОБА_3 зобов’язався на свій ризик виконати за дорученням замовника – ФОП ОСОБА_4 обумовлену цим договором роботу, зокрема: пошук замовлень на перевезення автомобільним транспортом вантажів, розрахунок рентабельності таких перевезень, складення, підписання (за дорученнями) договорів, здійснення оперативного контролю за виконанням перевезень та розрахунків, пошук нових, підтримання зв’язків з існуючими клієнтами. Строк дії договору встановлено до 31 березня 2016 року.
Разом з тим, позивач пред’являючи позов зазначав, що працював у відповідача з листопада 2013 року по 11 березня 2016 року.
Наказом ФОП ОСОБА_4 від 11 березня 2016 року ОСОБА_3 за порушення корпоративних принципів та цінностей було звільнено із займаної посади з 11 березня 2016 року (а. с. 4).
Вважаючи, що між сторонами склалися трудові відносини, ОСОБА_3 просив суд встановити факт перебування у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_4 на посаді керівника відділу логістики у період з листопада 2013 року по 11 березня 2016 року для вирішення у подальшому питань щодо трудового стажу.
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно зі статтею 24 КЗпП України (в редакції чинній станом на листопад 2013 року) трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
Стаття 626 ЦК України визначає загальне поняття цивільно-правового договору. Відповідно, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається.
Сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 ЦК України. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється
Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 ЦК України).
Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов’язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.
Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Умовами договору підряду від 20 грудня 2015 року, укладеного між сторонами, визначено, що ОСОБА_3 здійснює пошук замовлень на перевезення автомобільним транспортом вантажів, розрахунок рентабельності таких перевезень, складення, підписання (за дорученнями) договорів, здійснення оперативного контролю за виконанням перевезень та розрахунків, пошук нових, підтримання зв’язків з існуючими клієнтами, що вказує на те, що предметом цього договору є процес праці, а не її кінцевий результат.
За таких обставин доводи позивача щодо перебування з відповідачем у трудових відносинах знайшли своє підтвердження.
Разом з тим, відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно до ч.ч. 1,2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожен учасник судового процесу зобов’язаний довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Однак, в супереч зазначених вимог, відповідачем не надано відповідних доказів на підтвердження того, що відносини, що склалися між сторонами мали на меті отримання певного матеріального результату, а не власне праця працівника в процесі виробництва.
Крім того, в ході розгляду справи ФОП ОСОБА_4 не надав актів виконаних робіт за договором підряду, відомостей про систему оплати праці ОСОБА_3
За таких обставин, оскільки в договорі підряду від 20 грудня 2015 року не зазначено, який саме результат повинен передати виконавець замовнику, а процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату, при цьому жодним пунктом договору не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, беручи до уваги наказ ФОП ОСОБА_4 від 11 березня 2016 року про звільнення ОСОБА_3, колегія суддів дійшла висновку, що між сторонами склалися трудові відносини, відтак позовні вимоги в частині встановлення факту перебування у трудових відносинах підлягають задоволенню.
При цьому, в ході розгляду справи позивачем було надано докази на підтвердження того, що його було допущено до роботи саме з листопада 2013 року, зокрема копії Договорів та Договорів-заявок про надання транспортно-експлуатаційних послуг, тому саме з цієї дати слід рахувати строк перебування ОСОБА_3 у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_4
Також слід зазначити, що в Договорах-заявках про надання транспортно-експедиційних послуг /ІІ том а.с.67-96,/, зазначено посаду, яку обіймав ОСОБА_3, а саме керівник відділу логістики.
Що стосується позовних вимог про витребування трудової книжки, слід зазначити наступне.
Згідно з ч.1 ст. 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку.
Оскільки наказом ФОП ОСОБА_4 від 11 березня 2016 року ОСОБА_3 звільнено з роботи, при цьому матеріали справи не місять доказів видачі чи направлення трудової книжки поштою на адресу останнього, а тому вина відповідача у неповерненні позивачу трудової книжки знаходить своє підтвердження і тому є підставою для задоволення позову в цій частині.
З урахування викладеного, рішення Вінницького міського суду Вінницького області від 14 грудня 2017 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2017 року - скасувати.
Встановити факт перебування ОСОБА_3 у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 на посаді керівника відділу логістики у період з листопада 2013 року по 11 березня 2016 року.
Зобов’язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 видати трудову книжку ОСОБА_3.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя /підпис/ ОСОБА_2
Судді /підпис/ ОСОБА_5
/підпис/ ОСОБА_6
Згідно з оригіналом.
Суддя Рибчинський В.П.
