УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 травня 2020 року
м. Київ
справа № 937/8891/19
провадження № 51 - 2450 ск 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03 лютого 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 01 квітня 2020 року,
встановив:
Як убачається з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, вироком Апеляційного суду Запорізької області від 25 березня 2004 року ОСОБА_4 засуджено за вчинення злочинів передбачених, пунктами 1, 2, 6, 12, ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ст. 304 КК (1960року) до покарання у виді довічного позбавлення волі.
Ухвалою Верховного Суду України від 23 грудня 2004 року вирок Апеляційного суду Запорізької області від 25 березня 2004 року залишено без змін.
ОСОБА_4 звернувся до суду першої інстанції із клопотанням про поновлення йому строку подання заяви про перегляд вироку Апеляційного суду Запорізької області та ухвали Верховного Суду України за виключними обставинами.
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області ухвалою від 03 лютого 2020 року відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про поновлення процесуального строку на подання заяви про перегляд вироку Апеляційного суду Запорізької області від 25 березня 2004 року та ухвали Верховного Суду України від 23 грудня 2004 року за виключними обставинами та повернув вказану заяву скаржнику разом з усіма доданими до неї матеріалами.
Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого суду, засуджений ОСОБА_4 оскаржив його до апеляційного суду.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 01 квітня 2020 року залишив вказану ухвалу місцевого суду без змін.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 порушує питання про перевірку вказаних судових рішень у касаційному порядку.
Перевіривши касаційну скаргу на відповідність вимогам ст. 427 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), колегія суддів дійшла висновку, що скаргу подано без додержання вимог зазначеної статті.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 427 КПК у касаційній скарзі зазначається найменування суду касаційної інстанції.
Згідно ч. 3 ст. 33 КПК кримінальне провадження у касаційній інстанції здійснює Верховний Суд, однак усупереч зазначеним вимогам закону касаційна скарга засудженого адресована Голові Верховного Суду України.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 427 КПК касаційна скарга повинна містити обґрунтування заявлених скаржником вимог із зазначенням того, в чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПКпідставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (ст. 412 КПК), неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК) чи невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (ст. 414 КПК).
Посилаючись у касаційній скарзі на незаконність судового рішення, особа, яка подає касаційну скаргу, має вказати на конкретні порушення закону, що є підставами для скасування або зміни судового рішення, і які, на її думку, були допущені судами при винесенні судових рішень, навести конкретні аргументи в обґрунтування кожної позиції.
При цьому слід враховувати, що відповідно до ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Однак усупереч наведеним положенням процесуального закону, ОСОБА_4 не зазначив, які саме порушення допустили як місцевий суд, відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про поновлення процесуального строку на подання заяви про перегляд вироку Запорізького обласного суду та ухвали Верховного Суду України за виключними обставинами та повертаючи скаржнику його заяву на вказані судові рішення, так апеляційний суд, залишаючи вказане рішення місцевого суду без змін. Зокрема засуджений не обґрунтовує, в чому саме ці порушення полягали, як вони вплинули на законність та обґрунтованість постановлених судами судових рішень, і чому їх слід відносити до підстав для скасування касаційним судом як ухвали місцевого суду, так і ухвали апеляційного суду згідно з ч.1 ст.438 КПК та з огляду на положення статей 404, 412, 459, 466, 419 цього Кодексу.
Крім того, касаційна скарга засудженого не містить доводів щодо незаконності висновків суду апеляційної інстанції, наведених в ухвалі цього суду на спростування доводів його апеляційної скарги.
Відсутність у касаційній скарзі згаданого обґрунтування й недотримання положень ст.427 КПК, перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження.
Також вимоги до суду касаційної інстанції, викладені ОСОБА_4 у скарзі, не відповідають змісту ст.436 КПК щодо повноважень суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги.
Зокрема, цією нормою визначено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу без задоволення; скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції; скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження; змінити судове рішення.
Суд касаційної інстанції відповідно до ст. 433 КПК переглядає судові рішення у межах касаційної скарги, тому відсутність у ній чітко викладених вимог, які б узгоджувались зположеннями ст. 436 КПК, також перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження.
Керуючись ч. 1 ст. 429 КПК, Верховний Суд
постановив:
Залишити касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 без руху і встановити п`ятнадцятиденний строк із дня отримання ухвали на усунення зазначених у ній недоліків.
У разі невиконання викладених в ухвалі вимог касаційну скаргу буде повернуто особі, яка її подала.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
