ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Постанова
Іменем України
27 січня 2021 року
м. Харків
справа №644/688/19
провадження № 22-ц/818/951/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Пилипчук Н.П. ,
суддів: Тичкової О.Ю., Маміної О.В.,
за участю секретаря судового засідання : Плахотнікової І.О.,
Учасники справи:
Позивач за первісним позовом за відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідач первісним позовом та позивач за зустрічним позовом : ОСОБА_2 ,
третя особа - Служба у справах дітей по Індустріальному району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей по Індустріальному району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про поділ спільного майна подружжя, визначення порядку спілкування з дитиною, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Сахновщанської районної державної адміністрації Харківської області про визначення порядку та способу участі у вихованні дитини, поділ майна,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 07 жовтня 2020 року, постановлену суддею Семіряд І.В., в залі суду м. Харкові,
В С Т А Н О В И В :
Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 07 жовтня 2020 року відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, постановити нову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову та накласти арешт на спільне майно а саме: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , а також автомобіль Тойота, державний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_2 ., посилаючись на порушення судом норма матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відсутні підстави для задоволення заяви про забезпечення позову. Вказує, що протягом розгляду в суді першої інстанції даної справи відповідачем в порушення вимог діючого законодавства без повідомлення та отримання згоди позивача було відчужено майже все майно, яке було заявлено позивачем, як сумісно нажите і таке що підлягає поділу. Зазначений факт відчуження отримав підтвердження в ході розгляду заяви про забезпечення позову та станом на момент розгляду зазначеної заяви судом право власності на зазначені позивачем об`єкти були зареєстровані не за відповідачем. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що станом на момент подачі заяви про забезпечення позову та винесення оскаржуваної ухвали за відповідачем зареєстровано право власності на такі об`єкти спільної сумісної власності подружжя як АДРЕСА_1, АДРЕСА_3 , а також автомобіль Тойота, державний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_2 .
Представник ОСОБА_2 - адвокат Тамазликар Л.Й. надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду залишити без змін. Відзив мотивований тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що спільне майно було придбано за спільні кошти подружжя або позивач брав участь у витратах на придбання такого майна. Позивач надає суду недостовірні докази, чим вводить суд в оману. Так, позивач просить накласти арешт на АДРЕСА_2 . Однак вказана квартира стала належати відповідачці з вересня 2019 року після розірвання шлюбу між сторонами та отримана на підставі договору дарування, а отже не є предметом поділу майна. Щодо квартири АДРЕСА_3 , то станом на час розгляду така квартира зареєстрована за ОСОБА_3 , який не має жодного відношення до колишнього подружжя. Спірний автомобіль, на який також позивач просить накласти арешт знаходиться у користуванні позивача разом із реєстраційним посвідченням. Вказує, що стосовно квартири АДРЕСА_1 , позивач лише надав копію заяви, якою надана згода відповідачці на укладення договорів викупу щодо зазначеного об`єкту нерухомості. Посилається на те, що заходи забезпечення шляхом накладення арешту можуть бути застосовані лише до майна, яке належить відповідачу у справі.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей по Індустріальному району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про поділ спільного майна подружжя, який уточнив 01.10.2020.
Зокрема ОСОБА_1 просить здійснити поділ майна, що є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, а саме з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши за позивачем та відповідачем майнове право за кожним на 1\2 частину вказаного майна та змінивши таким чином режим спільної сумісної власності подружжя на режим майновим прав та обов`язків на квартиру : АДРЕСА_4 , поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши за позивачем і відповідачем майнове право - за кожним на 1\2 частину вказаного майна та змінивши таким чином режим спільної сумісної власності подружжя на двокмінатну квартиру АДРЕСА_1 та машиномісця першого рівня підвалу АДРЕСА_5 , які виникли на праві договорів ассоційованого членства в споживчому товаристві «Споживчий кооператив «Престиж», визнавши за позивачем і відповідачем право власності за кожним на 1\2 частину вказаного майна та змінивши таким чином режим спільної власності подружжя на автомобіль Тойота, державний номер НОМЕР_1 .
Позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій посилається на те, що однією із позовних вимог є поділ майна, яке є спільною власністю подружжя. Під час спільного життя в період з серпня 2009 по вересень 2018 сторони купували майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя. ОСОБА_2 достовірно знаючи про наявність в Дзержинському районному суді м. Харкова позову, у тому числі з питання поділу майна, без отримання його згоди відчужила частину спільного сумісного майна.
Позивач ОСОБА_1 просить накласти арешт на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 79,8 кв.м., житловою площею 29,2 кв.м. та машиномісце першого рівня підвалу АДРЕСА_5, загальною площею 14,1 кв.м. по АДРЕСА_5 , однокімнатну квартиру АДРЕСА_6 , однокімнатну квартиру АДРЕСА_7 , АДРЕСА_4 загальною площею 43,23 кв.м. і житловою площею 16,03 кв.м., а також автомобіль Тойота, державний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_2 .
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Відповідно до положень ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може на будь-якій стадії розгляду справи забезпечити позов, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Згідно роз`яснень даних в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду, у разі задоволення позову, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Відповідно заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.
Сукупний аналіз даних положень законодавства дає підстави вважати, що при вирішенні питання про застосування заходів забезпечення позову, суд повинен, крім іншого, з`ясувати відомості про особу відповідача та про належність йому майна, про накладення арешту на яке просить інша сторона.
З виділених матеріалів справи вбачається, що між сторонами дійсно виник спір з приводу вказаного майна, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, колегія суддів, враховуючи розумність, співмірність, обґрунтованість і обсяг вимог позивача, з метою забезпечення збалансованості інтересів сторін, вважає що найбільш доцільним буде забезпечення позовних вимог шляхом заборони відчуження, майна, що є предметом спору.
Заборона відчуження спірного рухомого майна не обмежить прав на користування та володіння вказаним майном.
Вимога заяви в частині накладення арешту на спірне майно не підлягає задоволенню, оскільки арешт є найбільш обтяжливим заходом, який підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби та полягає у проведенні опису, оголошенні заборони розпоряджатися, а в разі потреби обмеженні права користування майном, а тому неможливо накласти арешт на приміщення, яке надається з метою його постійного використання, оскільки такий захід забезпечення позову призведе до порушення прав власника майна, а тому даний захід не відповідає принципу співмірності.
З матеріалів апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 просить накласти арешт на АДРЕСА_2 , (а.с 102)
В той час, як в заяві про забезпечення позову позивач просив накласти арешт на квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 43,23 кв.м. і житловою площею 16,03 кв.м.
Отже, колегія суддів вважає, що такі доводи та вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, оскільки не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Позивач не позбавлений можливості звернутися до суду із відповідною заявою про забезпечення позову вищевказаного нерухомого майна.
Щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на АДРЕСА_1 колегія суддів вважає, що відмову у забезпеченні позову шляхом заборони відчуження цього нерухомого майна суд першої інстанції належним чином не обґрунтував.
Водночас, як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_2 , на підставі договору даруванням від 13 січня 2021 року подарувала АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , яка наразі не є відповідачем у цій справі.
Отже, заява в частині накладення арешту на вказане нерухоме майно на цей час також не підлягає задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 в частині вжиття заходів забезпечення позову щодо автомобіля Тойота, державний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_2 суд першої інстанції виходив з того, що станом на день звернення з заявою про забезпечення позову позивачем не надано доказів чи дійсно зазначений автомобіль належить відповідачу, чи не відчужено його третім особам.
З такими висновками колегія суддів не погоджується.
Судом першої інстанції було встановлено, що відповідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Тойота, номерний знак НОМЕР_1 , зазначений транспортний засіб зареєстрований за ОСОБА_2 , проте з зазначеного свідоцтва також вбачається, що реєстрація транспортного засобу відбулась 03.03.2012.
Між тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що авто, яке є предметом спору, має іншого власника, сторонами ці обставини заперечуються.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що забезпечення позову шляхом заборони відчуження автомобіля Тойота, державний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_2 , є взаємопов`язаним з предметом спору, а невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача.
Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Дані положення судом першої інстанції під час вирішення питання про забезпечення позову не були враховані. Оскільки мета забезпечення позову саме й полягає в недопущенні вчинення дій, направлених на ускладнення можливості виконання рішення суду, вимога про надання доказів існування того, що ще не сталося, і чому застосовані заходи мають запобігти, є необґрунтованою. При вирішенні такого питання суд має враховувати, чи дійсно існує можливість вчинення таких дій, відтак чи заявлені ризики є реальними.
При розгляді даної апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з того, що з матеріалів справи вбачається існування реального спору між сторонами, за вирішенням якого позивач звернувся з позовом до суду. Об`єкт забезпечення позову прямо пов`язаний з предметом спору, а захід забезпечення позову шляхом заборони відчуження автомобіля є співмірним із заявленими позовними вимогами. При цьому, на думку апеляційного суду, такий вид забезпечення позову як заборона відчуження не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача , оскільки обмежується лише можливість вчиняти дії по відчуженню майна.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав уважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, що в силу положень ст. ст. 149-153 ЦПК України свідчить про обґрунтованість поданої заяви про забезпечення позову.
З рахуванням зазначеного, судове рішення підлягає скасуванню, а заява про забезпечення позову частковому задоволенню.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково; ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 07 жовтня 2020 року - скасувати, заяву задовольнити частково.
Керуючись ст. ст.367,368,374,376, 379,381,382,384 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 07 жовтня 2020 року - скасувати.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.
Заборонити відчуження автомобіля Toyota RAV 4, державний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_2 .
В іншій частині у задоволенні заяві відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - О.Ю. Тичкова
О.В. Маміна
