Ухвала
іменем України
10 березня 2021 року
м. Київ
справа № 757/29843/19-к
провадження № 51-5645ск19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу адвоката ОСОБА_4 , яка діє в інтересах потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на ухвалу Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року,
встановив:
Зі змісту оскарженого судового рішення вбачається, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 задоволено частково, скасовано постанову слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 від 26 листопада 2018 року, встановлено строк для прийняття рішення щодо відновлення досудового розслідування у кримінальному проваджені №42014000000001025 та внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань; а також для проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42014000000001025 від 07 жовтня 2014 року за підозрою ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ст. 340 та ч. 3 ст. 27 ст. 365 Кримінального кодексу України та прийняття прокурором одного з передбачених ч. 1 ст. 283 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) процесуальних рішень у вказаному кримінальному провадженні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у відкритті провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_4 , яка діє в інтересах потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , на вищезазначену ухвалу слідчого судді, - відмовлено.
У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_4 порушує питання про перевірку ухвали Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року в касаційному порядку, просить її скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги та надані копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК, якщо з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень, інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно з ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема в постанові від 04 квітня 2019 року у справі №494/6/18, що ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим КПК визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку.
Реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом, про що йдеться в офіційному тлумаченні положень ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011.
Відповідно до частини 3 статті 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом. Перелік ухвал слідчих суддів, які під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, передбачений ч. 3 ст. 307 та частинами 1, 2 ст. 309 КПК.
В розумінні положень статей 307, 309 КПК, ухвала слідчого судді про скасування постанови слідчого про зупинення досудового розслідування та встановлення процесуальних строків, не підлягає апеляційному оскарженню.
Доводи адвоката ОСОБА_4 щодо невідповідності оскарженого судового рішення правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року (у справі №243/6674/17-к) є необґрунтованими, оскільки у ній йдеться про можливість оскарження ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової перевірки, постановлення якої не передбачено кримінальним процесуальним законом.
Приписи ст. 9 КПК, яка розкриває принцип законності кримінального провадження, визначають в частині 6, що загальні засади кримінального провадження, визначені частиною 1 ст. 7 цього Кодексу, застосовуються коли його положення не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження. Однією з таких засад є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (п. 17 ч. 1 ст. 7 КПК). Її зміст розкрито у ст. 24 КПК, згідно з частиною 1 якої, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, зокрема, суду, слідчого судді в порядку, передбаченому КПК.
Проте, у цьому судовому провадженні слідчий суддя прийняв рішення у відповідності до передбачених кримінальним процесуальним законом норм, а саме статей 114, 303 КПК. Положення КПК недвозначно регулюють питання про оскарження рішень, дії чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора під час досудового розслідування, зокрема і порядок оскарження рішень слідчих суддів за результатами розгляду таких скарг. Тому колегія суддів апеляційного суду, з посиланням на ч. 6 ст. 9 КПК, вірно зазначила, що підстави для застосування вказаних норм закону відсутні, оскільки чинним КПК чітко визначено, які рішення підлягають оскарженню в апеляційному порядку та зазначила, що слідчим суддею прийняте рішення по суті справи, яке оскарженню не підлягає.
Отже, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції, правильно встановивши, що апеляційна скарга подана на ухвалу слідчого судді, яка відповідно до положень статей 307, 309 КПК не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, обґрунтовано постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Водночас відмова у відкритті апеляційного провадження у зв`язку з оскарженням судового рішення слідчого судді, окреме оскарження якого під час досудового розслідування кримінальним процесуальним законом не передбачене, не є свідченням обмеження доступу до правосуддя.
За правовою позицією Конституційного Суду України (рішення №3-рп/2015 від 08 квітня 2015 року), згідно з Конституцією України допускається можливість обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду. Таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією та законами України; переслідувати легітимну мету; бути обумовленим суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим. У разі обмеження права на оскарження судових рішень законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням
у реалізацію права на судовий захист і не порушувати сутнісний зміст такого права. Такі обмеження права на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування встановлені законодавцем в змісті статей 307, 309, 392 КПК.
Доводи адвоката, з посиланням на рішення Конституційного Суду України №3-рп/2010 від 27 січня 2010 року, щодо можливості оскарження в апеляційному порядку рішень суду, оскарження яких законом прямо не заборонено, є необґрунтованими, оскільки у вищезазначеному рішенні Конституційного Суду України йдеться про офіційне тлумачення положень пункту 18 частини 1 статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у їх взаємозв`язку з нормами статті 129 Конституції України, тобто норм процесуального закону де застосовується диспозитивний метод правового регулювання за не тільки формальної, а й фактичної рівності сторін.
Аналіз кримінального процесуального закону свідчить про імперативний метод правового регулювання, де загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, за рівності його учасників перед законом і судом, а не рівності між собою. Диспозитивність як засада кримінального провадження обмежена вільним використанням своїх прав у межах та спосіб, передбачені КПК.
Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі,
в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В кримінальному провадженні його загальні засади, визначені частиною 1 статті 7 КПК, застосовуються у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження (ч. 6 ст. 9 КПК).
За таких обставин, наявність визначених у законі обмежень щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.
Зміст оскарженої ухвали апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, вона є належним чином вмотивованою та обґрунтованою.
Враховуючи викладене, з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.
Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 , яка діє в інтересах потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на ухвалу Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року.
Ухвала оскарженню не підлягає, набирає чинності з моменту проголошення.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 Судді:
