Ухвала
іменем України
29 червня 2021 року
м. Київ
справа № 757/29843/19-к
провадження № 51-5645ск19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 березня 2021 року про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року,
встановив:
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 задоволено частково, скасовано постанову слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України ОСОБА_7 від 26 листопада 2018 року про зупинення досудового розслідування, встановлено строк для прийняття рішення щодо відновлення досудового розслідування у кримінальному проваджені №42014000000001025 та внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а також для проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42014000000001025 від 07 жовтня 2014 року за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених
ч. 3 ст. 27 ст. 340 та ч. 3 ст. 27 ст. 365 Кримінального кодексу України та прийняття прокурором одного з передбачених ч. 1 ст. 283 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) процесуальних рішень у вказаному кримінальному провадженні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 березня 2021 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на вищезазначену ухвалу слідчого судді.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про перевірку в касаційному порядку та скасування ухвали Київського апеляційного суду від 12 березня 2021 року. В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою на ухвалу слідчого судді, постановлена на підставі ч. 4 ст. 399 КПК в контексті положень ст. 309 цього Кодексу, суперечить загальним засадам кримінального провадження, закріпленим у статтях 7, 9, 24 КПК, порушує право на справедливий суд та доступ до правосуддя, зокрема, щодо забезпечення права на оскарження ухвали слідчого судді, яка не передбачена кримінальним процесуальним законом. При цьому посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 23 травня 2018 року (справа №243/6674/17-к).
Перевіривши доводи касаційної скарги та надані копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК, якщо з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень, інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом, про що йдеться в офіційному тлумаченні положень ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим КПК визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку.
У постановах від 17 жовтня 2018 року (справа № 646/5552/17) та від 28 лютого 2019 року (справа № 161/4229/18), стосовно права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що норми Конституції Українита кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено право на справедливий суд, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до апеляційних або касаційних судів (п. 25 Рішення у справі «Делкур проти Бельгії» від 17 січня1970 року та п. 65 Рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).
Водночас у рішенні Європейського суду з прав людини від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі «Скорик проти України» зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, яку намагаються досягнути.
Конституційний Суд України у Рішенні від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015сформулював юридичну позицію, за якою обмеження права на апеляційне оскарження рішення суду не може бути свавільним та несправедливим; таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцієюта законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленим суспільною потребою досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим; у разі обмеження права на оскарження судових рішень законодавець зобов`язаний запровадити таке нормативне регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію права на судовий захист і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Згідно зі статтею 24КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом; гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Разом з тим, забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбачене п. 8 ч. 2
ст. 129 Конституції України, стосується гарантованого права на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті. Зазначений конституційний припис надає законодавцю певну свободу розсуду: або передбачити можливість апеляційного оскарження будь-якого рішення, що його ухвалює суд у процесі розгляду справи, але не вирішує її по суті, або встановити обмеження чи заборону на оскарження в апеляційному порядку окремих процесуальних судових рішень, якими справа не вирішується по суті (Рішення Конституційного Суду України від 17 березня 2020 року № 5-р/2020).
За таких обставин наявність визначених у кримінальному процесуальному законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.
Такі обмеження права на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування встановлені приписами статей 307, 309, 392 КПК.
Відповідно до частини 3 статті 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом. Перелік ухвал слідчих суддів, які під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, передбачений ч. 3 ст. 307 та частинами 1, 2 ст. 309 КПК. Це ухвали, які стосуються відмови у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, відмови слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 9-1 частини першої статті 284 КПК, скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, обмеження свободи та особистої недоторканності, арешту майна, тимчасового доступу до певних речей і документів, відсторонення від посади, а також ухвали про відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування, про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження у ній. З огляду на імперативний спосіб регулювання кримінальних процесуальних відносин перелік розширеному тлумаченню не підлягає.
Постановлена у цьому провадженні ухвала слідчого судді, якою скасовано постанову слідчого про зупинення досудового розслідування та встановлено процесуальні строки у кримінальному провадженні, в розумінні положень статей 307, 309 КПК, до вказаного переліку не входить.
Отже, суддя апеляційного суду, дотримуючись вимог ч. 3 ст. 307, ст. 309, ч. 4 ст. 399 КПК, правильно встановив, що оскаржена ухвала слідчого судді не підлягає перегляду в апеляційному порядку.
Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження.
Твердження ОСОБА_4 про те, що ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04 вересня 2019 року не передбачена КПК, в обґрунтування яких вона посилається на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року (у справі №243/6674/17-к), колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.
У висновках, на які посилається ОСОБА_4 йдеться про те, що в разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилають положення ч. 3 ст. 309 КПК, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці її законності, посилаючись на приписи ч. 4 ст. 399 цього Кодексу. Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі п. 17 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК, які його гарантують, з огляду на положення ч. 6 ст. 9 зазначеного Кодексу, яка встановлює, що у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК.
Водночас, на відміну від вищезазначених випадків, як вбачається з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, ухвала слідчого судді була постановлена на підставі статей 114, 307, 309 КПК.
За приписами ст. 114 КПК, для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку слідчий суддя, суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження. Будь-які строки, що встановлюються прокурором, слідчим суддею або судом, не можуть перевищувати меж граничного строку, передбаченого цим Кодексом, та мають бути такими, що дають достатньо часу для вчинення відповідних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень та не перешкоджають реалізації права на захист.
Ця норма кореспондує із положеннями частини 2 ст. 28 КПК, де встановлено загальне правило про те, що проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження суд.
Водночас підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, відповідно до ч. 6 зазначеної вище статті, мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.
Отже, передбачений ч. 2 ст. 28 КПК обов`язок слідчого судді стежити за дотриманням розумного строку при розгляді питань, віднесених до його компетенції, не виключає розгляду клопотань, поданих на підставі ч. 6 ст. 28 КПК, та встановлення для сторін кримінального провадження процесуальних строків відповідно до положень ст. 114 КПК України.
Тому, доводи касаційної скарги про те, що слідчий суддя постановив ухвалу не передбачену законом, не засновані на приписах КПК.
Про те, що ухвали слідчих суддів, постановлені в порядку статей 28, 114 КПК, окремому апеляційному оскарженню відповідно до положень ст. 309 цього Кодексу не підлягають, йдеться і у висновку Верховного Суду (справа № 757/37346/18-к) щодо застосування зазначених вище норм права в постанові від 18 жовтня 2019 року.
Твердження ОСОБА_4 про те, що ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04 вересня 2019 року спонукає сторону обвинувачення до закриття кримінального провадження через обмеження строку досудового розслідування та унеможливлює перехід кримінального провадження у стадію підготовчого провадження фактично є її суб`єктивними припущеннями, що не містять обґрунтування в касаційній скарзі з посиланням на юридичні факти.
Отже, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції, правильно встановивши, що апеляційна скарга подана на ухвалу слідчого судді, яка відповідно до приписів кримінального процесуального закону не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, обґрунтовано постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Зміст оскарженої ухвали апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, вона є належним чином вмотивованою та обґрунтованою.
Враховуючи викладене, з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.
Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 березня 2021 року про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року.
Ухвала оскарженню не підлягає, набирає чинності з моменту проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
