Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 06 лютого 2019 року
у справі № 361/161/13-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо поновлення процесуального строку на оскарження заочного судового рішення
Фабула справи: ТОВ звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заочним рішенням суду позов ТОВ задоволено. Заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Ухвалою апеляційного суду відмовлено ОСОБА_2 у відкритті апеляційного провадження за її апеляційною скаргою на заочне рішення. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд керувався положеннями ч. 2 ст. 358 ЦПК України, оскільки апеляційну скаргу було подано після спливу одного року з дня складення повного тексту оскарженого судового рішення. При цьому поважність причин пропуску такого строку значення не має.
Мотивація касаційної скарги: судом апеляційної інстанції незаконно відмовлено у відкритті апеляційного провадження. Через тривалу хворобу скаржниця була позбавлена можливості брати участь у справі під час її розгляду у суді першої інстанції, про що свідчать надані медичні документи. Також вона не була належним чином повідомлена про результат розгляду справи, яку було розглянуто без її участі.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ч. 2 ст. 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Згідно з ч. 1 ст. статтею 126 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року).
Висновки: незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій.
