Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 27 січня 2020 року
у справі № 758/16546/18
Кримінальна юрисдикція
Щодо апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні
Фабула справи: під час проведення досудового розслідування кримінального провадження старший слідчої групи - заступник начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України звернувся до слідчого судді з клопотанням про визначення порядку зберігання речових доказів у цьому кримінальному провадженні шляхом передачі в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, у порядку та на умовах, визначених ст.ст. 19, 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», нерухомого майна, яке є речовим доказом у кримінальному провадженні і на яке накладено арешт на підставі ухвал слідчого судді суду першої інстанції, право власності на яке зареєстровано за фізичними та юридичними особами зазначеними в рішенні суду.
Ухвалою слідчого судді суду першої інстанції задоволено вищевказане клопотання слідчого.
За результатами розгляду апеляційної скарги адвоката - захисника підозрюваного ОСОБА_1, ухвалою судді апеляційного суду на підставі ч. 4 ст. 399 КПК України відмовлено у відкритті провадження за цією апеляційною скаргою.
Адвокат, який діє в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, за якими зареєстровано право власності на майно на яке накладено арешт, також подав апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді. Апеляційний суд на підставі ч. 4 ст. 399 КПК України відмовив у відкритті провадження за цією апеляційною скаргою.
Мотивація касаційної скарги: адвокат - захисник підозрюваного ОСОБА_1 вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у відкритті провадження за його апеляційною скаргою, оскільки ухвала слідчого судді про арешт майна відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК України підлягає апеляційному оскарженню, а передача майна в управління є складовою частиною арешту майна у кримінальному провадженні або принаймні похідною від арешту майна, тому ухвала про визначення порядку зберігання речових доказів також підлягає апеляційному оскарженню.
Правова позиція Верховного Суду: системний аналіз положень КПК України свідчить про те, що законодавець у ст. 309 КПК України вказав вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які підлягають оскарженню в апеляційному порядку, постановлених під час досудового розслідування. До таких ухвал відповідно до п. 9 цієї статті віднесено і ухвалу про арешт майна або відмову у ньому, оскільки арешт майна у кримінальному провадженні відповідно до вимог ч. 2 ст. 131 КПК України є одним із заходів забезпечення кримінального провадження. При цьому згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Проте зовсім іншу правову природу має ухвала слідчого судді про визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передачі в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Так, речові докази відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК України є процесуальним джерелом доказів у кримінальному провадженні. При цьому їх зберігання є однією з гарантій реалізації завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України, та умовою дотримання прав осіб, права котрих було обмежено, у тому числі й майнові, щодо речей чи майна, яке визнано речовим доказом у кримінальному провадженні і на яке ухвалою слідчого судді уже накладено арешт.
Тобто, це судове рішення вирішує інше питання, яке перебуває поза межами розділу ІІ КПК України, що визначає заходи забезпечення кримінального провадження та підстави їх застосування, у тому числі й глави 17 КПК України, яка регламентує порядок накладення арешту на майно у кримінальному провадженні. Зокрема, така ухвала слідчого судді, якою визначається порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передачі в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів,встановлює спосіб їх (речових доказів) зберігання.
Таким чином, потрібно розрізняти підстави для арешту майна від передачі такого майна на зберігання як речового доказу у кримінальному провадженні, у тому числі передачі майна в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, а їх ототожнення є помилковим.
Кримінальне процесуальне законодавство передбачає спеціальну процедуру (особливий спосіб) визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передачі в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Зокрема, звернення до суду з клопотанням щодо визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні, а слідчий суддя, керуючись положеннями ст.ст. 100, 171-173, ч. 3 ст. 309 КПК України та п. 2 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», розглядає таке клопотанням про визначення порядку зберігання речових доказів, у тому числі й майна, на яке накладено арешт, у кримінальному провадженні. Тобто, при розгляді питання про визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні слід керуватися як загальними нормами, зокрема щодо порядку розгляду подання слідчого, так і спеціальними, зокрема ч.ч. 2, 6 та 7 ст. 100 КПК України щодо порядку зберігання речових доказів, а також ч. 1 ст. 309 КПК України щодо переліку судових рішень слідчого судді, які підлягають оскарженню в апеляційному порядку.
Висновки: у наведеному в ст. 309 КПК України переліку судових рішень слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку на стадії досудового розслідування кримінального провадження, відсутня ухвала, яка визначає порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні, зокрема, шляхом передачі в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, і це свідчить про те, що таке рішення слідчого судді оскарженню в апеляційному порядку не підлягає. При цьому згідно з ч. 3 зазначеної статті сторона кримінального провадження у разі незгоди з такою ухвалою слідчого судді може подати свої заперечення під час підготовчого провадження в суді.
Ключові слова: оскарження рішень слідчого судді, право на апеляційне оскарження, процедура зберігання речових доказів у кримінальному провадженні, оскарження рішень про арешт майна у кримінальному провадженні
