Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 05 лютого 2020 року
у справі № 924/196/19
Господарська юрисдикція
Щодо обов'язку суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін у справі
Фабула справи: міська рада звернулася до господарського суду з позовом про стягнення з ТОВ "Автотранс-Поділля" збитків у виді неодержаних доходів, заподіяних у зв'язку із користуванням відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, 3% річних та інфляційних втрат.
Позов обґрунтовано вказівкою на положення ст.ст. 22, 625 ЦК України, ст. 157 ЗК України, ст. 224 ГК України. Так, позивач зазначає, що відповідач без оформлення права землекористування (у цьому випадку договору оренди землі) впродовж спірного періоду користувався земельною ділянкою комунальної власності та не сплачував коштів за користування цією ділянкою. Внаслідок наведеного, на думку позивача, територіальній громаді завдано збитків у заявленій до стягнення сумі.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у позові відмовлено. Судові рішення мотивовані тим, що спірні правовідносини за своїм змістом не є деліктними; позивач неправильно визначив підстави позову; належним способом захисту у цьому випадку може бути стягнення безпідставно збережених грошових коштів за користування земельною ділянкою без належного оформлення права користування нею на підставі (в порядку) глави 83 ЦК України, і позивач не позбавлений права звернутися до суду із самостійним позовом про захист своїх прав (за наявності передбачених законом підстав), виходячи із правовідносин набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, які виникли між сторонами.
Мотивація касаційної скарги: міська рада зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме ст. 120 ЗК України, ст.ст. 182, 331, 377, 657 ЦК України, та порушення норм процесуального права, а саме ст.ст. 76, 86, 210, 269, 282 ГПК України.
Правова позиція Верховного Суду: згідно з ч. 1 ст. 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до п.п. 4, 5 ч. 3 ст. 162 цього Кодексу позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. За змістом викладеного предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанції у цій справі.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов'язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).
При цьому суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).
Висновки: згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Ключові слова: земельні спори, зміст позову, процесуальні обов’язки суду, принцип законного судді, правила юридичної кваліфікації відносин
