Правова позиція
Верховного Суду України
згідно з Постановою
від 07 грудня 2016 року
у справі № 922/1009/15
Господарська юрисдикція
Щодо предмету регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна
Фабула справи: міська рада звернулася з позовом до ТОВ «Азоврітейл», в якому просила зобов'язати відповідача повернути в натурі територіальній громаді міста безпідставно набуте майно - земельну ділянку; стягнути з відповідача на підставі ст.ст. 1212 - 1214 ЦК України на користь позивача 234 319,77 грн доходів, отриманих відповідачем від використання безпідставно набутої земельної ділянки у виді несплаченої орендної плати.
Рішенням господарського суду позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Азоврітейл» на користь міської ради доходи, отримані від безпідставно набутого майна, в розмірі 234 319,77 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення господарського суду скасовано в частині стягнення з ТОВ «Азоврітейл» на користь Харківської міської ради доходів, отриманих від безпідставно набутого майна, у розмірі 234 319,77 грн. У цій частині прийнято нове рішення про відмову в позові. Суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, зважаючи на те, що спірна земельна ділянка не є безпідставно набутим майном у розумінні положень ст. 1212 ЦК, оскільки відповідач набув право власності на нерухоме майно, розташоване на цій земельній ділянці.
Вищий господарський суд України постановою залишив без змін постанову апеляційного суду.
Мотивація заяви про перегляд: міська рада посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст.ст. 22, 1212 ЦК, ст.ст. 224, 225 ГК України.
Правова позиція Верховного Суду України: ст. 1212 ЦК широко визначає підстави виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Але підставами заявленого позову відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 54 ГПК є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, а не саме по собі посилання на норми матеріального права.
Тому помилковим є висновок Вищого господарського суду України про відмову у задоволенні позовних вимог міської ради про стягнення 340 298,64 грн на підставі ст.ст. 1212 - 1214 ЦК з огляду на те, що спірні правовідносини не регулюються зазначеними нормами права.
Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду викладено у ст. 120 ЗК. Правила визначення належності земельної ділянки у разі відчуження розташованих на ній будинків, будівель або споруд з часу прийняття ЗК змінювалися неодноразово.
Виходячи зі змісту всіх редакцій ст. 120 ЗК, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.
Як вбачається із положень ст. 120 ЗК, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.
Водночас зі змісту ст. 125 ЗК, редакція якої також неодноразово змінювалася після прийняття цього Кодексу, випливає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.
Зважаючи на положення ст. 125 ЗК, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.
Підстави та порядок стягнення коштів, які особа мала би отримати за звичайних умов, втім не отримала, визначено також ст. 22 ЦК та ч. 2 ст. 224, ст. 225 ГК, за змістом яких упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності.
Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.
Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, ЗК.
За змістом ст. 152 ЗК держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Водночас відповідно до ст. 156 ЗК власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Згідно зі ст. 157 ЗК відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.
Висновки: предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Ключові слова: використання безпідставно набутої земельної ділянки, несплачена орендна плата, відшкодування збитків власнику землі
