Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 02 вересня 2020 року
у справі № 318/1863/17
Цивільна юрисдикція
Щодо умови належності майна фізичної особи-підприємця до спільного майна подружжя
Аналогічна правова позиція висловлена
Верховним Судом України в постанові
від 13 червня 2016 року № 6-1752цс15
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, поділ спільного майна подружжя та стягнення грошової компенсації вартості рівності часток у спільному майні подружжя.
Рішенням районного суду позов задоволено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що до спільного майна сторін належать частина двоповерхової будівлі, земельна ділянка, на якій вона розташована, та два автомобілі, які підлягають поділу між ними, з урахуванням принципу рівності часток подружжя, з виплатою на користь позивача грошової компенсації.
Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення районного суду, залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_2 зазначає, що судами не було дотримано норми процесуального права, а саме не проводилася інвентаризація технічних засобів для фіксування судового розгляду, відсутня технічна документація на такі засоби, відповідні акти вводу їх в експлуатацію, що ставить під сумнів законність їх експлуатації; секретарем судового засіданні не складався протокол, а лише довідка про відсутність фіксації через неявку сторін, крім того у матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем копії уточненої позовної заяви та судової повістки на 21 березня 2018 року, коли судом постановлено ухвалу про закінчення підготовчого засідання. Судами першої та апеляційної інстанції враховано докази сторони позивача, які належним чином не завірені, а тому не є допустимими; не досліджено належним чином правовстановлюючі документи на об`єкти нерухомості та оцінка вартості спірних автомобілів; не враховано, що спірна земельна ділянка придбана відповідачем як фізичною особою-підприємцем, унаслідок чого ухвалені помилкові рішення та порушені вимоги ст. 41 Конституції України щодо непорушності права приватної власності.
Правова позиція Верховного Суду: за правилом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.
Згідно зі ст. 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.
Висновки: майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.
Ключові слова: період шлюбу, ринкова вартість автомобіля, право власності на частину двоповерхової будівлі, право власності на земельну ділянку
