Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 16 вересня 2020 року
у справі № 344/5437/17
Цивільна юрисдикція
Щодо порядку вирішення судом спору за позовом спадкоємця за заповітом співвласника у спільній частковій власності про визнання права на частку
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно за заповітом.
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 зазначив, що є сином померлого ОСОБА_3, якому належала 71/100 ідеальної частки будинку з господарськими спорудами. ОСОБА_3 склав заповіт на користь позивача, проте йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв’язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документа на спадкове майно.
Заочним рішенням суду позов ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно за заповітом задоволено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково, визнано за ОСОБА_1 право власності на 41/100 будинку з господарськими спорудами, за ОСОБА_2 – право власності на 59/100 будинковолодіння.
Постановою Верховного Суду постанову апеляційного суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
ОЦІНКА СУДУ
Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини (частина третя статті 1235 ЦК України).
У постанові Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі № 510/350/16-ц (провадження № 61-19810св18) вказано, що «право на обов'язкову частку - це суб'єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов'язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов'язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов'язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає”.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18) зроблено висновок, що «спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. Аналіз статті 361 ЦК України дозволяє зробити висновок, що об'єктом розпорядження співвласника є частка у праві спільної часткової власності, а не частка у майні. Тобто право самостійного розпорядження часткою у праві власності, не тотожне розпорядження частиною майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна».
Згідно пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання права.
ВИСНОВКИ: у цій справі апеляційний суд не звернув уваги на те, що позивач як спадкоємець за заповітом співвласника в спільній частковій власності пред’явив вимогу про визнання права на частку до відповідача (за вказівкою відповідач є дочкою спадкодавця та має право на обов’язкову частку). Тому суду необхідно було встановити, чи прийняли сторони спадщину, чи належить відповідач до осіб, які мають право на обов’язкову частку. Апеляційний суд не врахував, що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка, які саме об’єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: спадкові спори, порядок спадкування за заповітом, способи захисту спадкових прав, право на судовий захист, спільна власність на майно, повноваження суду, підстави скасування судових рішень, підстави визнання права власності
