Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 11 лютого 2021 року
у справі № 487/5992/17
Кримінальна юрисдикція
Щодо недопустимості як доказу протоколу обшуку житла
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 311 КК України та виправдано у зв`язку з недоведенням, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Ухвалою суду першої інстанції вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
При вирішенні питання про достатність встановлених під час судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК України, що передбачають наступне: ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
У цьому кримінальному провадженні апеляційний суд повторно дослідивши обставини, встановлені під час кримінального провадження, дійшов висновку про те, що протокол обшуку та похідні від нього докази, на які прокурор посилався в своїй апеляційній скарзі, отримані з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки обшук за місцем проживання ОСОБА_1 проведено не слідчим Івановим О.К., який конкретно вказаний в ухвалі слідчого судді про надання дозволу на вторгнення до приватного житла, а іншою неуповноваженою у даному кримінальному провадженні особою - старшим слідчим Біліченком С.В.
При цьому, колегія суддів апеляційного суду взяла до уваги те, що в матеріалах провадження була відсутня інформація, що підтверджувала участь старшого слідчого Біліченка С.В. у групі слідчих по даному кримінальному провадженню, а письмовий витяг з ЄРДР, який містить відомості про дату реєстрації відомостей про кримінальне правопорушення, його кваліфікацію та слідчих, які здійснюють досудове розслідування, було долучено до матеріалів кримінального провадження лише на стадії апеляційного перегляду вироку, через що він не міг бути взятий до уваги.
Більше того, зазначений прокурором процесуальний документ стосується кримінального провадження, передбаченого ч. 1 ст. 311 КК України, а обшук проводився у провадженні, внесеному до ЄРДР за ч. 1 ст. 309 КК України, витяг з якого у матеріалах справи також відсутній.
ВИСНОВКИ: посилання у касаційній скарзі на судову практику Верховного Суду, відповідно до якої обшук може провести будь-який слідчий, включений до групи у конкретному кримінальному провадженні, не є доречними, оскільки при прийнятті рішення про недопустимість доказу апеляційний суд перш за все виходив з того, що всі процесуальні документи, в тому числі й направлений до суду обвинувальний акт з угодою про визнання винуватості, складені слідчим Івановим О.К., а будь-яке підтвердження того, що старший слідчий Біліченко С.В. на момент проведення обшуку був включений до групи слідчих у даному кримінальному провадженні - відсутні. Тому, доводи прокурора про необґрунтоване визнання колегією суддів апеляційного суду недопустимими протоколу обшуку та інших, похідних від нього, є безпідставними.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: дослідження доказів судом, оцінка доказів, презумпція невинуватості, порядок проведення обшуку, критерії допустимості доказів, принцип забезпечення доведеності вини, злочини у сфері обігу наркотичних засобів та психотропних речовин
