Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 03 серпня 2021 року
у справі № 295/6177/19
Цивільна юрисдикція
Щодо юридичних наслідків вчинення боржником правочину у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання недійсним договору дарування та свідоцтва про право на спадщину.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з метою уникнення звернення стягнення на належний на праві власності ОСОБА_4 житловий будинок, у межах зведеного виконавчого провадження, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, у якому просили визнати за ними право власності на це нерухоме майно. Рішенням суду визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_5 право власності на житловий будинок по Ѕ частини за кожним. Вказане рішення скасоване судом апеляційної інстанції. Проте, ОСОБА_4 не вчиняв жодних дій щодо скасування реєстрації права власності на цей житловий будинок за подружжям ОСОБА_6. Надалі ОСОБА_2, достеменно знаючи про скасування рішення суду, оформила спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_5 та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на Ѕ частини вказаного житлового будинку. Після цього ОСОБА_2 подарувала зазначений житловий будинок своєму сину ОСОБА_3. Оскільки на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 Ѕ частини цього житлового будинку не належала на праві власності спадкодавцю й не входила до складу спадкового майна, та момент посвідчення договору дарування ОСОБА_2 не була власником цього нерухомого майна, видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом та укладення договору дарування не узгоджується з вимогами законодавства та порушує його права, як стягувача у виконавчому провадженні, оскільки нерухоме майно у незаконний спосіб вибуло з власності боржника й державний виконавець позбавлений можливості звернути стягнення на цей житловий будинок.
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано, та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, та посвідчений приватним нотаріусом міського нотаріального округу і зареєстрований у реєстрі. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на Ѕ частини житлового будинку, видане приватним нотаріусом міського нотаріального округу на ім`я ОСОБА_2.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_3 вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Правова позиція Верховного Суду: однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі, вироку).
Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) є недійсними.
Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсними правочинів внаслідок укладення договорів, зміст яких суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: скасовано судове рішення, на підставі якого власниками будинку, який раніше належав боржнику ОСОБА_4, стала сім`я ОСОБА_6; ОСОБА_4 не пред'явив до виконання це рішення та не відновив відповідні реєстраційні записи про належність будинку йому на праві власності, що дало можливість оформлення ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину на Ѕ частини спірного будинку, як таку, що належала ОСОБА_5, та відчуження своєї частки та частки, яку вона успадкувала після смерті ОСОБА_5 на підставі безоплатного договору дарування своєму сину ОСОБА_3; внаслідок таких дій відповідачів, у ОСОБА_4 зменшився обсяг майна, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором - ОСОБА_1.
На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що ОСОБА_4 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам кредитора, оскільки відчуження належного йому майна відбулося після виникнення заборгованості перед позивачем, а тому обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що такі дії вчинено з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Укладення такого договору направлено на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до члена власної сім'ї з метою збереження цього майна та убезпечення від звернення виконання за його рахунок судового рішення про стягнення з ОСОБА_4 грошових коштів.
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що судовий акт на підставі якого ОСОБА_2 та ОСОБА_5 стали власниками житлового будинку, - скасовано, дійшов правильного висновку про те, що відповідно, є недійсними й видане у подальшому на його підставі свідоцтво про право на спадщину за заповітом та договір дарування.
Висновки: будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Ключові слова: межі здійснення цивільних прав, недійсність правочинів, порушення засад цивільного судочинства, ознаки фраудаторного правочину
