Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 20 лютого 2019 року
у справі № 703/5746/14-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 371 КК України
Фабула справи: за вироком міськрайонного суду ОСОБА_3 засуджено за ч. 1 ст. 371 (завідомо незаконне затримання) КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік. Ухвалою апеляційного суду апеляційні скарги прокурора та захисника залишено без задоволення, а вирок місцевого суду відносно ОСОБА_3 - без зміни.
Мотивація касаційної скарги: суд апеляційної інстанції не повною мірою врахував доводи апеляційної скарги щодо невиправданої м'якості призначеного ОСОБА_3 покарання та безпідставного застосування ст. 75 КК України. Ці доводи суд апеляційної інстанції всупереч положенням ст. 419 КПК України належним чином не спростував і, залишивши вирок місцевого суду без зміни, своє рішення не мотивував.
Захисник у касаційній скарзі вимагає скасувати оскаржені судові рішення та закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 у зв'язку з відсутністю складу злочину, зокрема, відсутністю прямого умислу.
Правова позиція Верховного Суду: стаття 29 Конституції України гарантує право кожної людини на свободу та особисту недоторканність і зазначає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно зі ст. 207 КПК України ніхто не може бути затриманий без ухвали слідчого судді, суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 176 КПК України затримання є тимчасовим запобіжним заходом, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.
Як зазначено в ст. 208 КПК України, уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках: якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, у тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин; якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України.
Згідно зі ст. 209 КПК України особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
Здійснюючи досудове розслідування у кримінальному провадженні ОСОБА_3, перебуваючи в кабінеті у приміщенні РВ УМВС України, та, будучи уповноваженою службовою особою, якій законом надано право здійснювати затримання, достовірно знав, що злочини, передбачені ч. 1 ст. 294, ч. 2 ст. 341 КК України, у яких проводиться досудове слідство, було закінчено. Однак, незважаючи на зазначені вище обставини ОСОБА_3 в порядку ст. 40 КПК України надав доручення оперативному підрозділу про встановлення місця знаходження ОСОБА_1, доставлення його до службового приміщення УМВС України. Жодних даних, передбачених ст. 208 КПК України, для затримання ОСОБА_1 не було. ОСОБА_3 склав протокол про затримання ОСОБА_1 за підозрою у вчиненні зазначених вище кримінальних правопорушень, обмеживши таким чином право останнього на вільне пересування. З урахуванням посади ОСОБА_3, яка передбачала наявність відповідної освіти та досвіду роботи, немає підстав вважати, що, даючи доручення про доставку ОСОБА_1, а в подальшому склавши протокол про його затримання, засуджений не усвідомлював протиправності своїх дій, не передбачав настання суспільно небезпечних наслідків у виді незаконного затримання особи та що вони не були спрямовані на досягнення саме такого результату. Адже з огляду на зміст ст. 209 КПК України з моменту, коли особа силою чи через підкорення наказу змушена залишатися поряд з уповноваженою особою, вона є затриманою. Даючи доручення про доставку ОСОБА_1 до службового приміщення УМВС України в Черкаській області, ОСОБА_3 не міг не усвідомлювати, що воно може бути виконано тільки в один із способів, зазначених у згаданій нормі закону, що фактично і відбулося згодом. У подальшому на підтвердження цього незаконного затримання ОСОБА_3 склав протокол за відсутності жодної з підстав, зазначених у ст. 208 КПК України.
Висновки: відсутність передбачених кримінальним процесуальним законом підстав для затримання особи є однією з ознак вчинення незаконного затримання.
