Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 06 листопада 2025 року
у справі № 686/10357/24
Кримінальна юрисдикція
Щодо суб'єктивної сторони невиконання обмежувальних приписів (ст. 390-1 КК України)
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 засуджено за ст.390-1 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі статей 71,72 КК України ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду залишено без зміни.
ОЦІНКА СУДУ
Статтею 390-1 КК України передбачено кримінальну відповідальність, зокрема, за умисне невиконання обмежувальних приписів.
Безпосереднім об'єктом означеного кримінального правопорушення є інтереси правосуддя в частині забезпечення виконання призначених судом обмежувальних приписів.
Склад цього кримінального правопорушення є формальним та вважається закінченим з моменту, коли хоча б один з обов'язків, встановлених відповідним обмежувальним приписом суду, було порушено зобов`язаною особою.
Позаяк склад кримінального правопорушення є формальним, то зміст умислу в такому випадку утворює ставлення особи до об'єкту - інтересів правосуддя в частині забезпечення виконання обмежувальних приписів, а також суспільно небезпечного діяння у виді невиконання обмежувального припису.
Засуджений попри обізнаність з встановленими щодо нього обмежувальними приписами, двічі умисно повернувся у простір контакту з матір'ю, ображав її, тим самим свідомо повернув ризик, якому обмежувальний припис мав запобігти. При цьому ОСОБА_7 не реагував на зауваження матері, яка вказувала йому про необхідність виконання встановлених судом обмежень, що безперечно свідчить про його бажання так діяти.
У контексті викладеного місцевий суд, з висновками якого погодилась й апеляційна інстанція, на підставі сукупності безпосередньо досліджених та оцінених із дотриманням вимог ст.94 КПК України доказів, дійшов правильного висновку про те, що засуджений умисно не виконав обмежувальні приписи та правильно кваліфікував його дії за ст.390-1 КК України.
ВИСНОВКИ: у диспозиції статті 390-1 КК України чітко визначено, що таке діяння може бути вчинене лише умисно, тому суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.
Сутність вини особи, яка вчиняє невиконання обмежувальних приписів, характеризується або негативним, або зневажливим її ставленням до інтересів правосуддя в частині забезпечення виконання обмежувальних приписів.
Винна особа, умисно не виконуючи ці заходи, усвідомлює протиправність своєї поведінки, а отже розуміє і суспільну небезпечність вчинюваного нею діяння, пов'язаного із посяганням на правосуддя - не виконує обмеження, встановлені рішенням суду, та бажає так діяти. При цьому мотив і мета для кваліфікації значення не мають.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти правосуддя, захист від домашнього насильства, склад невиконання обмежувальних приписів
