Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 04 вересня 2020 року
у справі № 311/2145/19
Цивільна юрисдикція
Щодо можливості спільного використання земельних ділянок кількома особами на умовах договору емфітевзису і договору оренди
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, Фермерського господарства «Смена», Фермерського господарства «Орбіта-СМ», третя особа - районна державна адміністрація, про визнання недійсним договорів оренди та суборенди земельної ділянки.
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано, та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1.
ОЦІНКА СУДУ
Згідно з частиною першою та п'ятою статті 102-1 ЗК України, у редакції від 17 серпня 2010 року, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Згідно із частиною першою статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Право емфітевзису частиною першою статті 395 ЦК України віднесено до речового права на чуже майно. Це означає, що для його виникнення потрібно не лише укласти відповідний договір, а й зареєструвати це право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Саме з моменту такої реєстрації власник земельної ділянки вважатиметься таким, що передав право емфітевзису емфітевтові, а емфітевт - його набув.
Встановлено, що в силу закону договір емфітевзису обов'язковому нотаріальному посвідченню не підлягає.
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
У статті 13 Закону «Про оренду землі» надано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно зі статтею 18 Закону «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
ВИСНОВКИ: емфітевзис, і право оренди землі є речовими правами, які за своєю правовою природою не можуть одночасно встановлюватись щодо однієї земельної ділянки для різних правонабувачів. Чинне законодавство у сфері земельних відносин не передбачає можливості спільного використання земельних ділянок кількома особами на умовах договору емфітевзису і договору оренди.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: землекористування, правова природа емфітевзису, захист прав на землю
