Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 18 травня 2022 року
у справі № 760/17232/20-ц[1]
Цивільна юрисдикція
Щодо судового імунітету Російської Федерації у справах про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі - громадянину України в результаті збройної агресії цієї держави
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що наприкінці лютого - початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, у ході якої були окуповані Автономна Республіка Крим, а також частина Донецької та Луганської областей України. Унаслідок бойових дій відповідача значно погіршилася економічна ситуація в Україні. Зазначав, що він, як громадянин України та учасник бойових дій, постійно перебуває у пригніченому стані, у нього знизився життєвий тонус і погіршилося загальне самопочуття, що негативно позначилося на його стосунках з оточуючими, на його звичному способі життя, призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків. Унаслідок окупації він не може приїхати на свою батьківщину до Автономної Республіки Крим, оскільки відразу буде підданий катуванню та нелюдському поводженню, як учасник бойових дій російськими спецслужбами з можливим позбавленням волі на тривалий термін, що завдає йому моральних страждань та болю. Таким чином, внаслідок збройної агресії Російської Федерації йому завдано моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Російської Федерації, яку він оцінив у розмірі 1 000 000 грн.
Ухвалою суду першої інстанції у провадження у справі закрито. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави, зокрема як відповідача. Посольство Російської Федерації в Україні не надало згоду на розгляд справи в суді України та на набуття процесуального статусу відповідача у цій справі, оскільки Міністерство закордонних справ України відповіді на відповідний запит суду не надало. Суд керувався пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Постановою апеляційного суду ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд доходить висновку, що стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права.
Стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» («tort exсeption»).
Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2)?присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4)?відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.
Незастосування судом юрисдикційного імунітету іноземної держави щодо невиплати відшкодування за серйозні порушення прав людини під час збройного конфлікту, допущені відповідальною державою, особливо за відсутності інших засобів відшкодування збитків, не є порушенням суверенних прав іншої держави (Окрема думка Судді Юсуфа до рішення Міжнародного Суду ООН (ICJ) у справі Jurisdictional Immunities of the State (ФРН проти Італії) від 03 лютого 2012 року, § 50). Навпаки, це сприяє кристалізації винятку з судового імунітету держав, заснованого на принципах, які покладені в основу прав людини і гуманітарного права, включаючи право на ефективний спосіб захисту порушеного права.
Враховуючи вищенаведені обставини, а також факт відсутності інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на завдання збройними силами Російської Федерації шкоди майну позивача, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права.
Крім того, застосування судового імунітету Російської Федерації та відмова у розгляді по суті позову у даній справі означала би порушення Україною своїх міжнародно-правових зобов'язань відповідно до конвенцій щодо боротьби з тероризмом.
Військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права.Більше того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва Російської Федерації.
Отже, судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року № 2188-IX про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
У таких висновках Верховний Суд керується тим, що дії Російської Федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Враховуючи вказане, Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки майну позивача.
Водночас національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
ВИСНОВКИ: Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: обмеження права на доступ до суду, правила юрисдикційного імунітету, справи з іноземним елементом, підсудність справи, суверенний імунітет, деліктні зобов'язання, підстави відшкодування шкоди, правовий режим воєнного стану, межі судового імунітету, право на ефективний засіб юридичного захисту
