Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 20 вересня 2018 року
у справі № 686/23731/15-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо розміру відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду
Фабула справи: ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на відшкодування майнової шкоди та на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Суд першої інстанції постановив провадження у справі в частині позовних вимог про відшкодування майнової шкоди закрити. Суд апеляційної інстанції залишив рішення без змін.
Мотивація касаційної скарги: суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясували обставини справи, не врахували тривалий характер моральних страждань позивача, безпідставно не прийняли до уваги висновок спеціаліста-психолога про розмір завданої моральної шкоди. Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що питання про відшкодування майнової шкоди має вирішуватись за правилами кримінального, а не цивільного судочинства. Судами не враховано положення ст.ст. 55, 56, 64 Конституції України, ст.ст. 15, 16 ЦК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Правова позиція Верховного Суду: згідно зі ст. 130 КПК шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.
Обов'язок роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі ухвалення виправдувального вироку покладається на суд. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Відсутність такого роз'яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом.
Оскільки Закон № 266/94-ВР не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень ст.15, 16 ЦК може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою. Із аналізу положень ст. 12 Закону № 266/94-ВР вбачається, що саме суд, який ухвалив виправдувальний вирок, визначає розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь, і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до положень цивільного процесуального законодавства.
Визначений законодавцем розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом, є мінімальним. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Верховний Суд зауважив, що оскільки суди першої й апеляційної інстанцій визначили моральну шкоду у мінімально можливому розмірі та не навели належного обґрунтування такому висновку, то не можна вважати правильними, законними та обґрунтованими висновки апеляційного суду про те, що оскільки виправданий перебував під слідством та судом певну кількість повних місяців, то розмір відшкодування моральної шкоди обчислюється шляхом множення розміру мінімальної заробітної плати на таку кількість місяців.
Висновки: внаслідок незаконного засудження, ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону № 266/94-ВР. Суди не врахували, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
