Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 02 листопада 2022 року
у справі № 234/17282/17
Кримінальна юрисдикція
Щодо обов’язковості застосування судом ч. 4 ст. 70 КК України у разі погашення судимості на підставі п. 2-1 ч. 1 ст. 89 КК України
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК, та призначено покарання у виді арешту на строк 3 місяці.
Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції змінено, перекваліфіковано дії обвинуваченого на ч. 1 ст. 185 КК і призначено йому покарання у виді громадських робіт на строк 100 годин. Виключено з мотивувальної частини вироку посилання суду на повторність вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК за правилами, передбаченими в частинах 1 - 3 цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 цього Кодексу.
Приписи ч. 4 ст. 70 КК регламентують ситуацію, коли наявність у поведінці особи ознак сукупності кримінальних правопорушень (або злочинів, або кримінальних проступків, або і того й іншого) (ст. 33 КК) ускладняється лише тією обставиною, що про вчинення особою декількох кримінальних правопорушень стає відомо після постановлення вироку за одне з цих кримінальних правопорушень.
Положення, встановлені у ч. 4 ст. 70 КК, закон пов`язує лише з трьома моментами, а саме: а) всі кримінальні правопорушення вчинені особою до засудження хоча б за одне з них, тобто утворюють сукупність кримінальних правопорушень; б) ці кримінальні правопорушення виявлені у різний час після постановлення вироку за одне з них і повного або часткового відбуття за нього покарання; в) покарання, відбуте засудженим за попереднім (раніше постановленим) вироком, має бути обов`язково зараховано у загальну міру покарання, остаточно визначену за сукупністю кримінальних правопорушень.
Призначення остаточного покарання за вчинення кримінальних проступків за правилами ч. 4 ст. 70 КК унеможливлює вихід за межі, визначені в частині 2 цієї статті, що є кримінально-правовою гарантією дотримання принципу правової визначеності та прав засудженого, встановлених в законі про кримінальну відповідальність безвідносно до кількості вчинених кримінальних правопорушень та наявності судимості за них.
До того ж, положення статей 33, 35, 70, 88 - 91 КК також не містять підстав до виходу за межі, встановлені ч. 2 ст. 70 КК, при призначенні остаточного покарання.
Положення, викладені в другому реченні ч. 1 ст. 33 КК, конкретизують поняття сукупності вказівкою на те, що до сукупності не входять кримінальні правопорушення, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.
Правові підстави звільнення від кримінальної відповідальності визначені Розділом ІХ Загальної частини КК, до яких законодавець не відносить погашення судимості. Звільнення особи від кримінальної відповідальності не породжує судимості й, відповідно, вже в момент звільнення від відповідальності вичерпуються всі правові наслідки вчиненого діяння.
Натомість погашення судимості (її зняття) є завершальним етапом реалізації кримінальної відповідальності у формі, пов`язаній із призначенням покарання і його відбуттям, а не формою звільнення від неї.
Судимість, як правовий стан особи, характеризується настанням для неї певних негативних правових наслідків. Відповідно до ч. 2 ст. 88 КК судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України. Погашення судимості припиняє всі негативні правові наслідки.
Відповідно до п. 2-1 ч. 1 ст. 89 КК у редакції Закону № 2617-VIII такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені за вчинення кримінального проступку, після відбуття покарання.
Погашення судимості за вчинення кримінального проступку за приписами п. 2-1 ч. 1 ст. 89 КК, не виключає застосування правил ч. 4 ст. 70 КК, оскільки такі наслідки притягнення до кримінальної відповідальності як зараховування в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, покарання, відбутого повністю за попереднім вироком, немає підстав вважати негативними в аспекті положень кримінально-правового інституту судимості.
Погашення судимості усуває саме негативні наслідки вчинення конкретного кримінального правопорушення, а тому положення ст. 33 КК, в аспекті їх застосування у взаємозв`язку із п. 2-1 ч. 1 ст. 89 КК та ч. 4 ст. 70 КК, не виключають зарахування відбутого особою покарання в строк остаточно призначеного покарання за сукупністю кримінальних проступків.
Таким чином, для застосування положень ч. 4 ст. 70 КК має значення вид і розмір того покарання, яке вже було відбуте засудженим за попереднім вироком, водночас не має значення той факт, що судимість погашена за правилами п. 2-1 ч. 1 ст. 89 КК.
ВИСНОВКИ: погашення судимості на підставі п. 2-1 ч. 1 ст. 89 КК не звільняє суд від обов`язку застосувати положення ч. 4 ст. 70 цього Кодексу та зарахувати в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних проступків, покарання, відбуте повністю за попереднім вироком.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: множинність злочинів, правила призначення покарання, наслідки погашення судимості
