Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 18 лютого 2025 року
у справі № 369/18964/23
Кримінальна юрисдикція
Щодо призначення остаточного покарання у разі засудження особи за кримінальне правопорушення, вчинене у період іспитового строку за попереднім вироком
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 визнано винуватим за ч. 2 ст. 309 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК до покарання за вказаним вироком приєднано невідбуту частину покарання за вироком суду та з врахуванням ст. 72 КК призначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 1 місяць.
Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду змінено в частині призначеного покарання та призначено ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 309 КК покарання у виді штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн. На підставі ч. 4 ст. 53 КК ОСОБА_6 розстрочено виплату штрафу рівними частками на строк 12 місяців щомісячно. Вирішено вирок суду виконувати самостійно. В решті вирок місцевого суду залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до ч. 3 ст. 78 КК у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Частиною 4 ст. 71 КК передбачено, що остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
За правилами ч. 3 ст. 72 КК основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю кримінальних правопорушень і сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно.
Суд неодноразово наголошував у постановах про те, що положення ч. 3 ст. 72 КК прямо вказують на необхідність застосування вимог статей 70, 71 КК щодо призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень та за сукупністю вироків, оскільки передбачають не самостійне виконання вироків, якщо одним чи кількома з них призначено покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а лише неможливість складення цих покарань з іншими видами покарань під час призначення їх за сукупністю кримінальних правопорушень або за сукупністю вироків і необхідність самостійного (окремого) виконання цих покарань.
ВИСНОВКИ: у разі засудження особи за кримінальне правопорушення, вчинене у період іспитового строку за попереднім вироком, визначеним у порядку статей 75, 79, 104 КК, та призначення покарання, яке згідно із ч. 3 ст. 72 КК за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає, суд, незважаючи на це, має застосувати вимоги ст. 71 КК і визначити за сукупністю вироків таке остаточне покарання, яке має бути більшим як від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. У такому випадку суд визначає остаточне покарання у виді сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком і покарання за новим вироком та ухвалює рішення про їх самостійне виконання.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: правила складання покарань, підстави звільнення від відбування покарання, множинність кримінальних правопорушень, злочини у сфері обігу наркотичних засобів
