Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 01 квітня 2024 року
у справі № 183/6854/20
Кримінальна юрисдикція
Щодо застосування приписів ч. 4 ст. 70 КК України у випадку, коли особу за одним вироком засуджено до реального відбування покарання, а за іншим вироком застосовується звільнення від відбування покарання
Фабула справи: вироком суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком суду, більш суворим, призначеним за цим вироком, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_11 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, установлено іспитовий строк 2 роки та покладено обов'язки згідно з приписами ст. 76 КК.
Мотивація касаційної скарги: прокурор вказує, що призначення покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК України має ряд особливостей, одна з яких полягає в тому, що, призначаючи покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, суд не має права змінювати покарання, призначене попереднім вироком, оскільки діє юридична презумпція законності й обґрунтованості попереднього вироку.
Натомість у разі, коли особа засуджується до покарання, що належить відбувати реально, а за іншим вироком звільняється від відбування покарання з випробуванням, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.
Правова позиція Верховного Суду: з метою формування єдиного правозастосовного підходу кримінальне провадження передано на розгляд ОП ККС на підставі приписів ч. 2 ст. 434-1 КПК України з огляду на те, що в ККС ВС існує різна практика застосування приписів ч. 4 ст. 70 КК України у випадку, коли особу за попереднім вироком засуджено до покарання, яке необхідно виконувати реально, а після цього буде встановлено, що особа до ухвалення попереднього вироку вчинила інший злочин, і суд доходить переконання, що є підстави до застосування приписів ст.ст. 75, 76 КК України та звільнення особи від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку.
Приписами ст. 70 КК України визначені підстави, порядок та межі призначення покарання за сукупністю злочинів. Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще й в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, остаточне покарання визначається за правилами, передбаченими ч.ч. 1-3 цієї статті, тобто шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. У такому випадку за правилами, передбаченими в ст. 72 цього Кодексу, в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком.
При цьому, призначаючи покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, суд не вправі змінювати покарання, призначене попереднім (першим) вироком за окремий злочин. Він також не повинен ще раз призначати (дублювати) це покарання в новому (другому) вироку. У цьому разі діє юридична презумпція законності й обґрунтованості попереднього вироку, яку суд підтверджує, застосовуючи ч. 4 ст. 70 КК України.
Водночас призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 4 ст. 70 КК України має ряд особливостей, одна з яких полягає в тому, що в разі, коли особа засуджується до покарання, яке належить відбувати реально, а за наступним вироком звільняється від відбування покарання з випробуванням, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.
Висновки: якщо особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, за вироком суду було призначено покарання, яке ухвалено відбувати реально, а потім було встановлено, що вона винна ще й в інших кримінальних правопорушеннях, за які за новим вироком особі призначається покарання із застосуванням на підставі ст. 75 КК України звільнення від відбування покарання з випробуванням, положення ч. 4 ст. 70 КК України щодо призначення остаточного покарання не застосовуються і кожний вирок - попередній, за яким особа має відбувати покарання реально, та новий, за яким її звільнено від відбування покарання з випробуванням, виконуються самостійно.
Ключові слова: сукупність злочинів, умови призначення покарання, порушення принципу інстанційності, умови перегляду вироку суду
