Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 03 листопада 2022 року
у справі № 735/551/21
Кримінальна юрисдикція
Щодо випадків, на які не поширюються обмеження стосовно можливості апеляційного оскарження судового рішення, встановлені ч. 2 ст. 394 КПК України
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді арешту на строк 1 місяць.
Суддя апеляційного суду відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою прокурора на вищевказаний вирок місцевого суду на підставі ч. 2 ст. 394, ч. 4 ст. 399 КПК.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Так, у ст. 392 КПК визначено судові рішення, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Зокрема, п. 1 ч. 1 ст. 392 КПК передбачено, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені вироки, крім випадків, передбачених ст. 394 КПК.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 394 КПК судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 цього Кодексу.
Таким чином, суддею апеляційного суду не враховано, що кваліфікуюча ознака є одним із елементів правової кваліфікації кримінального правопорушення.
Неправильне встановлення та застосування тієї чи іншої кваліфікуючої ознаки, навіть якщо це не змінює кінцевої правової кваліфікації дій особи, оскільки такі ознаки охоплюються однією статтею КК або частиною цієї статті, може вказувати про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
У такому випадку апеляційне оскарження вироку місцевого суду, постановленого із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 КПК, з вищевказаних підстав не обмежується.
ВИСНОВКИ: як убачається зі змісту апеляційної скарги, прокурор оскаржив вирок місцевого суду саме в частині безпідставного, на його думку, застосування кваліфікуючої ознаки. Разом із цим, відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою прокурора, поза увагою судді апеляційного суду залишилось те, що зазначені в апеляційній скарзі обставини не відносяться до тих обставин, про які зазначено в ч. 2 ст. 394 КПК. Вказаною нормою встановлені обмеження щодо можливості апеляційного оскарження судового рішення лише з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися та дослідження яких суд визнав недоцільним. З огляду на викладене колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги прокурора про те, що суддя апеляційного суду безпідставно відмовив у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: право на оскарження судових рішень, межі судового розгляду, дослідження доказів судом, підстави відмови у відкритті апеляційного провадження, предмет апеляційного оскарження
