Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 01 грудня 2022 року
у справі № 297/2178/21
Кримінальна юрисдикція
Щодо суб'єктивної сторони дезертирства
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 засуджено за:
- ч. 3 ст. 408 КК України на 5 років позбавлення волі;
- ч. 3 ст.289 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, на 5 років 6 місяців позбавлення волі;
- ч. 1 ст. 185 КК України на 3 місяці арешту.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_1 остаточне покарання 5 років 6 місяців позбавлення волі.
Ухвалою апеляційного суду цей вирок залишено без зміни.
ОЦІНКА СУДУ
Об`єктом злочину, передбаченого ст. 408 КК України, є порядок проходження військової служби.
З об'єктивної сторони дезертирство полягає у діях або бездіяльності, які мають дві відповідні форми: 1) самовільне залишення військової частини або місця служби; 2) нез'явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу. У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб`єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з'явився в частину (до місця служби) в установлений строк.
Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання.
Кваліфікуючими ознаками дезертирства є вчинення його із зброєю або за попередньою змовою групою осіб; вчинення в умовах особливого періоду, крім воєнного стану; вчинення в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Від злочину, передбаченого ст. 407 КК України, злочин, передбачений ст. 408 КК України, відрізняється в основному за своєю суб'єктивною стороною.
ВИСНОВКИ: обов'язковою ознакою дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).
Для наявності складу дезертирства не має значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби - безпосередньо в момент самовільного залишення частини або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: військові злочини, відповідальність військовослужбовців, порушення режиму особливого періоду
